Тема 19. Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького

Після придушення козацьких повстань першої чверті ХVІІ ст. посилюється колоніальна політика Польщі щодо України, що й спричиняє національно-визвольну війну 1648–1657 років. Рушійними силами цієї війни були козацтво, селянство, міське населення, православне духовенство, а також частина дрібної української шляхти. Провідну роль у ході та керівництві війною відігравало козацтво.

Усі верстви населення прагнули звільнитися з-під влади Польщі, але їх соціально-економічні та політичні мотиви були різними. Зміст боротьби селянства, яке масово покозачилося, полягав у здобутті особистої свободи, права власності на землю та сільськогосподарські угіддя. Низи козацтва і міщанство прагнули знищення кріпосницьких порядків, тоді як українське шляхетство та реєстрова старшина обмежувались завданнями національного визволення. Їх підтримували верхи міщанства й духовенства.

Каталізатором повстання стали випадкові обставини: лояльний до уряду, заможний і обережний, 50-річний сотник Чигиринського козацького полку Б. Хмельницький (бл. 1595–1657 рр.) зазнає образи з боку шляхтича Д. Чаплинського. У 1646 р. той зажадав для себе маєтку Хмельницького, напав на хутір Суботів, убив молодшого сина й викрав жінку, з якою щойно овдовілий сотник мав намір одружитися. Коли численні скарги до суду виявилися марними, розлючений Хмельницький вирішив підняти проти поляків повстання й очолити його.

Важко переоцінити вплив, що справив на перебіг історії Б. Хмельницький. З юрби некерованого селянства і козаків він створив могутнє високоорганізоване військо, у гущі народу знайшов нових діяльних ватажків. У суспільстві, позбавленому впевненості в собі й виразного відчуття самобутності, він відродив почуття гордості й рішучість боронити свої інтереси.

Наприкінці 1647 р. було заарештовано Б. Хмельницького за підозрою у підготовці повстання. Його звільнили на поруки, допомогли побратими. У грудні 1647 р. Б. Хмельницький тікає на Запоріжжя, де закріплюється на острові Бузький. Наприкінці січня 1648 р. він нападає на Січ, козаки переходять на його бік. 30 січня 1648 р. Б. Хмельницького на Січі обирають гетьманом. Він проводить широку підготовку до повстання, встановлює зв’язки з Кримським ханством, яке у перші роки війни було його союзником. Поляки готуються до придушення повстання. Навесні 1648 р. починають бойові дії. У травні 1648 р. у битвах під Жовтими Водами (5–6 травня) та Корсунем (26 травня) були розгромлені польські регулярні війська в Україні. 20 травня помирає Володислав IV, король Речі Посполитої. Б. Хмельницький з військом прямує в Україну, де влітку 1648 р. вибухнули масові повстання, почалася різанина. Б. Хмельницький готує військо, встановлює дипломатичні стосунки з іншими державами. 13 вересня 1648 р. у битві під Пилявцями було розгромлене польське військо. У вересні – листопаді 1648 р. триває похід в Західну Україну, проводиться облога Львова, Замостя. У жовтні 1648 р. новим королем стає Ян Казимир, а у листопаді 1648 р. Б. Хмельницький припиняє бойові дії і повертається назад до Києва.

Влітку 1649 р. бойові дії відновлюються. 5–6 серпня 1649 р. у битві під Зборовим зрада кримського хана врятувала поляків. 8 серпня 1649 р. було укладено Зборівський договір, за яким під владу гетьмана переходили Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства, де встановлювалася козацька автономія. На цій території не мали права перебувати королівські війська, всі посади займали лише православні, тобто була своя адміністрація, реєстр встановлювався у 40 тисяч, підтверджувалися козацькі вольності, питання про унію виносилося на найближчий сейм, київському митрополитові надавалося місце в сенаті, єзуїтам і євреям не можна було проживати на козацькій території, всім повстанцям гарантувалася повна амністія, а на гетьманську булаву передавався Чигирин з округою. Зборівський договір був компромісом, який обидві сторони не задовольняв.

У лютому – березні 1651 р. поляки відновили бойові дії. 18–30 червня 1651 р. у битві під Берестечком, внаслідок втечі кримського хана, який полонив Б. Хмельницького, козаки зазнали тяжкої поразки, але основна частина війська була врятована. У червні–липні 1651 р. литовські війська здійснили наступ на Київ, а польські війська почали наступ в Україну. У відповідь спалахнули селянські повстання. Б. Хмельницький зібрав військо і зупинив наступ. 18 вересня 1651 р. було укладено Білоцерківський договір, за яким під владу гетьмана передавалося Київське воєводство, козакам дозволили жити лише в королівських володіннях, пани поверталися до своїх маєтків, реєстр встановлювався у 20 тисяч, заборонялося гетьману зноситися з іншими державами, питання про унію не обговорювалося, Чигирин з округою залишався при гетьмані.

Білоцерківський договір був вимушеним компромісом, який ще менше влаштовував обидві сторони. В Україні ж почалася справжня селянська війна. Сейм Речі Посполитої не затвердив Білоцерківський договір, тому бойові дії відновилися. 22–23 травня 1652 р. у битві під Батогом було розгромлене двадцятитисячне польське військо. Козацькі війська знову займали Брацлавщину та Чернігівщину. Восени 1653 р. були відновлені бойові дії. У жовтні – листопаді 1653 р. у боях під Жванцем повторилася Зборівська ситуація, кримський хан врятував польське військо від поразки. Б. Хмельницький змушений був погодитися на припинення бойових дій, але новий договір не укладає, бо змінюється зовнішньополітична ситуація.

Усі ці роки Б. Хмельницький підтримує активні дипломатичні стосунки із іншими державами (Кримським ханством, Туреччиною, Молдовою, Литвою, Росією та ін.). Особливо він намагається укласти союз з Росією проти Речі Посполитої, погоджуючись визнати протекторат російського царя, але Росія зволікає. Пояснюється це тим, що внутрішнє становище Росії було нестабільним, її також непокоїв союз козаків з Кримським ханством і антифеодальний характер війни. До того ж, можливо, вона вичікувала послаблення обох сторін.

1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві ухвалює рішення взяти Україну під “високу руку государеву”, а вже в грудні в Україну було направлене російське посольство. Б. Хмельницький, знаючи про це, з-під Жванця їде назустріч. 8 січня 1654 р. відбулася Переяславська рада, яка схвалила союз з Росією, проте це рішення підтримали не всі. Проти виступили вище духовенство Української православної церкви, старшина полтавського і кропив’янського полків, Іван Богун, Іван Сірко та ін. Переяславська рада тільки формально схвалила це рішення, але його треба було закріпити документально. Тому до Москви було направлено українське посольство, яке 21 березня 1654 р. підписало “Березневі статті” – договір Б. Хмельницького з російським урядом. Цей договір підтверджував права, привілеї та вольності козацтва та української шляхти, реєстр встановлювався у 60 тисяч. Призначалася плата старшині та кошти на утримання козацького війська. Визнавалося право Запорозького війська обирати гетьмана, царю тільки повідомляли про це. Гетьману надавалося право зносин з іншими державами, обмеження встановлювалося лише для Туреччини та Речі Посполитої. Місцева адміністрація, яка сама збирала податки. Царські воєводи та інші російські урядовці не могли втручатися у внутрішні справи Гетьманщини. Зберігалися права київського митрополита, який не підпорядковувався московському патріархові. Гетьману в рангове володіння надавалося Чигиринське староство. Також російські війська надавали допомогу Україні (направлення військ під Смоленськ, військові залоги на кордоні з Польщею, оборона від нападів татар та ін.).

Статті цього договору були складені нечітко, припускали двозначні тлумачення, обидві сторони по-різному його сприймали. Б. Хмельницький і старшина розуміли його як військово-політичний союз двох рівноправних сторін із визнанням протекції сильнішої, але на договірній основі. Царський уряд же вважав, що цей договір передбачав перехід під владу царя ще одного народу. Фактично Україна до складу Росії увійшла на засадах широкої автономії. При Б. Хмельницькому Гетьманщина зберігала свою державну самостійність, до того ж була визнана як суб’єкт міжнародних відносин іншими державами.

У 1654 р. Росія починає війну з Річчю Посполитою, яка укладає союз з Кримським ханством. Навесні – влітку 1654 р. російсько-українські війська ведуть успішні дії на Смоленщині та в Білорусії. Восени 1654 р. – взимку 1655 р. російсько-українське військо здійснило успішний похід в Західну Україну, проводить воєнні дії в Білорусії. Але закріпити перемогу не змогли. Відволікали напади татар. Влітку 1655 р. війну з Річчю Посполитою почала Швеція, війська якої зайняли значну частину польських та литовських земель. За цих умов Росія влітку 1656 р. починає війну зі Швецією. 24 жовтня 1656 р. Росія з Річчю Посполитою укладає Віленське перемир’я. Українську делегацію на переговори не допустили, що викликало обурення Б. Хмельницького, до того ж мали місце конфлікти в Білорусії, втручання російських воєвод в українські справи. За таких умов Б. Хмельницький проводить самостійну політику. Союз з Росією він не розриває, але війну з Річчю Посполитою продовжує і укладає союз зі Швецією. Україна приєднується до коаліції держав проти Речі Посполитої, у складі Швеції, Бранденбурга, Литви, Семигородщини. Проте коаліція скоро розпалася. Зовнішньополітичні плани Б. Хмельницького зазнали невдачі, що стало тяжким ударом для гетьмана. 27 липня 1657 р. Б. Хмельницький помирає.

Таким чином, війна, яка почалася у 1648 р., мала яскраво виражений національно-визвольний характер, її особливістю було переплетіння національно-визвольної боротьби з соціальною боротьбою – це була боротьба не тільки за національне, але й за соціальне визволення. Починалося все як велике козацьке повстання, але не як звичайне. Лідером була видатна особистість, до того ж слід враховувати міжнародний резонанс повстання, яке вийшло за межі внутрішніх справ Речі Посполитої (союз з Кримським ханством та відносини з іншими державами). Влітку 1648 р. розгортається широкомасштабна війна українського народу за національне і соціальне визволення під політичним проводом козацтва.

Зміст національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького полягав у розв’язанні таких завдань, як: знищенні польського панування, створенні в етнічних межах України власної держави, відстоюванні національної незалежності, ліквідації середньої й великої феодальної власності на землю, кріпацтва й утвердженні козацького (фермерського) типу господарства. Події середини XVII ст. в Україні, які призвели до суттєвих корінних змін в українській історії та суспільстві, з впевненістю можна назвати національною революцією.

Рекомендована література

1. Аркас М. Історія України-Русі / М. Аркас – К.: Вища школа, 1993. – 414 с.

2. Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до XX століття / Володимир Йосипович Борисенко. – К.: Либідь, 1998. – 661 с.

3. Замлинський В. Біля першовитоків слави запорізької / В. Замлинський // Дніпро. – 1989. – № 7. – С. 125–133.

4. Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини. – К., 2008. – С. 68. – 451 с.

5. Мицик Ю.А., Плохій С.М., Стороженко І.С. Як козаки воювали. – Дніпропетровськ: Січ, 1991. – 302 с.

6. Сокирко О.Г. Історія українського козацтва: нариси у 2 т. – Київ.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2006. – Т. 1. – 800 с.

7. Яковенко Наталія. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. / Наталія Яковенко. – К.: Генеза, 1997. – 380 с.