Тема 7. Соціальна політика держави у Збройних Силах України

Директор Департаменту соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України Баскаков Юрій Георгійович

Ефективний соціальний захист військовослужбовців Збройних Сил є базовою умовою успішності військового будівництва у державі. Як наголосив міністр оборони України П. Лебедєв, на порядку денному стоять завдання створити сучасні Збройні Сили нового зразка: добре підготовлені та соціально захищені. Перехід української армії до комплектування за контрактним принципом, забезпечення соціаль-ного захисту військовослужбовців та членів їх сімей – ці та інші завдання вимагають посилення соціальної складової військового будівництва: переходу від принципу примусу у виконанні громадянами свого військового обов’язку до забезпечення одного з основних прав людини –

можливості свободи вибору та зростанню її особистої відповідальності за захист Батьківщини і Української держави.

Перехід війська на комплектування за контрактом вимагає якісно нових підходів до змісту та динаміки (темпів) соціальної політики у Збройних Силах, яка у сучасних умовах стає одним із визначальних чинників престижності військової служби, укомплектованості армії особовим складом найвищої якості і, у кінцевому рахунку, її бойової готовності та бойової спроможності.

Найголовнішими питаннями для керівництва держави і оборонного відомства залишається забезпечення соціальної захищеності військовослужбовців. Лише в цьому році вдалося підвищити у два рази грошове забезпечення для українських військових. Вирішено питання щодо грошової компенсації за піднайом житла для офіцерського складу. Сім’я із трьох чоловік отримуватиме компенсацію в розмірі 2,5 тисячі гривень. Закладено і прийнято низку постанов Кабінету міністрі України, що вирішить головну проблему військовослужбовців – забезпечення житлом. Ці постанови створюють механізм залучення фінансування, особливо це стосується службового житла. Як бачите, ті дії, які робляться Президентом України Віктором Януковичем, Кабінетом міністрів, Міністерством оборони, мають одну мету – підняти статус офіцера, військовослужбовця Збройних Сил України. Міністр оборони України Павло Лебедєв

Соціальна політика у Збройних Силах України є похідною від загальносуспільної соціальної політики, але має деяку специфіку. Специфіка соціальної політики у Збройних Силах України обумовлена їх особливостями як соціального інституту, який призначений виконувати конституційні завдання щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Функціонування і розвиток Збройних Сил України як особливої соціальної системи є конституційною вимогою. “Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей”, – зафіксовано у статті 17 Основного Закону України.

Інститут військової служби, як відомо, представляє особливий вид державної служби. Особливості військової служби полягають у наступному:

військовослужбовці виконують конституційний обов’язок зі зброєю в руках;

вони виконують поставлені завдання беззаперечно, у будь-яких умовах, з ризиком для життя і здоров’я;

уклад (устрій) життя, побут, діяльність військовослужбовців ретельно регламентовані, на них покладена підвищена юридична відповідальність;

військовослужбовці обмежені у громадянських, політичних і соціально-економічних правах і свободах.

Збройні Сили мають особливу організацію, структуру, засоби вирішення поставлених перед ними завдань. Армії притаманні сувора військова дисципліна, централізація і супідрядність військовослужбовців, регламентація усіх видів життєдіяльності, наявність системи військового законодавства, зовнішня атрибутика тощо, котрі перетворюють Збройні Сили в особливий державний інститут. Специфічним є об’єкт соціальної політики держави у Збройних Силах України – військовослужбовці, члени їх сімей, громадяни, звільнені з військової служби, цивільний персонал Збройних Сил України.

Правове становище військовослужбовців у державі в деяких аспектах є іншим, ніж у громадян, що представляють цивільну сферу суспільства. У певних випадках норми загального права у відношенні військовослужбовців не отримують застосування, або ж до них через особливості їх службового стану створюються спеціальні норми (норми військового права). На відміну від інших працездатних громадян, зайнятих у різних “цивільних” структурах, які працюють переважно “на себе”, на власний добробут, військовослужбовець отримує грошову винагороду за виконання обов’язків військової служби, виконує особливі державні функції, що вимагають певного відчуження себе у військовій професії. Військовослужбовець, на відміну від цивільних громадян, реалізує переважно волю держави, а не власні інтереси.

На відміну від інших громадян, військовослужбовець наражається на нормативно-законодавче обмеження його конституційних прав і свобод. Перелічені обставини вимагають особливої соціальної політики стосовно військовослужбовців, яка, по-перше, має передбачати включення до свого складу комплексу заходів щодо компенсації обмежень, об’єктивно обумовлених характером військової діяльності. По-друге, соціальна політика у Збройних Силах України мусить враховувати (реалізовувати) соціальні очікування особистості, які обумовили його професійний вибір. По-третє, соціальна політика в армії має нейтралізувати чинники, що перешкоджають ефективній службовій діяльності військовослужбовця.

Основною метою соціальної політики у Збройних Силах України є забезпечення їх стійкого соціального розвитку шляхом задоволення соціальних потреб військовослужбовців, членів їх сімей, осіб цивільного персоналу, а також громадян, звільнених з військової служби.

Сходження військової служби в Україні на засади добровільності, перехід Збройних Сил на комплектування за контрактом, які суттєво загострюватимуть конкурентну боротьбу між армією та цивільним сектором економіки за кращі кадри, висувають на перший план питання залучення і збереження у війську висококваліфікованих фахівців.

До основних структурних елементів соціальної політики в армії стосовно основних напрямів діяльності її суб’єктів, а також категорій громадян, відносно яких вона проводиться, є:

політика у сфері грошового забезпечення військовослужбовців та їх сімей, пенсійного забезпечення громадян, звільнених з військової служби, а також їх середньодушових доходів;

житлова політика;

політика у галузі охорони здоров’я військовослужбовців, членів їх сімей, громадян, звільнених з військової служби та цивільного персоналу;

політика у сфері продовольчого, речового, квартирно-експлуатаційного та інших видів матеріального забезпечення військовослужбовців;

політика у галузі державного обов’язкового страхування військовослужбовців;

соціальна політика найбільш уразливих груп військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби (інваліди, сім’ї загиблих військовослужбовців, багатодітні сім’ї військовослужбовців, військовослужбовці − “чорнобильці” та інші);

соціальна політика стосовно тих категорій військовослужбовців, які мають особливі заслуги перед державою (учасники бойових дій, ветерани війни і військової служби та інші);

політика у сфері соціальної адаптації військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Суб’єктом (провідником) соціальної політики у Збройних Силах України у сучасних умовах є: держава у цілому, а також її органи, відомства та установи, органи військового управління, органи місцевого самоуправління, громадські благодійні, релігійні об’єднання (організації) і фонди. Серед суб’єктів соціальної політики у Збройних Силах України провідна роль належить правовій соціальній державі. Ця роль є настільки значущою, що у складі соціальної політики у Збройних Силах України доцільно виділяти державну військово-соціальну політику.

Основною формою соціальної політики у Збройних Силах України є соціальний захист військовослужбовців – сукупність видів колективного соціального забезпечення добробуту людей, які присвятили своє життя службі у Збройних Силах України. Поняття “соціальний захист військовослужбовців” розкриває механізм надання державою військовослужбовцям соціальних гарантій – застосування матеріальних та юридичних засобів, що забезпечують реалізацію їх конституційних соціально-економічних і соціально-політичних прав.

На сучасному етапі функціонування Збройних Сил України характерною особливістю соціальної політики у війську є її тривала всебічна недосконалість, що спровокувала відставання держави у соціальному розвитку, особливо у порівнянні з іншими світовими прикладами. Про недосконалість військово-соціальної політики свідчать такі риси, як нестійкість, суперечливість (непослідовність), обумовлені постійно мінливим законодавством з питань соціального захисту військовослужбовців, очевидна декларативність. У сфері забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців Збройних Сил України спостерігається суперечлива тенденція пострадянської “соціальної інерції” щодо декларування високих соціальних стандартів військової служби, які дотримувалися у радянську добу, але не можуть бути гарантованими на сучасному етапі функціонування Збройних Сил України через недостатність бюджетних коштів, послаблення державного впливу в економіці, втрату державою основних бюджетних джерел фінансових ресурсів, що не супроводжується їх поповненням з недержавного сектору в силу недосконалості системи фінансово-правового регулювання. Суттєво гальмує процес оборонного будівництва відсутність в Україні науково-обґрунтованої та ресурсно-забезпеченої програми соціального розвитку Збройних Сил. Реалізація завдань щодо створення Збройних Сил нового зразка вимагає більш ефективного вирішення питань соціального розвитку, особливо таких болючих проблем, як покращення соціального забезпечення військовослужбовців, вирішення житлового питання тощо.

Керівні документи, які визначають подальший розвиток Збройних Сил України у середньостроковій перспективі, зокрема Державна комплексна програма реформування і розвитку Збройних Сил України до 2017 року, накреслили основні напрями соціального розвитку війська. Зокрема, передбачається: удосконалити механізм надання гарантій соціального захисту особового складу, зокрема, підвищити рівень грошового забезпечення військовослужбовців до розмірів, які дадуть можливість військовій службі успішно конкурувати на ринку праці України; розробити та запровадити Стратегію реалізації соціальної політики у Збройних Силах України на довгострокову перспективу.

У Міністерстві оборони України триває робота з підняття статусу військовослужбовців, стимулювання їх прагнення служити. Вирішується завдання щодо ліквідації диспропорції у грошовому забезпеченні різних видів Збройних Сил і родів військ. Вона буде вирівняна протягом цього року поетапно, виходячи з росту економіки України Міністр оборони України Павло Лебедєв

З метою підвищення мотивації до військової служби за контрактом передбачається:

підвищити рівень грошового забезпечення військовослужбовців;

удосконалити систему грошового забезпечення та привести розміри посадових окладів військовослужбовців у відповідність із розмірами посадових окладів державних службовців;

підвищити питому частку основних видів грошового забезпечення до 80 відсотків загальної структури грошового забезпечення;

забезпечити дотримання передбачених законодавством державних соціальних гарантій військовослужбовців, які звільняються з військової служби у зв’язку із скороченням штатів або здійсненням організаційних заходів, створити умови для їх адаптації до цивільного життя, забезпечити гідні пенсії військовим пенсіонерам.

Підвищення грошового забезпечення військовослужбовців планується здійснити у кілька етапів. Ще у 2012 році у ВМС та Повітряних Силах, ПДВ, військах спецпризначення грошове забезпечення військовослужбовців військової служби за контрактом зросло удвічі. З квітня 2013 року почало зростати грошове забезпечення у військовослужбовців решти військових частин. До липня 2014 року воно має зрости удвічі. Нині контрактник із вислугою 5 років отримує 2 500 грн. Наступного року грошове утримання солдата-контрактника у перший рік служби становитиме 3 655 грн.

У світі триває економічна криза, яка істотно позначилася й на Україні. Однак, не зважаючи на обмежені бюджетні ресурси та великий обсяг подекуди непопулярних, але необхідних реформ, Українська держава робить все можливе для покращення рівня життя та соціального захисту військовослужбовців. Президент України – Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Віктор Янукович

Розв’язання житлової проблеми, згідно із Стратегічним оборонним бюлетенем України, передбачається здійснити за такими основними напрямами:

завершення будівництва житла, розпочатого у попередні роки;

забезпечення військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, службовим житлом;

запровадження прозорого механізму розподілу житла, створення єдиної черги осіб, які потребують поліпшення житлових умов, і розміщення інформації про таку чергу на офіційному веб-сайті Міністерства оборони України;

придбання (закупівля) та будівництво житла на землях, які належать Міністерству оборони України (зокрема, за рахунок залучення інвестиційних коштів та шляхом реконструкції вивільнених військових будівель);

створення умов для придбання житла для військовослужбовців у населених пунктах, в яких здійснюється будівництво житла за планом Міністерства оборони України;

залучення на конкурсних засадах коштів інвесторів для участі у спільному з Міністерством оборони України будівництві житла на земельних ділянках, що вивільняються в результаті реформування Збройних Сил України;

залучення коштів військовослужбовців (за їх бажанням) на будівництво (придбання) житла у розмірі 70 відсотків вартості такого житла;

надання земельних ділянок військовослужбовцям під індивідуальне будівництво.

Таким чином, реалізація соціальної політики у Збройних Силах має здійснюватись у відповідності до конституційних вимог і передбачає систему заходів, які формують передумови стабільності, стійкості та успішного розвитку українського війська, його перетворення в армію нового зразка.

Рекомендована література

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2. Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей” від 21 грудня 1991 року, № 214 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 15. – С. 19–20.

3. Стратегічний оборонний бюлетень України. – К.: МО України, 2013. – 56 с.

4. Основні напрями реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року. – К.: МО України, 2012. – 20 с.