Раннє запозичення дітьми слів-числівників з мови дорослих

Період раннього віку (від народження до трьох років) характеризується активним розвитком мови. До трьох років активний словник дитини включає більш як 1300— 1400 елів. Серед них чимало слів позначають кількісні відношення: багато, мало, більше» менше, порівну, а та­кож слів-числівників, які діти запозичують із мови доро­слих, часто не розуміючи математичної суті цих слів. Ді­ти, як правило, називають слова-числівники безладно (один, три, вісім, п'ять) хоч інколи й у загальноприйнятій послідовності (один, два, три, чотири). Проте це ще не означає, що вони оволоділи лічбою, і не дає підстави робити висновок про їхній математичний розвиток.

Слова-числівники в основному використовуються ді­тьми як акомпонемент до дій. Вони ритмізують рухи ді­тей, але не узагальнюють кількості.

Засвоєння (запозичення) слів-числівників створює своєрідний «мовно-руховий стереотип», а окремі числів­ники виконують функцію сигналу до припинення. Слід зазначити, що діти дуже рано,- майже одночасно, оволо­дівають кількісним і порядковим значенням числа (два— другий, три — третій). На початку розвитку числових уяв­лень у дітей обидва ці значення у розумінні числа висту­пають в єдності. Про це свідчать слова «багато» і «ще», якими діти оволодівають одночасно. Першим словом во­ни передають загальне уявлення про множину предметів,, звуків, рухів, а за допомогою другого позначають послі­довне вилучення окремих її елементів.

Спостерігаючи за розвитком сина, Н. А. Менчинська зазначає, що Сашко (1 рік 10 місяців) одночасно почав користуватися словами «два» і «другий». Це підтверд­жується і даними інших авторів. Так, із щоденника Г. М. Писарєвої дізнаємось, що її дочка Наталка у цьому ж віці засвоїла одночасно два ці поняття. Тримаючи в руках одне з принесених сусідкою кошенят, вона запитує:. «А другого?» (мається на увазі: «Друге кошеня кому від­дамо?»). Звичайно, у найперших випадках вживання цьо­го слова може і не мати яскраво вираженого порядкового значення. Слова «перший», «другий» можуть вживати­ся і в розумінні «інший», «не цей», «ще один». Проте по­ступово вони виступають як порядкові числівники. Дівчи­нка (2 роки 2 місяці) правильно лічить будиночки: «один», «два», «три». Але іншим разом, розглядаючи го­робенят, вона каже: «У мене горобеня, я тобі покажу... Одне, друге, третє, друге, друге...» У цьому випадку сло­ва «другий», «третій» означають і «ще один». Одночасно ці слова замінюють порядкові числівники, якими діти ще не оволоділи.

Дитина на кожному кроці стає свідком того, як доро­слі лічать різні предмети. Порівняно рано і перед дітьми постають завдання такого типу: «Принеси дві цукерки», «Дай другого черевика». Це сприяє засвоєнню дітьми кількісних відношень за допомогою відповідних слів. Най­краще вони оволодівають тими словами-числівниками, які застосовуються безпосередньо у процесі практичних дій дитини. Так, у півторарічної Наталочки спостерігалось усві­домлене ставлення до слова «два». Мама одягає дівчин­ку на прогулянку: «Де черевички?» — запитує дочка. По­бачивши їх, вона говорить: «Є черевички, два черевички». Через рік (2 роки 6 місяців) у неї було зафіксоване до­сить чітке розуміння порядкових і кількісних числівників у межах трьох. Бабуся поклала на тарілку онуці три млинці: «Скільки, Наталочко, ти вже з'їла?» «Два, буду їсти третього»,— відповіла вона.

За спостереженнями Н. С Попової, її дочка Ніна у три роки почала правильно диференціювати і називати групи з двох-трьох предметів у конкретних життєвих си­туаціях. Мама просить доньку: «Принеси три цукерки». Донька прибігає з двома цукерками: «Я принесла дві, трьох там немає». І справді, як з'ясувалося потім, там було лише дві цукерки.

Водночас з цим часто діти, почувши нові слова-числів­ники і не розуміючи справжнього значення, використову­ють їх у певних ситуаціях. Так, Наталка (1 рік 5 місяців) не хоче, щоб їй міряли температуру. Тому температуру спочатку міряли ляльці. Після того Наталка, забравши термометр з-під руки ляльки, говорила: «П'ять». Іншим разом, узявши термометр в руки, здивовано подивилась на шкалу і сказала: «Сім, десять».

Дуже часто діти починають раніше розуміти і вжива­ти слово-числівник «два», ніж «один». Кількість одноелементної множини, як правило, не позначається, а нази­вається: не одна лялька, а просто, лялька. Ці та подібні дані підтверджують думку К. Д. Ушинського про те, що число «два» було, очевидно, одним з перших понять в історії обчислення. Таким воно буває у дітей одночасно з поняттям «багато». Наталка (1 рік 4 місяці), побачив­ши двох волів, сказала: «Два му». У цьому самому віці, збираючи у бабусі горох, вона заявила: «багато». Дещо пізніше вона засвоїла слово «мало». Як правило, вживан­ня слова «один» у дітей цього віку не завжди передує вживанню слова «два». Це пояснюється не тільки тим, як дорослі вводять ці слова у життя дитини, але, очевидно, і тим, що кількісну ознаку «один» дітям важче виділити з усіх інших ознак. Спостереження свідчать, що діти часто не відчувають потреби називати числівник «один» разом з назвою предмета. Так, Юрко (2 роки 4 місяці) на прохан­ня принести одну ложку перепитав: «Ложку?» І справді, приніс одну ложку. Лише з часом, зіставляючи, порівню­ючи однакові множини, діти починають осмислено вживати слово «один». Особливо це відбувається тоді, коли їм доводиться перелічувати по одному предмету. Наприклад, подаючи мамі дрова біля печі, Юрко (2 роки 1 місяць) говорить: «На ще один, на ще один...» Але і в цьому випадку слово «один» навряд чи досить усвідомлене. Значення слова «один» свідомо засвоюється дитиною тільки тоді, коли є протиставлення. Так, Н. А. Менчинська зазначає, що донька, побачивши у віконному склі її подвійне зображення, вигукнула: «Дві мами, а ти одна». Цей факт справді може свідчити про усвідомлене вживання слів-числівників «один» і «два».

Діти раннього віку оволодівають діями, які готують їх до лічильної діяльності. Це — перебирання, перекладання предметів з одночасним промовлянням якихось слів «ать, ать, ать»; «ще, ще, ще».

За спостереженнями Н. А. Менчинської, її син Сашко (1 рік 10 місяців) на прохання полічити пальчики гово­рить: «раз, раз, раз», — вказуючи на свої пальчики один за одним. Так дитина інколи лічить кроки: «ать, ать, ать; топ, топ, топ». Такі дії допомагають виробленню у дитини здатності бачити окремі елементи в сукупності, не про­пускаючи їх при цьому, поєднуючи з промовлянням слів-числівників.

Спостереження свідчать, що при перелічуванні пред­метів діти раннього віку стикаються з труднощами, які виявляються в неузгодженості дій з предметами і нази­ванні числівників. Діти або поспішають назвати число і пропускають перелічувані предмети, або відстають від дії руки і також припускають помилку. Тому, навчившись розчленовувати сукупність (множину) на елементи і по­слідовно їх показувати, дитина зможе під час перелі­чування об'єктів основну увагу приділяти правильній на­зві числівників.

У дітей цього віку словесні позначення, які вони чу­ють від дорослих, можуть або випереджати фактичне ро­зуміння ними кількісних відношень, або відставати від нього. Трапляється, що діти раннього віку правильно ви­конують завдання — подати, принести, відібрати, показа­ти один, два, три предмети, проте не завжди можуть наз­вати їхню кількість. Наприклад, правильно відібравши і подавши три кубики, Юрко (2 роки 2 місяці) на запи­тання, скільки він подав кубиків, спочатку мовчав, а по­тім мовив: «Один — три». При цьому дитина може про­мовляти і зовсім інші слова-числівники (п'ять, вісім). Отже, під час навчання дітей лічби слід враховувати раніш засвоєні (запозичені) числівники із мови дорослих-Однак не слід починати навчання лічби із засвоєння чис­лівників. Цьому мають передувати практичні дії з мно­жинами (іграшками).