Особливості феодального господарства Японії. Соціально-економічні передумови та наслідки революції Мейдзі. Ринкові реформи

Феодальний устрій в Японії мав свої особливості, що зумовило специфіку переходу цієї країни до капіталістичного устрою.

Формальним головою держави і головним власником землі вважався імператор (мікадо) і його васали – князі (дайме). При цьому кожен князь був головою окремої держави зі своїми кордонами, армією, податками, що призводило до феодальної роздробленості в країні.

Реальна ж влада у державі належала сьогуну – верховному головнокомандуючому та військовому правителю. З XVII ст. посаду сьогуна обіймали князі з роду Токугава, тому період до буржуазної революції називають періодом сьогунату Токугава.

Населення Японії поділялось на чотири стани: самураї, селяни, ремісники та купці. Перехід з одного стану в інший був суворо заборонений законом. Життя представників кожного стану було жорстко регламентовано аж до одягу та їжі: наприклад, шовковий одяг могли носити тільки самураї. Торговці та ремісники вважалися найнижчими станами – ці заняття були принизливими для японців того часу. Найвищим станом були самураї – військовослужбовці, вони мали численні привілеї, але не були землевласниками. Самураї отримували за свою службу нату­ральну оплату рисом ("рисовий пайок"), який держава отримувала від селян як військовий податок, який складав 40 – 70 % врожаю – це була специфічна форма централізованої ренти. Слід зазначити, що представникам інших станів під страхом смерті заборонялось брати в руки зброю, і в той же час самураям заборонялося займатись ремеслом чи тор­гівлею.

Основою для розпаду феодальних соціальних відносин став розвиток лихварства. Перш за все, під владу лихварів потрапляли селяни, які віддавали землі в залог, юридично не маючи на неї права власності. Коли селянин не міг повернути борг, лихвар ставав її фактичним влас­ником (юридично це неможливо було оформити): селянин продовжував працювати на цій землі, але повинен був сплачувати орендну плату. Таких незаконних землевласників називали "дзинусі", у другій половині ХІХ ст. в їхніх руках було сконцентровано понад третину земель, що оброблялися.

Крім того, самураї також потрапляли в боргову залежність від лихварів, бо натуральна форма пайку обмежувала їх можливості щодо задоволення власних потреб, а лихварі скуповували у них квитанції на рис. Таким чином, у ХІХ ст. в руках представників найнижчого стану сконцентрувалася більша частина національного багатства Японії, тому соціальна система, що склалася, вже не могла їх задовольняти. Деякі з лихварів навіть примушували самураїв "всиновлювати" себе і таким чином потрапляли до вищого стану, але це не могло вирішити проблему в масштабах всієї країни.

З часом кількість самураїв зростала і вже не всім вистачало місця на військовій службі, і ті з них, що не мали права на отримання пайку, жили у містах і займалися ремеслом та торгівлею, що було заборонено законом і додавало соціальної напруженості в країні.

Іще одним фактом, що свідчить про кризу феодальних відносин
в Японії середини ХІХ ст., є поява та розвиток розсіяного, а потім і цент­ралізованого мануфактурного виробництва. За першу половину ХІХ ст. було створено 181 нову мануфактуру (тоді як за все XVII ст. – 33 мануфактури, а у XVIII ст. – 90).

Цікаво знати Деякі феодали створювали промислові підприємства європейського типу. Так, у князівстві Сацума існували текстильна фабрика, заводи, що виробляли цукор та сірчану кислоту (1853 р.), та перша у країні верф для будівництва військових кораблів (1854 р.). Але це були лише поодинокі випадки і їх неможна вважати почат­ком промислового перевороту.   Джерело: Экономическая история зарубежных стран: учебн. пособ. / Н. И. Поле­таева, В. И. Голубович, Л. Ф. Пашкевич и др.; под ред. проф. В. И. Голубовича. – 4-е изд., доп. и перераб. – Мн.: Интер-прессервис; Экоперспектива, 2003. – 592 с.

Поступово в цей час розвиваються внутрішні ринки. Такі міста, як Осака, Нагасакі, Нагоя, стають великими торговими центрами, але створенню єдиного японського ринку перешкоджала феодальна роздроб­леність країни. Ще одним фактором, що стримував розвиток капіталізму в Японії, була довга і свідома ізоляція країни від зовнішнього середовища: існували дуже обмежені контакти лише з Китаєм та Голландією.

Поштовхом до буржуазної революції 1868 р. стала поява в 50-х рр. біля берегів Японії американської ескадри під командуванням комодора Перрі – американцям були потрібні японські порти як база для китобійних флотилій та перевезення товарів в Азію. Японія на той час військового флоту не мала і змушена була погодитись на умови США. Пізніше довелося відкрити порти і для інших держав.

Після цього японські виробники стали потерпати від напливу більш конкурентоспроможних імпортних товарів, в японських портах з’явилися поселення іноземців (сеттльменти), які не контролювалися японським урядом. Додатковою втратою для японської економіки став посилений вивіз золота з країни, тому що в Японії золото було дорожче срібла
в 5 разів, а в інших країнах – у 15 разів.

Буржуазна революція в Японії мала свої особливості. По-перше,
головною рушійною силою виступала не буржуазія, яка була слабка і нечис­ленна, а самі феодали-самураї в союзі з буржуазією. По-друге, революція проходила у незвичній для такого типу подій формі – реставрація законної монархії – влади імператора (мікадо) Муцухіто. Період його правління отримав назву Мейдзі, що у приблизному перекладі означає "просвітлена монархія".

Після революції в країні були проведені реформи, спрямовані на розвиток капіталізму, саме це дозволяє стверджувати, що революція Мейдзі мала буржуазний характер.

Військова реформа. Самурайське військо замінене регулярною армією на основі загальної військової повинності. Більшість самураїв з того часу отримували пенсію, яка пізніше була капіталізована – замінена на одноразову виплату великої суми грошей, ці гроші стали основою для формування капіталу Японії, а самі самураї – головними власниками капіталу.

Аграрна реформа. Було відмінено державну власність на землю
й уза­конено власність дзинусі, більшість селян лишалися лише оренда­рями. Принциповим було формування приватної власності на землю, що означало відмову до європейської моделі розвитку. Введено земельний податок у грошовій формі.

Політична реформа. Ліквідовано князівства, створено єдину державу, що позитивно вплинуло на розвиток внутрішнього ринку; сформовано уряд на чолі з імператором.

Були засновані національні банки, обов’язковою стала початкова освіта, створювалась інфраструктура.