Матеріал для поглибленого вивчення. Людина –природно-суспільна, біосоціальна істота; площина – „людина – природа”

• Термінологічний словник

Людина – природно-суспільна, біосоціальна істота; площина – „людина – природа”.
Особа – людина у її соціальному середовищі, її відносинах із суспільством, державою, правом; площина – „особа – суспільство”.
Громадянин – це юридичні або політико-юридичні характеристики особи у її взаємовідносинах з державою; площина - „громадянин – правова держава”.
Права індивіда – як певні можливості людини, особи та громадянина щодо збереження, розвитку і захисту певних цінностей, які необхідні для існування та розвитку в конкретно-історичних умовах; ці права об’єктивно визначаються відповідним рівнем цивілізаційного розвитку (духовним, соціально-культурним, економічним, політичним) і мають бути загальними та рівними для усіх однойменних суб’єктів; права індивіда - це один із видів загальносоціальних прав – як певних можливостей різних учасників суспільного життя (людства, народу, нації, спільнот, суспільних груп, організацій, індивідів тощо).
Права людини (у широкому їх розумінні – особисті, соціальні, політичні) – це той бар’єр, який, проходячи на «кордоні» держави і суспільства, зумовлює межі державного втручання, тобто, врешті-решт, визначає їх характер взаємодії і співвідношення
Особистісні (особисті, громадянські) права людини (забезпечують особисте життя і свободу) - включають: можливості збереження, розвитку і захисту її фізичного існування (право на життя), задоволення фізичних потреб (фізичну недоторканість) тощо; можливості збереження, розвитку і захисту духовної, психологічної індивідуальності людини (право на ім’я, на честь і гідність тощо).
Політичні права громадянина – включають: можливості збереження, розвитку і захисту доступу до участі у політичному і державному житті (право на громадянство, на державну службу, на формування представницьких органів держави та місцевого самоврядування тощо).
Соціальні права особи (соціально-економічні, культурні) - включають: можливості збереження, розвитку і захисту доступу до культурних, національних цінностей; до участі у їх вдосконаленні (право на освіту і виховання, на творчість тощо); можливості збереження, розвитку і захисту доступу до матеріальних благ (право на власність тощо), до участі у виробництві матеріальних благ (право на працю, на відпочинок тощо).
Правовий статус особи – це соціальні можливості особи, зумовлені об`єктивними закономірностями розвитку суспільних відносин.
Сутність держави – це те головне, що визначає її зміст, механізм, функції та форму, тобто визначає сенс її існування, соціальну роль держави у житті суспільства, заради якої вона існує; а, отже, розкриття сутності держави передбачає виявлення її соціального призначення як історичної місії.
Оскільки основою держави є влада, її приналежність, призначення і функціонування у суспільстві, питання про сутність держави – це питання про те, з якою метою здійснюється державна влада – з метою загальнолюдських інтересів, чи з метою забезпечення групових, партійно-політичних, вузько-класових інтересів тощо.
Типологія держав полягає у визначенні основних суттєвих рис для багатьох держав, які існували, існують або можуть існувати в перспективі; типологія держав обумовлена необхідністю встановлення певної упорядкованості та відповідної класифікації за загальними та специфічними ознаками для усього розмаїття держав, які існували в історії людства; одним із критеріїв класифікації держав є їх виділення та об`єднання за типами, в основі якого є сукупність найбільш суттєвих ознак держави.
Історичний тип держави - це сукупність найбільш суттєвих ознак, властивих державам, що існували на певних етапах історії людства за відповідних соціально-економічних, політичних, культурних та інших умов.
Суспільно-економічна формація – це історичний тип суспільства, структура якого визначена певним способом виробництва матеріальних благ, діалектикою розвитку продуктивних сил, виробничих відносин, базису і надбудови.
Рабовласницький тип держави – це перший в історії людства тип держави, який не надбавши загального поширення, залишися перехідним типом; найдавнішими рабовласницькими державами до нової ери були Єгипетське царство, шумерські держави, Ассирія, Хетська держава, Індія, Китай (на межі ІУ та Ш ст.ст. до н.е.); згодом рабство запровадили у Стародавній Греції, Стародавньому Римі та в інших країнах; економічною основою рабовласницької держави була приватна власність рабовласників на основні засоби виробництва та рабів (яких у ті часи за правовим становищем прирівнювали до речей, майна); політичною основою рабовласницької держави було політичне панування класу рабовласників, знаті, наближеної до державної влади; серед основних рис рабовласницької держави виділяються: 1. Велика машина військово - політичного характеру; 2. Форми державного правління – східні деспотії та аристократичні республіки; 3. Головна тенденція розвитку механізму рабовласницької держави – створення централізованого державного апарату на основі принципу призначення.
Феодальний тип держави (від лат. слова feodum – володіння) - це такий тип держави, який в історії людства уособлює середньовічну державу; (поняттям ”феодалізм”, що виникло у ХУІІІ ст., прийнято називати суспільно-економічну формацію середніх віків; середньовічна епоха феодалізму протиставлялася епосі капіталізму; капіталізм пов`язувався з індивідуалізмом і протестантизмом, тоді як феодалізм асоціювався з традиціоналізмом і католицизмом; французька революція кінця ХУІІІ ст. проголошувала, що вона знищує феодалізм, феодальне суспільство і „феодальний режим”); економічною основою феодальної держави була феодальна власність на засоби і знаряддя виробництва та часткова власність селянина; земля належала земельним аристократам або монарху, який наділяв своїх підданих землею і всім, що було на ній; селянин мав своє господарство, свої засоби виробництва для обробки землі та збирання врожаю, але зобов`язаний був обробляти землю феодалів і виконувати інші види робіт; особиста залежність селянина мала різні ступені й форми: кріпацтво, холопство, станову нерівноправність; соціальною основою феодальної держави був поділ населення на різні стани (групи людей), які мали різний правовий і фактичний статус, що передавався у спадщину дітям і онукам; політичною основою феодалізму було політичне панування земельної аристократії, яке виражалося в монархічних формах державного правління (від ранньофеодальної до станової та абсолютної - самодержавства).
Буржуазний тип держави – це такий тип держави, який в історії людства уособлює епоху „Нового часу”, епоху індивідуалізму та протестантизму; економічною основою капіталістичної держави є капіталістичний спосіб виробництва, приватна власність на знаряддя і засоби виробництва, інтенсивний розвиток промисловості та економічний примус працівника; буржуазна держава проходить у своєму розвитку три етапи: період домонополістичного розвитку, період монополістичного розвитку або імперіалізму, період формування соціальної, правової держави.
Соціалістичний тип держави – це такий історичний тип держави, який в історії людства виник в результаті соціалістичної революції та великого перевороту (на відміну від капіталістичної держави, виникнення якої відбувалося природним шляхом) та уособлює втілення ідеї держави диктатури пролетаріату, (що виникла як наслідок гострої класової боротьби між буржуазією і робітничим класом та була науково обґрунтована К.Марксом і Ф.Енгельсом у працях „Німецька ідеологія” (1846 р.), „Маніфест комуністичної партії” (1848 р.) „Класова боротьба у Франції з 1848 р. по 1850 р.” та в ін.); соціальною основою соціалістичної держави був союз робітничого класу з селянством за керівної ролі робітничого класу та його комуністичної партії; першою історичною формою соціалістичної держави була Паризька комуна (коли в 1871 р. робітничий клас Франції встановив диктатуру пролетаріату, що проіснувала 72 дні); друга форма соціалістичної держави – республіка Рад або радянська республіка (коли в Росії в лютому-березні 1917 р. виникли Ради як єдині органи робітничих і селянських депутатів, що проіснували приблизно 73 роки); третя форма соціалістичної держави – народно-демократична республіка.
Соціально-правова держава – це особлива політична організація розвиненого громадянського суспільства, яка формується на засадах народного суверенітету, поділу влад та верховенства права, метою якої стає забезпечення загально-соціальних цінностей та створення належних умов для формування Людини як найвищої загальнолюдської цінності

• Довідкова інформація