Формування, уявлень про кількість

Дії дітей у різних групах та ознайомлення їх з множи­ною відбувається протягом усього навчання у дитячому садку. Однак особливого значення це завдання набуває саме на четвертому році. Робота з дітьми цього віку в ос­новному напрямлена на формування уявлень про межі множини та її елементи, рівність та нерівність груп за кількістю елементів, уміння та навички в порівнянні еле­ментів, контрастних та суміжних множин, на оволодіння прийомами накладання і прикладання.

Зміст ознайомлення з множиною включає:

розуміння того, що декілька предметів, іграшок, які містяться поруч, позначають словом «багато», одиничні предмети — словом «один»;

розуміння питання «скільки?», виразів «стільки-скільки», «порівну», «по одному», «більше-менше»;

уміння складати групу з окремих предметів — один, ще один, ще один — це багато, розділяти групу на окре­мі предмети, розрізняти поняття «один» і «багато»;

знання про рівність та нерівність груп за кількістю елементів (кубиків і цеглинок порівну, кубиків більше, ніж цеглинок і навпаки), уміння послідовно накладати один предмет на інший або прикладати один предмет до іншого і саме так порівнювати одну групу з іншою; озна­йомлення з тим, як утворюється рівність з нерівності шляхом додавання або віднімання одиниці.

Основними методичними прийомами формування уяв­лень про множину є дидактичні ігри та вправи з конкрет­ними множинами (предметами, іграшками, картинками, геометричними фігурами). Широко застосовуються різ­номанітні картки.

На початку навчального року в цій групі треба пов­торити з дітьми, як виділяти окремі елементи в однорід­ній групі. Наприклад, на підносі багато кольорових (чер­воних) олівців. Звертаючись до дітей, вихователь пропо­нує їм узяти по одному олівцю. «Скільки ти взяв?» — за­питує вихователь. «Один». — «А скільки ти взяла?» — «Один». — «І ти, Олю, візьми один».

З метою підвищення пізнавальної активності дітей у процесі навчання рекомендується давати їм завдання знайти один або багато предметів навколо себе. При цьо­му слід пам'ятати, що сукупності цих предметів мають бути просторово об'єднані в одну групу, бо діти цього ві­ку не можуть робити одночасно просторово-кількісного аналізу і синтезу. З цією метою вихователь заздалегідь групує предмети і розміщує їх у різних місцях групової кімнати: на столах, полицях, підвіконнях. Спочатку мо­жна допомагати дітям знаходити множини: «Погляньте на полицю і скажіть, яких іграшок багато, а яка одна?». Вихователь дає завдання дітям: «Принеси одного зайчи­ка», «Принеси багато півників». При цьому слід учити дітей розповідати про виконані дії: «Я приніс одного зайчика», «Я приніс багато півників». Потім ці іграшки прибирають і дітям пропонують аналогічні завдання з іншими іграшками (можна повторити сім-вісім разів).

Так, на одному із занять вихователь планує такі завдання:

з математики: закріпити знання дітей про те, що де­кілька предметів, які містяться поруч, позначаються сло­вом «багато», одиничні предмети — словом «один»; учити розуміти питання «скільки?», уточнити поняття «біль­ше», «менше», «один», «багато»;

з аплікації: продовжувати вчити дітей викладати і на­клеювати готові зображення предметів, уміти складати з них красиві композиції, виховувати почуття прекрасно­го, акуратність у роботі з клейстером, розвивати в іграх увагу і спостережливість дітей.

Обладнання і матеріал для заняття. Три ключі; «екран телевізора» (аркуш паперу); ілюстра­ції, які відповідають змісту заняття); за кількістю дітей «галявини» з квітами, клей, пензлі, серветки.

Хід заняття. Вихователь запрошує дітей зайти в «дім» і подивитись «телевізор». Але в кімнату діти не можуть відразу зайти, бо вона замкнена. Потрібно_ підіб­рати відповідний ключ. У вихователя кілька ключів, але на деяких-мітки не підходять. Діти добирають потрібний ключ, заходять у будинок. На столі є «телевізор» — ар­куш з ілюстраціями.

Діти сідають на килим або на стільці.

Вихователь: «Діти; давайте ввімкнемо телевізор. Але раптом звуку не стало. Що ж робити? Нам залишається тільки дивитись на ілюстрації і здогадуватися, про що говорять персонажі.

Перша картинка «їжаки». «Вам знайомі ці милі їжа­ки? Що ви можете про них розповісти? Ми бачимо, що їжаки зупинились і про щось ведуть мову. Як ви думаєте, про що? (Діти дають різні відповіді.)

Правильно, вони про щось хороше гомонять. Дивіться, вони сміються. їжаки не можуть порахувати, скільки яли­нок і скільки птиць на екрані телевізора. Давайте ми до­поможемо їжакам. "

Скільки ялинок? (Одна.) А скільки пташок? (Багато.)

Чого більше: ялинок чи пташок? Правильно, пташок багато, а ялинка одна».

Далі можна провести гру з обручами. Діти кладуть обручі на підлогу. У перший обруч помістити одну ма­шину, а в другий багато шишок.

Друга картинка: зелена галявина, прикрашена квіта­ми і на ній один жук (сонечко). Можна провести гру «Жук». Діти співають пісеньку:

«Я веселий, добрий жук,

Я ніколи не тужу,

Скрізь відважно я літаю,

Жваво крильця розправляю,

Жу-жу-жу — поружу,

Крильця склав і вже сиджу».

Діти імітують рухи жука.

— Скільки жуків на екрані телевізора? Один, правильно.

А ви подивіться, скільки жуків заховалось у нас у гру­пі (вони лежать під серветками на столах). Діти збирають жуків.

— Давайте ми їх всіх розмістимо на галявинах, на­клеїмо ось на ці картинки.

На килимі з'явилось три галявини, діти наклеюють жуків на місцях-галявинах).

Вихователь: «Молодці, діти, які красиві стали у нас картини».

Після того, як діти навчаться виділяти окремі елеме­нти у множині і, отже, порівнювати контрастні за кількі­стю множини — «багато і один», вихователь починає під­водити дітей до порівняння множин, які відрізняються на один елемент. З цією метою дітям пропонується накласти елементи однієї множини на елементи іншої. Наприклад, посадити ляльок на стільчики і знайти відповідність. Од­ній ляльці не вистачило стільчика, отже, ляльок більше, ніж стільців. Про це саме можна сказати інакше: «Стіль­ців менше, ніж ляльок».

— На скільки більше ляльок? — запитує вихователь.

— На одну.

— Як зробити, щоб ляльок і стільців було порівну?

— Принести ще один стільчик.

На цих заняттях особливого значення набувають пра­ктичні дії дітей. Заняття, мета якого — формування у ді­тей понять «більше-менше» за кількістю і встановлення взаємно однозначної відповідності між елементами двох множин, може відбуватися так.

На заняття до дітей «приходять» ведмедик і лялька Оксана, вони приносять багато іграшок. Вихователь за­питує дітей, хто більше приніс іграшок — ведмедик чи лялька? Діти по-різному відповідають на запитання.

Вихователь: «Ось Оксана і Сашко говорять, що біль­ше іграшок приніс ведмедик, а Костик та Оленка — що лялька. Як же ми дізнаємось, хто з дітей правильно від­повідає? Де більше іграшок?»

Це і є проблемна ситуація. Створення такої ситуа­ції — дуже важливий елемент на занятті.

Всі іграшки, які приніс ведмедик, діти виставляють у ряд. Тоді пропонується дітям до кожної іграшки, яку при­ніс ведмедик, нижче або вище від неї поставити одну іг­рашку, принесену лялькою. Іграшки ставлять лише по­парно. Тепер видно, де іграшок більше, а де менше. «Хто приніс більше іграшок? Хто приніс менше іграшок?»

У кінці заняття діти дякують ведмедикові і ляльці за подарунки.

Можна розіграти аналогічну ситуацію: у гості до ді­тей прибігли з лісу лисичка і зайчик.

Під час виконання вправ вихователь підводить дітей до вживання слів: багато, один, по-одному, жодного, зо­всім немає, порівну, більше, менше, стільки-скільки тощо.

У роботі з дітьми на колективних та індивідуальних заняттях:з математики вихователь використовує різно­манітні (згідно з програмними завданнями) картки з на­мальованими на них предметами: картки поділені на клі­тинки з однією або двома смужками.

Спочатку вихователь використовує картки з намальо­ваними на них предметами і пропонує покласти на кожен малюнок один предмет. Щоб полегшити задачу дітям, до картки на нитках прикріплюється стільки предметів, скі­льки їх на ^картці. Істотним у цій роботі є навчання прак­тичних навичок накладання: брати предмети (іграшки) правою рукою, закривати малюнки по порядку, зліва на­право або справа наліво, не пропускаючи жодного.

На наступному занятті дітям пропонується картка, на якій намальовано предмети і окремо для кожної дитини на блюдечку подано стільки ж інших предметів-фішок. Слід пам'ятати, що у перших завданнях кількість пред­метів, які дають дітям, і малюнків на картці, має бути од­наковою. Це полегшує виконання завдання дитиною і ко­нтроль вихователя.

З метою підвищення якості знань дітей в подальшій роботі у запропонованих завданнях передбачається не­рівність кількості елементів порівнюваних множин. Ді­ти визначають, де більше, де менше предметів. Вихова­тель показує дітям різні способи встановлення рівності: збільшенням або зменшенням елементів однієї з множин. У таких вправах вихователь передбачає порівнювання елементів однорідних множин, що відрізняються за роз­міром: на картку з намальованими великими кружечка­ми діти накладають менші і з'ясовують, що маленьких кружечків більше, а більших — менше. Такі вправи роз­вивають увагу дітей в тому, скільки елементів містить кожна множина.

Коли діти оволодівають прийомом накладання, вихо­ватель готує їх до оволодіння новим, складнішим прийо­мом поелементного порівняння двох множин — прийомом прикладання. Ця робота здійснюється поетапно. На пер­шому етапі вихователь показує дітям прийом часткового накладання. Потім діти від попереднього накладання од­них предметів на інші переходять до прикладання: спо­чатку накладають елементи однієї множини на елемент» іншої, а тоді кожен елемент іншої множини знімають і підкладають його знизу, під елементами першої множи­ни. На цьому етапі роботу полегшують картки, поділені на клітинки. Вони ніби звільняють дитину від додатково­го завдання — робити просторовий аналіз елементів мно­жини. У кожній клітинці, як у гніздечку, вміщується один елемент (предмет, малюнок).

Саме в цій віковій групі діти мають уміти вільно по­рівнювати множини прикладанням предметів, розміщу­ючи їх попарно: проти кожної великої мотрійки — одну маленьку.

Організовуючи заняття, вихователь має потурбувати­ся про різноманітність наочного матеріалу та прийомів навчання, використовувати ігрові ситуації, прийоми порі­вняння у поєднанні зі словом і практичні дії дітей. Пос­тупово вихователь вчить дітей виконувати завдання ли­ше за усною інструкцією.

У роботі з дітьми четвертого року життя треба звер­тати їхню увагу на різноманітність множин за своєю при­родою і сприйняття їх різними аналізаторами. Ще не зна­ючи чисел, не вміючи лічити, діти порівнюють множину звуків з множиною предметів, рухів. Так, вихователь дає завдання дітям постукати по. барабану стільки разів, скільки іграшок стоїть на столі. Г. М. Леушина пропонує ці вправи виконувати у такій послідовності: вихователь стукає один раз і ставить на стіл іграшку, стукає ще раз і знову ставить іграшку; викликана дитина дивиться на ці предмети і стукає: всі діти у себе на столі відкладають іграшки по одній відповідно до кожного стуку виховате­ля; викликана дитина (з місця) плеще у долоні стільки разів, скільки в неї іграшок; вихователь плеще, а дитина, сприймаючи звуки на слух, плеще стільки само разів.

Отже, подібне порівняння множин здійснюється на ос­нові,суто, чуттєвого сприйняття. Діти не лічать елементи множин, а зіставляють множини поелементно, встанов­люють взаємно однозначну відповідність між ними. Обов'язковою умовою у цих вправах є обмеженість кілько­сті елементів (1—3).

Порівняння двох множин за участю слухового та ру­хового аналізаторів діти сприймають як ігровий прийом. Такі операції з множинами є підготовчим і цілком необ­хідним етапом в оволодінні дітьми лічбою за допомогою числівників.