Ознайомлення з розмірами предметів

У процесі безпосереднього порівняння (накладанням або прикладанням і приставлениям) діти четвертого ро­ку життя вчаться розрізняти і позначати відповідними словами однакові і різні за розміром предмети (вели­кий— маленький, однакові за розміром). Вони ставлять предмети поряд, визначають результати порівняння від­повідними словами: довгий — короткий, високий — низь­кий, широкий — вузький. Саме в цій групі діти вчаться обстежувати розміри предметів зором, дотиком, рухом, порівнювати предмети контрастні і рівні за довжиною, шириною, висотою, користуючись прийомами накладан­ня і прикладання (довші, коротші, рівні за довжиною).

Для порівняння спочатку використовують предмети контрастних розмірів. (Різниця у розмірах демонстраці­йного матеріалу не менш як 10—15 см, роздавального — не менше 5 см.) Предмети розміщують так, щоб порів­нювальний розмір було добре видно.

На перших заняттях, коли діти виділяють розмір пред­мета в цілому, порівняння предметів здійснюється на око. Предмети розміщують в одній площині поряд. Порів­нюються однорідні предмети: великий і маленький м'ячі, велика і маленька мотрійка. Для зручності і кращого орієнтування дітей предмети добирають так, щоб вони відрізнялись за розміром та кольором. Наприклад, синій м'яч більший, а червоний — менший; велика мотрійка в синій хусточці, а маленька — у білій.

З формуванням навичок у дітей, порівнювати предме­ти за розміром поступово зменшують відмінність у пред­метах за цією ознакою. Діти порівнюють предмети, які не дуже відрізняються за розміром. Для цього використо­вуються прийоми накладання і прикладання.

Як роздавальний матеріал можна використовувати знайомі геометричні фігури і силуети різних предметів, іграшок. Діти оволодівають прийомами безпосереднього порівняння накладанням. Вони порівнюють великий і ма­ленький круг, велику і маленьку ялинку. Для того щоб діти діяли свідомо, педагог ставить перед ними запитан­ня: «Що треба зробити, щоб дізнатися, який із предметів більший (менший)?»

При порівнянні предметів за висотою велике значення має руховий аналізатор—жест руками. Показуючи ви­соту, дитина робить жест рукою знизу догори, від основи до верхнього краю предмета.

Нижче подаємо конспект заняття, основна мета яко­го — навчити дітей порівнювати два предмети, контраст­ні за висотою, користуючись прийомом прикладання: по­значити результати порівняння словами: вище, нижче, ви­сокий, низький.

Ігра-заняття «Що роблять мотрійки?» Мета заняття. Відкрити для дітей нову якість предмета — розмір. Ознайомити з народною іграшкою-мотрійкою. Закріпити знання дітей про колір і форму. Передбачити ефект несподіваності, сюрпризності. Залу­чити дітей до створення емоційного настрою, інтересу до заняття.

Матеріал. Комплект мотрійок (сувенірний), який містить шість-вісім предметів, (коли його немає, можна використати два набори звичайних п'ятимісних мотрійок); брусок або смужка для відокремлення однієї групи мот­рійок від іншої.

Хід заняття. Вихователь ставить на стіл вели­ку мотрійку і говорить:

— Подивіться, яка красуня до нас прийшла! (Всі ми­луються мотрійкою, розглядають її.)

Вихователь питає, у що одягнена мотрійка, якого ко­льору її сарафан, хустинка тощо. Помилувавшись мотрі­йкою, піднімає її і здивовано каже:

— Щось вона важка. Може там що-небудь є? Давай­те подивимося!

Вихователь відкриває мотрійку, вимовляючи з діть­ми такі слова: «Мотрійка, мотрійка, відкрийся трошки-трошки!»

Відкриваючи велику мотрійку і побачивши в ній на­ступну, діти з вихователем дивуються і милуються нею. Вихователь звертає увагу на те, що мотрійки різного зро­сту, різні за висотою. Він запитує:

— Яка з мотрійок вища? Якого кольору хустинка у
вищої, а якого — у нижчої?

Потім, взявши у руки нову мотрійку, знову пропонує вгадати, чи не заховано у ній ще чого-небудь. Діти зно­ву говорять хором, ті самі слова: «Мотрійка, мотрійка, відкрийся трошки-трошки!». Так продовжується доти, доки не розкриють всі мотрійки.

Поставивши їх у ряд за зростом, вихователь звертає увагу дітей на те, що кожна мотрійка вдягнена по-своє­му і що кожна наступна мотрійка нижча від попередньої на цілу голову. Після цього він розділяє мотрійок на дві рівні групи і каже:

— Всі мотрійки, як і діти, ходять до дитячого садка, але тільки високі мотрійки підуть у старшу групу, а ма­ленькі — у молодшу.

На столі виділяється місце для старшої і для молод­шої груп (відгороджується паличкою, бруском, рискою).

Вихователь викликає дітей по одному і дає їм завдан­ня — відвести будь-яку мотрійку, яку він сам вибере, у старшу або молодшу групу. Це питання вирішує сама ди­тина. Решта дітей разом з вихователем перевіряють пра­вильність її дії. Коли всі мотрійки потраплять у відповід­ні групи, вихователь підводить підсумок:

— Мотрійки вищі потрапили до старшої групи, вони більші, а низькі мотрійки прийшли до молодшої групи, вони ще маленькі, от підростуть і підуть до старшої гру­пи. А тепер нехай наші мотрійки трохи поводять хоро­вод, а ми заспіваємо пісеньку!

Вихователь кличе до себе кількох дітей, дає кожному з них дві мотрійки, які стоять поруч, і пропонує показати, як ходять мотрійки одна за одною. Всі діти з вихователем співають пісеньку.

— Стій, — каже вихователь, — давайте тепер пограє­мо в каравай.

Діти, яких викликали, ставлять мотрійок у коло (у двох групах) і на столі створюється два хороводи.

— Давайте і ми пограємо з вами у каравай і повчимо мотрійок,.— пропонує вихователь решті дітей.

Малята створюють хороводи і грають у знайому гру.

— А тепер наші мотрійки підуть гуляти, старші пове­дуть своїх сестричок із молодшої групи. Спочатку давай­те зберемо на прогулянку мотрійок із старшої групи.

Вихователь доручає одній дитині поставити великих мотрійок за зростом одну за одною. Потім, викликаючи дітей по одному, дає нове завдання: для кожної мотрій­ки знайти відповідно до її зросту пару серед маленьких. Викликавши одну дитину, вихователь пропонує їй взяти найвищу мотрійку, піти з нею у молодшу трупу і знайти сестричку, найвищу серед мотрійок молодшої групи. Ви­бравши пару для великої мотрійки, дитина відводить оби­дві мотрійки на другий кінець столу. Перша пара го­това для прогулянки. Так добираються інші пари мо­трійок.

Потім вихователь викликає інших дітей, які водять мотрійок (граються з ними) по столу. Мотрійки вільно рухаються, бігають, стрибають. У кінці прогулянки їх знову ставлять за зростом. Це роблять уже інші діти, а решта стежить за ними і, якщо потрібно, виправляють помилки.

— А тепер пограємо по-іншому, — говорить вихова­тель. — Мотрійки будуть одна одну ховати.

Він бере у руки найменшу мотрійку, ставить її на­впроти сусідньої і начебто від її імені просить:

— Сестричко, сестричко, сховай мене!

— А ти скажи, якого кольору хустинка на мені, — від­повідає мотрійка, — тоді сховаю.

Маленька мотрійка відповідає, а та, яка більша, від­кривається і ховає її.

Вихователь викликає двох дітей і доручає їм таке са­ме завдання з двома наступними за зростом мотрійками. Решта дітей уважно слухають діалог мотрійок. З наступ­ною парою мотрійок грає нова пара дітей, і гра продов­жується доти, доки всі мотрійки не-зберуться в одну.

— Ось вона, наша найвища красуня, — каже вихова­тель. Мотрійку ставлять на видне місце, і заняття на цьому закінчується.

Особливого значення у формуванні уявлень про роз­міри набувають дидактичні ігри та вправи. Це насампе­ред ігри та вправи на засвоєння співвідношення предме­тів за розмірами в цілому і за окремими параметрами (у цій віковій групі — за висотою). Так, вихователь органі­зовує ігри «Великий і маленький», «Заховай кульку в долонях»,.«Зберемо пірамідку із кілець» та інші, а також ігри та вправи на розвиток окоміру: «Знайди таке саме кільце», «Збудуємо дім», «Збирання фруктів».