Класове та загальнолюдське в сутності держави

Оскільки основою держави є влада, її приналежність, призначення і функціонування у суспільстві, питання про сутність держави – це питання про те, з якою метою здійснюється державна влада – з метою загальнолюдських інтересів, чи з метою забезпечення групових, партійно-політичних, вузько-класових інтересів тощо.
У зв’язку з цим виділяються відповідно протилежні за своїм змістом концепції розуміння сутності держави (Таблиця 6.2.).
Теорія класової боротьби обмежувала уявлення про державу, містила, досить, спрощене, однобічне розуміння її сутності і соціального призначення, орієнтувала на загострення класових протиріч.
В умовах демократизації трактування держави виключно з класових позицій увійшло у протиріччя з тими реальними процесами становлення та розвитку соціальної держави, які відбувалися у багатьох капіталістичних країнах Заходу в середині ХХ ст.
У зв’язку з цим на сьогодні загальноприйнято вважати, що з моменту виникнення держави її призначення виявлялось у двох напрямках: у забезпеченні загальносоціального блага та у здійсненні організованого примусу в масштабах усього суспільства. З приводу цього звертається увага на висловлену К.Марксом у його праці „Капітал” думку про те, що держава охоплює своєю діяльністю два моменти: і виконання загальних справ, які витікають із природи будь-якого суспільства; і здійснення специфічних класових функцій; при цьому дана теза, (зазначена Марксом лише мимохідь в процесі розгляду питання стосовно рабовласницької і буржуазної держави), не отримала подальшої спеціальної розробки ні в самому „Капіталі”, ні в більш пізніх працях К.Маркса і не вплинула на розуміння сутності держави його послідовниками – представниками класового підходу сутності держави.
Між тим саме у наведеному твердженні К.Маркса робиться крок в напрямку подолання однобічного трактування сутності держави, оскільки ця сутність визначається як єдність двох тісно взаємопов’язаних цінностей – загальнолюдської та класової. Поєднуючи, таким чином, і класове, і загальносоціальне, держава виступає одночасно і як організація політичної влади суспільства, і як офіційний представник усього народу. Виходячи з цього, вона покликана забезпечувати відповідно і специфічні класові функції, і виконання загальних справ, які витікають із природи будь-якого суспільства.
Співвідношення між загальнолюдським і класовим у державі в різні епохи не однакове, оскільки воно динамічно відображає реалії соціального розвитку, досягнутий рівень прогресу і демократії. У рабовласницьких та феодальних державах, в буржуазних державах періоду промислового капіталізму, а також у державах диктатури пролетаріату пріоритетним напрямком виступає класове панування (класові цінності).
Концепції розуміння сутності держави, метою діяльності якої є людина та загальнолюдські цінності, загалом, об’єднуються у тому, що функціонування держави та її інститутів має бути підпорядкованим праву і відбуватися у межах правових законів.
Зокрема, формування ідеології правової державності, (започатковане ще мислителями Стародавнього світу), відбувалось у суспільній свідомості як альтернатива абсолютизму та жорсткій етатизації всіх його сфер. При цьому процес розвитку ідеї правової держави і громадянського суспільства у континентальній Європі у новітній період включає три етапи:
1) ХV-ХVІ ст.ст. – характерною є критика феодального устрою та формування демократичного, правового ідеалу; 2) ХVІІ ст. – повернення до раціоналістичного надбання попередніх поколінь, подальша розробка теорії природного права, з’ясування проблем співвідношення свободи і права, моралі і права, особи і держави, права і закону, а також становлення, заснованої на теорії природного права, ідеї прав людини; 3) ХVІІІ ст. – початок концептуального оформлення теорій правової держави.
Вчення про загально соціальне призначення держави було сформовано фундаторами «соціал-демократії» - ідеологами німецького лібералізму Вільгельмом фон Гумбольдтом, Лоренцом фон Штайном (1815-1890), Густавом Шмоллером (1838-1917), Луйо Брентано (1844-1931), Рудольфом Штаммлером (1856-1938), представником англійського неолібералізму економістом Джоном Мейнардом Кейнсом (1883-1946). Суспільний ідеал «держави соціального добробуту» був розвинутий у працях американського соціолога Даніела Белла (1919 р.), американського філософа Джона Роулса (1921 р.), професора права і філософії, члена Британської академії та Американської академії мистецтв і наук Рональда Двойкіна, німецького вченого Франца Неймана, німецького філософа Юргена Хабермаса (1912 р.) та ін. Завдяки німецькому вченому Ф.Нейману з 1932 р. в державно-правових теоріях соціалістичного спрямування закріпилось поняття «соціальна держава». Юрген Хабермас розподіляв процес трансформації соціально-правової держави у західних суспільствах, на декілька етапів: перший – формування буржуазної держави періоду абсолютизму; другий – становлення конституційної держави; третій – демократична конституційна держава, що виникла в країнах Західної Європи та Північної Америки внаслідок революційних подій у Франції; четвертий настав у ХХ ст., коли сформувались соціально-правові демократичні конституційні держави; формуванню держав соціально-правової спрямованості сприяв соціал-демократичний рух у західних країнах.
Практичне втілення моделі держави добробуту «середнього класу» є проявом соціально-правової держави як гаранта здійснення та захисту прав людини сучасного типу. Існування стабільного, структурованого суспільства, наявність могутнього середнього класу виступають підґрунтям усталеного демократичного політичного режиму