Поняття, структура і типи політичної системи суспільства

Політична система існує в особливій царині суспільної життєдіяльності - політичній, де «зустрічаються» розмаїті індивідуальні, групові та загальні інтереси, які збуджують певні соціальні протиріччя тощо. Тому, розкриваючи зміст поняття «політична система», передусім, слід звернути особливу увагу на таку фундаментальну загальнотеоретичну категорію – як „інтерес”, оскільки реалізація будь-якої влади – це, передусім, реалізація певного інтересу. В основі політичної системи знаходиться відповідний механізм реалізації суспільних інтересів (індивідуальних, групових та загальносоціальних) (Таблиця 7.1.), характер якого, врешті-решт, зумовлює, характер здійснення політичної влади, а, отже, і державної влади (влада здійснюється в інтересах однієї особи, групи осіб або усього загалу, усієї спільноти) (Таблиця 7.2.).
Призначення політичної системи виявляється у її найважливіших функціях (регулятивна, розподільча та ін.), серед яких, передусім, виділяють регулятивну, що виявляється в упорядкуванні політичних процесів. Зміст цієї функції безпосередньо визначається сутністю «політики» як такого суспільного феномена, що спрямований на реалізацію розмаїтих суспільних інтересів та потреб тощо. Нездатність політичної системи у конкретно-історичний період у відповідних соціальних умовах реалізувати свої найважливіші функції викликає кризові стани у суспільстві. Зокрема, жорстка залежність усіх економічних процесів від політичних імпульсів зумовлює обмеження виробничої ініціативи, що призводить, врешті-решт, до краху усієї соціальної системи тощо.
Політична система (у широкому значенні цього поняття) становить єдність чотирьох взаємодіючих підсистем (Таблиця 7.3). Якщо у широкому розумінні, політична система охоплює політичні інститути, організації, сукупність взаємопов’язаних між собою ідей, норм, на підставі яких, реалізується політична влада, практику політичного життя тощо. Політична система (у вузькому розумінні цього поняття) являє собою сукупність відповідних політичних інститутів (Таблиця 7.4.).
Особливістю безпосередніх суб’єктів є їх безпосередня здатність виражати політичні інтереси певного класу, нації, соціального прошарку, групи тощо та здатність бути учасником політичного життя, носієм політичних відносин.
Передусім, слід наголосити, що кожен громадянин, визнається «головною ланкою в політичній системі», головним суб’єктом політичної системи, оскільки все залежить від політично активної позиції кожного громадянина, і при цьому не має значення те, яке місце в політичній системі він займає. Процес зародження та функціонування будь-якої системи на усіх її рівнях, врешті-решт, зумовлений людським фактором, його культурними, духовними, моральними, психологічними та ін. характерними рисами і особливостями. Становлення політично активної позиції означає формування здатності діяти, виходячи із об’єктивного зв’язку проблеми існування будь-якої соціальної групи з тими протиріччями, які характерні для усього суспільства, у цілому; навпаки, політична пасивність – це вид політичної діяльності в межах якої суб’єкт відсторонюється від політичної самостійності, «пливе за течією» тощо.
До вторинних (опосередкованих) суб’єктів політичної системи, передусім, належать різні за своїм характером громадські організації (ще один вид громадських об’єднань, крім політичних партій), які створюються для забезпечення інших соціальних потреб (економічних, культурних тощо), але згідно із законодавством можуть брати участь у політичній діяльності для досягнення власних неполітичних цілей тощо.
Опанувати багатогранну природу політичних систем дозволяє їх класифікація (Таблиця 7.5.).
Саме у розвиненій демократичній політичній системі в умовах плюралізму політичної ідеології, в усіх суб’єктів, в тому числі, і опозиційних до пануючої політичної доктрини, з’являється реальна можливість реалізувати свої політичні прагнення та забезпечити відповідні соціальні інтереси. Тобто демократія завжди поєднується з принципом політичного плюралізму, що передбачає, передусім, наявність політичної опозиції (Таблиця 7.6.).
В процесі узгодження розмаїтих суспільних інтересів вагоме значення у структурі політичної системи набуває, передусім, її нормативна підсистема, (спрямовану на регулювання політичних відносин) як сукупність правових норм, політичних традицій, звичаїв, принципів та норм, закріплених в актах партійних органів, суспільних організацій тощо.
Найважливіші правові засади політичного ладу (повновладдя народу, демократизм, верховенство права, плюралізм та ін.) закладаються, передусім, на рівні конституцій та розвиваються на рівні законодавства (приміром, у законодавчих актах, спрямованих на регулювання та охорону діяльності політичних партій, політичної опозиції тощо). Проте норми права, які містяться в конституціях та інших законодавчих актах не можуть регулювати всі політичні відносини; зокрема, внутрішньопартійні та інші подібні відносини.
Норми та принципи, які виробляються політичними партіями та суспільними організаціями умовно поділяють на норми, які регулюють відносини в межах організації, що їх виробила (норми «внутрішньої дії» або корпоративні, статутні) та норми, які спрямовані на регулювання відносин між організаціями («зовнішньої дії»).
Існування політичних звичаїв, (які діють практично в усіх сферах та на усіх рівнях політичної системи) зумовлено, передусім, тим, що звичаї виступають у ролі своєрідних засобів детальної регламентації в процесі реалізації правових норм (зокрема, у відносинах, пов’язаних з формуванням представницьких органів тощо)