Юридичне право та його ознаки

Юридичне право – як об’єктивне, позитивне право - це система загальнообов’язкових норм права, що встановлена, санкціонована та забезпечена державою. Тому найважливішою ознакою юридичного праває його тісний зв’язок з державою.
У процесі юридичної нормотворчої діяльності держава діє безпосередньо через свої органи, а також опосередковано шляхом передачі нормотворчих повноважень іншим компетентним суб’єктам в межах та на підставі, встановлених чинним законодавством. Тобто держава відповідно шляхом встановлення або санкціонування норм права, надає зовнішню форму правовому змісту.
Юридичне право не лише встановлюється, але і забезпечується державою, що виявляється:
- у створенні нею реальних умов, які сприяють безперешкодному, добровільному здійсненню відповідними суб’єктами, сформульованих у правових нормах зразків поведінки (наприклад, проголошуючи соціально-економічні права, зокрема, право на працю, держава проводить соціальну політику, спрямовану на створення нових робочих місць, задіяння відповідних засобів заохочення, переконання щодо здійснення бажаної поведінки тощо);
- у законодавчо закріпленій можливості звернення до відповідних державних органів, і передусім, до органів правосуддя - за захистом порушеного права тощо;
- у законодавчо закріплених засобах державного примусу, виду і міри реагування держави (санкції) у разі порушення правових приписів та їх застосування у разі порушення вимог правових норм тощо.
Приписи юридичного права мають виконуватись саме у тому обсязі та у тих випадках, в яких вони знайшли своє формальне закріплення в приписах правових норм. У разі, коли ці приписи порушуються, (не виконуються або виконуються неналежно) – для їх забезпечення задіюються відповідні засоби державного примусу, (що входять до складу регулятивної правової норми вже від моменту її проголошення, а виявляються лише за умови, коли порушені відповідні нормативно-правові приписи).
Юридичне право забезпечується можливістю застосування державного примусу у випадках порушення норм права і пронизане ідеєю можливого застосування державного примусу. Позиція у загальнолюдському вимірі, надає примусу другорядне значення, оскільки примус виявляє себе лише у випадку порушення приписів норм права. У класовому вимірі, навпаки, - юридичне право, передусім, розглядається як засіб примусу щодо суспільства, і лише потім - як інструмент винайдення компромісних узгоджених рішень. Державний примус слід розуміти лише як наявність в правових нормах вказівки на можливість застосування тих чи інших примусових заходів до правопорушників. Державний примус виступає як гарантія, передбачена правовими нормами на випадок можливого порушення права.
Забезпечення належної реалізації права взаємопов’язане з рівнем правосвідомості, правової культури громадян, суспільних груп, спільноти, зокрема, та стану законності, дисципліни, правопорядка, вцілому. Проте особливо у суспільствах перехідного типу наявність погрози застосування державного примусу має у багатьох випадках стимулюючий, попереджувальний характер.
Юридичне право володіє нормативним, неперсоніфікованим характером. Нормативний характер - як найважливіша ознака юридичного права, виявляється у його здатності бути регулятором суспільних відносин, що здійснюється за допомогою норм права. Первинним елементом «юридичної матерії» є норми права, як відповідні моделі, правила поведінки, за допомогою яких держава здійснює регулювання, охорону та упорядкування суспільних відносин. Закріплення норм права у законодавстві та інших юридичних джерелах, насамперед, є офіційним свідченням того, що держава бере під свою охорону ті чи інші прояви суспільного життя і тому, вступаючи у суспільні відносини, суб’єкти правовідносин мають керуватися, передусім, не лише власними інтересами (індивідуальними, груповими тощо), але й поважати інтереси спільноти і відповідно ті загальнообов’язкові норми, які встановлені державою.
Нормативний характер юридичного права тісно взаємопов’язаний із його неперсоніфікованістю, тобто відсутністю конкретного адресата, оскільки норми права - як регулятори типових ситуацій - адресуються усім членам суспільства і поширюють свою дію не на окремих громадян чи певні організації.
Юридичне право має системний характер, оскільки його норми утворюють внутрішньо узгоджену цілісність - систему права.Системний характер юридичного права виявляється у тому, що «юридична матерія» існує не як «випадкова сукупність норм», а формується як внутрішньо узгоджена система правових, неперсоніфікованих, загальнообов’язкових правил поведінки. Відповідно системний характер норм права впливає на формування між ними внутрішніх системних зв’язків, що врешті-решт, сприяє їх структуризації і виділенню відповідних відокремлених сфер правового регулювання (зокрема, галузей права тощо).
І тому ефективність правового регулювання безпосередньо залежить від рівня взаємоузгодженості норм права, від характеру внутрішніх зв’язків між ними, тобто від рівня упорядкованості цієї системи тощо.
Юридичне право як система норм, встановлених або санкціонованих державою,має загальнообов’язковий характер. Загальнообов’язковість юридичного права передбачає, що норми права, діючи у часі, у просторі та за колом осіб, обов’язові для усіх членів суспільства, і у разі порушення або неналежного виконання приписів норм права держава може застосовувати до правопорушників заходи державного примусу. Головним проявом загальнообов'язковості юридичного права є його забезпеченість з боку держави.
Юридичне право набуває загальнообов’язковий характер лише за умови, коли воно встановлюється чи санкціонується уповноваженими на те суб’єктами, у межах їх компетенції та в порядку, передбаченому законодавством, (тобто за встановленою законодавством процедурою - з дотриманням встановлених вимог, які пред’являються до розроблення, обговорення, прийняття, набрання чинності, зміни та скасування правових приписів).
Юридичне право має формально-визначений характер, існує у відповідних формах права, формулює правила поведінки у вигляді прав і обов`язків. Формальна визначеність, - ключова його ознака, яка виявляється, передусім, у тому, що норми права зовнішньо відображені в юридичних джерелах права (формах права) – нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах тощо. Крім того, ця ознака юридичного права виявляється також у визначеності моделі поведінки (прав та обов’язків суб’єктів права), у визначеності виду і міри реагування держави (санкції) у випадках порушень відповідних державних велінь. Визначення прав і обов’язків, їх належне розмежування є особливо важливою рисою юридичного права. Зокрема, у Сімейному кодексі України чітко визначені права та обов’язки батьків і дітей тощо; для порівняння моральні норми не завжди відрізняють права від обов’язків; (водночас, моральний принцип „допоможи ближньому” може розглядатися і, як прояв права особи, що діятиме на свій власний розсуд, а також у відповідних випадках - як її обов’язок).
Юридичне право спрямоване на регулювання та охорону лише тих суспільних відносин, які за конкретних історичних умов для певної державно-організованої соціальної системи є найбільш значимими в процесі задоволення життєво необхідних для суспільної життєдіяльності потреб та відображення соціальних інтересів. Це відносини, пов’язані із виробництвом, розподілом, споживанням, забезпеченням умов для нормалізації, стабілізації суспільної життєдіяльності, викорінення негативних явищ у житті суспільства, для сприятливого розвитку нових, більш прогресивних видів суспільних відносин тощо. Ця особливість юридичного прававизнається однією із невід’ємних його ознак.
Водночас забезпечення стабільного правопорядку неможливе без узгодження розмаїтих соціальних інтересів. Саме тому юридичне право має розглядатись, передусім, як інструмент злагоди і миру, сприяти подоланню суспільних протиріч, знаходженню шляхів порозуміння і співробітництва різних верств населення та суспільних сил. Тому у процесі юридичного нормотворення мають брати участь не лише представники органів держави, але і представники громадськості, оскільки «право є безперервна робота не лише влади, але й усього народу. Усе життя права, загалом, це напружена праця усієї нації»