Законність, правопорядок та державна дисципліна

Законність тісно взаємопов’язана з діяльністю державного апарату та його посадових осіб. У зв’язку з цим зміцнення державної дисципліни є однією із найважливіших організаційних гарантій забезпечення законності, і врешті-решт, правопорядку, в цілому.
Загалом, дисциплінає найважливішим соціальним чинником, що має безпосередній вплив на життя суспільства і кожної людини. Від рівня дисципліни значною мірою залежать досягнення в усіх сферах державного і суспільного життя. Ставлення людини до питань дисципліни є одним із показників рівня соціалізації — здатності усвідомлювати, підтримувати і розвивати соціальну взаємодію. Дисципліна сприяє розвитку соціально-політичної активності громадян та являє собою невід'ємну рису демократії. Дисципліна - це точне, своєчасне і неухильне додержання, встановлених правовими та іншими соціальними нормами правил поведінки, у державному і суспільному житті. Існують наступні види дисципліни: громадська, партійна, корпоративна, технологічна, державна (виконавча, фінансова, військова, трудова та ін.) тощо.
Державна дисципліна — це дотримання відповідними суб’єктами правовідносин встановленого державою порядку діяльності державних органів, підприємств і установ щодо виконання покладених на них обов'язків тощо. Державна дисципліна спрямована на забезпечення чіткої роботи та узгодженості всх складових державного механізму. Державна дисципліна передбачає свідоме позитивне ставлення громадян до встановленого правопорядку, що виражає інтереси всього населення. В дотриманні правил державної дисципліни, передусім, виявляється політична, правова і моральна культура громадян. За її порушення законодавство передбачає дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, а в деяких випадках і кримінальну відповідальність.
Одним із найголовніших елементів державної дисципліни є виконавча дисципліна, яка ґрунтується на принципах державної служби та обов’язків державних службовців щодо забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів, своєчасного і точного виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок керівників тощо. Так, за її порушення державний службовець може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно зі ст.ст.40, 147 Кодексу законів про працю України та ст.14 Закону України «Про державну службу».
Важливою складовою державної дисципліни є фінансова дисципліна – додержання порядку і правил здійснення фінансово-кредитних операцій, зберігання і раціонального використання коштів та інших матеріальних цінностей. Зобов’язання підприємств, установ та організацій щодо платежів до бюджету, пенсійного і страхових фондів мають бути виконані відповідно до встановлених норм і нормативів у визначені строки тощо. Різновидом фінансової дисципліни є касова дисципліна – неухильне виконання всіма суб’єктами господарювання, організаціями та установами правил прийому (зарахування), зберігання і витрачання готівки. Державний контроль за додержанням фінансової дисципліни здійснюють спеціальні органи державного фінансового контролю: Рахункова Палата України, Міністерство фінансів України, Національний банк України, органи Державної контрольно-ревізійної служби України, Державної податкової служби України та ін.
Ще одним із необхідних складових державної дисципліни є військова дисципліна – дотримання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених законодавством та військовими статутами. Це одна із найважливіших умов боєздатності збройних сил. Важливою складовою державної дисципліни є трудова дисципліна, як така, що пов'язана із виконанням правил внутрішнього трудового розпорядку. Трудова дисципліна – це точне, своєчасне і неухильне виконання працівником та власником або уповноваженим ним органом своїх обов’язків, покладених на них законодавством про працю. Щодо працівників, які порушують трудову дисципліну, можуть застосовуватися відповідні заходи дисциплінарної відповідальності.
Тобто основна вимога будь-якого виду дисципліни — це суворе виконання законів та інших, заснованих на законах, правових актів. Тому законність є серцевиною, основою дисципліни. Відповідно зміцнення державної дисципліни невіддільне від процесу зміцнення законності. Якщо, наприклад, державні службовці виконують усі відповідні вимоги виконавчої дисципліни, то рівень законності підвищується. У разі, якщо трапляються непоодинокі випадки порушення принципів державної служби (як-то, чесності, відданості справи тощо) та певних заборон, встановлених законами (наприклад, зайняття підприємницькою діяльністю тощо), рівень законності відповідним чином знижується.
Дисциплінатісно взаємопов’язана з площиною «фактичних реалій» - з правопорядком, що являє собою фактичний стан упорядкованості правовідносин суспільного та державного життя, тобто законність в дії. Відповідно законність, з одного боку, а дисципліна і правопорядок, з іншого боку, співвідносяться між собою як належне та дійсне.
Правопорядок, передусім, розглядається, як одна із складових частин громадського порядку, що утворюється в результаті реалізації різних видів соціальних норм, які регулюють різноманітні сфери суспільного життя й різняться між собою характером і відмінним способом впливу на поведінку людей (звичаї, норми моралі, правила діяльності громадських організацій тощо). Громадський порядок виник в період первісного ладу. Правопорядок же виник значно пізніше, з появою держави і законодавства.
Саме на рівні правопорядку наочно прослідковується співвідношення між юридичними, формально визначеними нормами (об’єктивним правом) та відповідними можливостями конкретних суб’єктів (суб’єктивним правом) як учасників певних правовідносин. У зв’язку з цим великої ваги набувають відповідно суб’єктивні фактори: аби вимога виконання законів стала невід’ємною частиною правопорядку, має виробитися звичка до державноупорядженої системи та до її правил, оскільки доброчесність - це любов до законів і до Вітчизни. Розглядаючи правопорядок як один із елементів громадського порядку, не слід обмежувати значення його «морального базису», що являє собою передумову формування звичаєвої правомірної поведінки та «внутрішнього бажання порядку».
Тобто правопорядок - це фактичний стан нормативно-правової врегульованості відносин у сфері суспільного та державного життя, що виникає в результаті фактичної реалізації норм права, і тому його змістом є правомірна поведінка суб’єктів правовідносин. При цьому, оскільки норми права забезпечуються державою, саме державна влада встановлює та підтримує правопорядок, охороняє його від порушень. Так, у ст. 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Тобто без правопорядку неможлива реалізація державних завдань, здійснення її функцій тощо
Правовий порядок існує і функціонує внаслідок фактичної реалізації правових норм відповідно до принципу законності. Основою правопорядку є право, умовою його виникнення та функціонування — режим законності. Правопорядку притаманна низка ознак, які відрізняють його від суміжних явищ, зокрема, права, законності, громадського порядку тощо.
1. Правопорядок є правовою моделлю, оскільки є наслідком дії норм права, які визначають статус суб'єктів правовідносин, характер правових відносин, а також способи, методи, процедури регулювання. Норми права містять проект упорядкованості, організованості взаємовідносин суб'єктів права в тій чи іншій сфері правової регуляції. Іншими словами, правопорядок постає як ціль правового регулювання (ідеальний порядок).
2. Правопорядок — це фактичний правовий стан упорядкованості, організованості, врегульованості суспільних відносин, наслідок фактичної реалізації норм права, втілення їх у життя. В цьому аспекті правопорядок постає як підсумок (результат) правового регулювання, як реально існуючий та функціонуючий фактичний стан упорядкованості, організованості суспільних відносин, або іншими словами — як наслідок реалізації вимог законності. Крім того, у цій правовій якості він виступає могутнім антиподом неорганізованості, невизначеності та нестабільності відносин між людьми. За допомогою відповідних правових засобів правопорядок стримує можливі незаконні прояви з боку держави, її органів стосовно громадян, а також однієї людини щодо іншої.
3. Правопорядок має свідомо-вольовий характер, бо фактичний правовий стан упорядкованості і організованості суспільних відносин складається в результаті свідомо-вольових правомірних діянь суб'єктів правопорядок. В цьому аспекті його основою є правові відносини, що являють собою юридичне вираження відповідних суспільних відносин. Проте структура правопорядка за суб’єктними характеристиками не завжди співпадає із складом (структурою) правовідносин. Зокрема, фактичними суб’єктами правопорядку можуть бути особи, які ще не оформлені як суб’єкти права тощо. Це зумовлено, передусім, тим, що реальне життя дещо відрізняється від тих ідеальних моделей, які зафіксовані у правових нормах.
4. Правопорядок є суспільно-правовим і державно-правовим явищем: суспільно-правовим — оскільки норма права генетично пов'язана із життям суспільства, є, по суті, його породженням; державно-правовим — оскільки держава як публічна політична організація визнає і захищає вироблені суспільством норми права. Правопорядок об'єктивно охоплює і закріплює як відносини між людьми, їх суспільними організаціями (сфера суспільного життя), так і відносини щодо організації та функціонування органів державної влади (сфера державного життя). Держава, з одного боку, є суб’єктом правопорядку, оскільки закріплюється правом і функціонує в його межах; з іншого — держава є передумовою правопорядку, оскільки лише ця особлива владна політична організація здатна охороняти (захищати) правопорядок.
5. Правопорядку як складному суспільно-правовому явищу притаманні зміст і форма. Зміст правопорядку виражається в його спрямованості на захист прав і свобод людини, забезпечення нормальних умов життєдіяльності суспільства, верховенства права в державному і суспільному житті. Форма правопорядку — це притаманна йому структура, організація і оформлення змісту. У структурі правопорядку найбільш повно виявляється його зміст. Першим структурним елементом правопорядку є його суб'єкти - численні учасники з їх різним функціональним статусом (держава, її органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, їх посадові особи, громадяни та ін.). Другим структурним елементом правопорядку є правовідносини та правові зв’язки. В залежності від їх особливостей виокремлюють певні види правопорядку: законодавчий порядок, порядок проведення виборів, порядок працевлаштування, порядок реєстрації шлюбу, порядок успадкування тощо. Третім структурним його елементом є так звані акти, які регламентують певні процедури, процеси, виникнення та розвитку елементів правопорядку. Зокрема, такі акти поділяють: в залежності від територіальності - акти, які поширюють свою дію на правопорядок країни (Основний Закон), її регіонів, міст, населених пунктів (локальні акти) тощо; в залежності від характеру – загальні акти (закони) та галузеві (правила внутрішнього трудового розпорядку) тощо; в залежності від характеру відносин – конституційні (регламент парламенту), адміністративні (регламент уряду), фінансові (регламент Рахункової палати) та ін.
6. Правопорядок — це режим (стан) упорядкованості, організованості суспільних відносин, що включає в свій зміст режим законності та її результат — систему правовідносин, які склались в результаті реалізації норм права. Тому правопорядок більш ширше поняття, в порівнянні з «законністю». Забезпечення бажаного правопорядку починається з визначення відносин, які підлягають правовому регулюванню, з видання законів. Показником стану правопорядку є дотримання і виконання правових норм, правильне їх застосування. Чим менше здійснюється в суспільстві правопорушень (чим вищий рівень законності), тим міцніший правопорядок.
7. Зміст, природу та сутність правопорядку визначають вихідні ідеї та положення принципи правопорядку:
- загальносоціальні принципи характеризують правопорядок як складову частину суспільного порядку; зокрема, за демократичного політичного режиму до таких принципів відносять – демократизм, гуманізм, пріоритет загальносоціальних інтересів та цінностей тощо;
- загальноправові принципи характеризують правопорядок як один із складових національної правової системи; верховенство прав людини і громадянина, законність, рівність перед законом, невідворотність відповідальності тощо;
- спеціальні принципи характеризують правопорядок як самостійне, якісно відокремлене державно-правове явище: визначеність, структурність, єдність, субординацію, гарантованість тощо.