Особливості формування елементарних математичних уявлень у дітей другого року життя

Формування знань про розмір. Основною формою на­вчання дітей другого року життя елементів математики є індивідуальні заняття, а головним методом — навчаль­ні ігри. Ці ігри можуть бути з предметами, іграшками, з активними рухами дітей. Широко використовують народ­ні ігри.

Так, щоб дати дитині уявлення про розмір, можна про­вести з нею такі ігри-вправи: нанизування великих та ма­лих кілець на стержень, складання мотрійки, розкладан­ня однорідних предметів різної величини на дві групи. - Нанизуючи великі та малі кільця на стержень, дорос­лий звертає увагу дитини на розміри предметів і вчить її правильно користуватися словами: «великий», «малий».

Спочатку вихователь показує дитині пірамідку, що складається з кілець двох розмірів — великих (діаметр 4,5 см) і малих (діаметр 3 см). Разом з дитиною розгля­дає її. Потім починає розбирати пірамідку, знімаючи ма­ленькі кільця й промовляючи: «Ось маленьке кілечко, ось ще маленьке. А це яке? Також маленьке!» Зняті кільця розміщує справа від стержня. Далі звертає увагу дитини на великі кільця, пояснює, що вони не такі, як попередні: «Вони інші, ось які — велике кільце, ще велике кільце. А це яке? Так, і це велике!» Великі кільця треба скласти внизу, під маленькими.

Після цього вихователь починає складати пірамідку. Можна запропонувати це дитині: «Давай, надінемо ве­лике кільце». Вихователь подає його дитині: «А зараз сам знайди велике кільце, ось таке, як це. Правильно, мо­лодець!» Далі надівають маленькі кільця. Коли всю піра­міду буде складено, дорослий дає змогу дитині погратися з нею самостійно.. Якщо у малюка виникатимуть певні труднощі при нанизуванні кілець, треба підказати йому, інколи допомогти.

Коли дитина навчиться збирати пірамідку, можна ор­ганізувати змагання з нею: «Хто швидше збере пірамід­ку». Спочатку зняті кільця треба розкладати в ряд, щоб зручніше їх збирати. У разі швидкого і правильного виконання дитиною завдання можна запропонувати їй уск­ладнений варіант, перемішавши кільця різних розмірів. Тривалість таких занять має не перевищувати 5—8 хв.

Для розвитку в дитини навичок розрізняти розміри можна використовувати звичайні побутові ситуації.

Ознайомлення з формою предметів. На другому році життя робота щодо ознайомлення дітей з формою пред­метів ускладнюється. Хоча діти цієї вікової групи ще не готові засвоїти еталони форми, у них виникають уявлен­ня на рівні розваг. Важливо, щоб ці уявлення були до­статньо різноманітними, а це означає, що дитину слід оз­найомити з кількома формами і при цьому не вимагати від неї обов'язкового запам'ятовування назв.

Головне, щоб малюк міг враховувати властивості пре­дметів під час дії з ними. І не біда, якщо «трикутник». дитина при цьому називатиме «косинцем» чи «дахом». Сам же дорослий обов'язково називає форму. А від ди­тини вимагає тільки помічати відмінності: «така», «по­дібна», «не така»..

Щоб привернути увагу дитини другого року життя до властивостей і якостей предметів, виробити в неї стійкі уявлення про форму, важливо організувати такі вправи, з предметами, які б потребували від дитини порівнювати предмети за формою, встановлювати подібність чи від­мінність. Спочатку такі дії діти виконують, накладаючи один предмет на один або тісно прикладаючи один до од­ного. Поступово від зовнішніх практичних прийомів по­рівняння діти переходять до порівнянь на око. Це дає їм змогу порівнювати за зовнішніми ознаками і такі пред­мети, які не можна накласти один на один чи приклас­ти один до одного (наприклад, м'яч, куб). Дитина постій­но маніпулює предметами. Поступово від багаторазових хаотичних дій вона переходить до попереднього примі­рювання предметів, а це вже свідчить про новий етап у розвитку дитини. Наприкінці навчання малюк починає порівнювати предмети очима: багаторазово переводить погляд з одного предмета на інший, старається добирати предмети потрібної форми.

На другому році життя слід давати дітям завдання добирати та групувати предмети за формою і кольором.

Наводимо варіанти таких завдань.

1. Вибрати серед кількох іграшок таку саму.

На столі лежать різні іграшки. Дитина дістає з мі­шечка (коробки) іграшку і шукає їй пару (таку саму).

2. Знайти таку саму іграшку, але іншого кольору.

Виконавши завдання, дитина повинна назвати іграш­ку, її форму (на що схожа), колір. Якщо вона помили­лась, то їй слід поставити запитання: «Що це? Ти взяв кубик такого самого кольору? Приклади кубики один до одного або постав їх один на одний, ви­йшла башта».

До кінця другого року життя діти можуть нанизува­ти на стержень кільця й кулі різних розмірів: великі і маленькі, накладати фішки різної форми (кружечки, ква­драти, трикутники) на відповідне зображення.

Улітку на прогулянці дітям треба давати різні формо­чки для. ігор з вологим піском. Спочатку слід показати їм, як насипати пісок у формочку, як ущільнювати лопат­кою, як перевертати формочку.

Ігри та вправи з формування в дітей початкових уяв­лень про кількість. Перед тим як навчитися лічити, впіз­навати цифри, дитина має засвоїти елементарні поняття про певну сукупність предметів — множину, навчитися виділяти в навколишньому середовищі «багато предме­тів» та «один». Ці елементарні уявлення і стануть фун­даментом наступних знань.

Як же навчити дитину, бачити в навколишньому сере­довищі сукупність предметів, виділяти один з них?

Першим помічником вихователя можуть стати твори усної народної творчості (пісеньки, потішки, примовки). Наприклад, потішка «Сорока-білобока».

Читаючи цей твір, вихователь говорить: «На руці па­льчиків багато і багато діточок у сороки. А зараз сховалися дітки — стисни кулачок. Ось як багато діток у соро­ки». Можна використати і потішку «Наш хлопчик»:

«Оцей пальчик — наш дідусь,

Оцей пальчик — баба,

Оцей пальчик — наш татусь,

Оцей пальчик — мама,

Оцей пальчик — хлопчик наш,

А звуть його Ваня!».

Дітей цієї вікової групи важливо навчити складати множину (групу предметів) з окремих предметів та виді­ляти з цієї множини один предмет. Вихователь, показує дитині, що різні предмети можуть зустрічатись у різних кількостях і що кількість можна назвати словами «один» або «багато».

Об'єднуючи різні предмети, вихователь поступово на­вчає дитину користуватися словами: квіти, дерева, ма­шини. Наприклад, одна ромашка, один дзвіночок, одна гвоздика — багато квітів.

Орієнтування у просторі. На другому році життя ди­тина продовжує накопичувати практичний досвід засвоє­ння простору, але вагомішого значення набуває слово. У цей період вона здатна орієнтуватися на собі й переноси­ти ці вміння на інший об'єкт (іграшку, іншу людину).

Для розвитку в дітей навичок орієнтуватися в просто­рі можна використати гру «Покажи очі (носик, ротик)». Дитина показує частини тіла на собі, потім, виконуючи завдання дорослого — на іншій людині, іграшці.

Аналогічно організовують ігри: «Годування ляльки», «Купання ляльки», «Одягнемо лялечку». У цих іграх ди­тина виконує ряд дій, пов'язаних з поглядом, — роздягну­ти ляльку, скласти її одяг, викупати ляльку, переодягну­ти її в чисту білизну.

Діти другого року життя починають розуміти значен­ня слів, що характеризують просторові відношення, на­прями, відстані (туди, сюди, тут, там, далеко, близько, поруч, біля).

Практичний досвід дитини накопичується в різномані­тних видах самостійної діяльності, а також у процесі ці­леспрямованого навчання. Так, можна організувати гру «Де сонячний зайчик?» У процесі гри дитина називає мі­сцеположення зайчика, використовуючи іменник із спо­лучниками (над шафою, під шафою, на килимі, на спині)

Щоб закріпити вміння дітей практично орієнтуватися, проводять такі ігри: «Де дзвонить дзвінок», «Знайди, де заховано». У процесі ігор з іграшками малюки виконують різні завдання: дістають маленьку мотрійку з великої, ховають у коробку м'які предмети, ставлять кубики один на одний (хто вище?), прокочують м'яч (хто далі?), пробігають по доріжці, бігають один за одним.

Для розвитку в дітей навичок практично орієнтувати­ся можна використовувати ігри з будівельним матеріа­лом. Наприклад, «Склади пірамідку» (дитина спочатку разом з дорослим складає пірамідку з однакових за роз­міром, але різних за кольором кілець); «Побудова баш­ти» (малюк будує башту з чотирьох кубиків; на башту «прилетіла пташка, заспівала пісеньку»); «Побудова сто­лу, машини» (дитина накладає кубик на цеглинку або призму на кубик, засвоює просторові відношення: зверху, поруч, на машині, в будинку). Треба дати дитині час по­гратися з побудованою іграшкою, розібрати її і скласти будівельний матеріал у коробку.

На другому році життя, коли дитина вже досить доб­ре ходить, вона самостійно прагне ходити скрізь, де їй цікаво. Можна спеціально запропонувати дитині вилізти на диван, на стілець, заховатися за дверима, під столом.

Поступово маля оволодіває спеціальною «просторо­вою» термінологією: попереду-позаду, зверху-знизу.