А.О.Капелюшний. Є й ще один аспект, про який ідеться переважно у франкомовній літературі з теорії журналістики: факт як "найменша жанрова форма

Є й ще один аспект, про який ідеться переважно у франкомовній літературі з теорії журналістики: факт як "найменша жанрова форма, яка існує у французькій пресі"¹. Однак серйозно розглядати чи навіть просто брати до уваги цей аспект не вважаємо за потрібне через низьку теоретичну спроможність досліджень про факт як жанр та через їхню термінологічну невизначеність.

Перший аспект передбачає те, що факт є джерелом інформації, об'єктом пізнання; у другому - він є і засобом пізнання ("ми користуємо­ся ним приблизно так само, як і моделями будь-якого з об'єктів реаль­ності, розглядаючи їх з різних поглядів, простежуючи їх поведінку в різних умовах, і тим самим здобуваємо додаткову інформацію, що трохи наближає за обсягом змісту факт свідомості до факту реальнос­ті"²); у третьому - домінує функція відображення та "консервації" ін­формації - збереження її в матеріальному вигляді ("факт "працює" так само, як колір і лінія в художника, що створює образотворче полот­но. При цьому він зберігає у знятому вигляді й перші два ряди функцій: вони реалізуються, коли виникає контакт тексту з його адресатом"³).

Редактор під час роботи над журналістським текстом усуває основ­ну психологічну суперечність мовлення - суперечність між індивіду­альним (автор) і соціальним (маса читачів, слухачів, глядачів). Будь-яка "творчість... має яскраву печать індивідуальних рис свого творця"⁴. Людина намагається поєднати себе зі спільнотою "не як незначна, невиразна істота, а як неповторна індивідуальність"⁵. В.А.Роменець наголошує на евристичному значенні принципу індивідуалізації, який "виявляє свої яскраві форми у психології та дає змогу пояснювати і поєднувати між собою психологічні закономірності. Так, поява предме­та в процесі сприймання стає можливою лише тоді, коли він виділяєть­ся із загального фону. Найкраще запам'ятовується те, що має яскраві індивідуальні риси. Швидко забувається те, що таких рис не має"⁶. Особливо, звісно, наголошено на мові, яка "відображає найтонші нюан­си поривань людини до своєрідності"⁷. Загалом, якщо в психології творчості та в теорії редагування йдеться про суперечність індивіду-

¹ Гід журналіста - К.: Ін-т масової інформації, 1999. - С.21.

² Лазутина ГВ. Основьі творческой деятельности журналиста. - М.: Аспект Пресе, 2000.-С.94.

³ Там само.

⁴ Роменець В.А. Психологія творчості. - К.: Либідь, 2001. - С.122.

⁵ Там само.

⁶ Там само.-С123.

⁷ Там само.

............................ Редагування в засобах масової інформації..............................

ального й соціального, то чомусь переважає розмова про мову та мовлення. Але ж ніхто й не заперечує того, що все це має свій вияв на всіх структурних рівнях тексту Нема потреби говорити про тотальну шкідливість згаданої суперечності та про необхідність обов'язкового її усунення в журналістському тексті так само, як і, скажімо, про її конкретний вияв у суперечності (а не, як ми звикли, діалектичній єднос­ті) форми й змісту твору. За певних умов ця суперечність є просто од­нією з форм вияву гармонії форми й змісту. Наприклад, у пародії, де у "високу" форму вкладають "низький" зміст. "Та навіть і в художній творчості суб'єктивність допустима лише в певно обмеженому обсязі, інакше твір буде незрозумілим і естетично не сприйматиметься"¹.

Якщо суперечність між індивідуальним і соціальним стосується мовних засобів журналістського твору, то тут реципієнтові все-таки надається певний шанс на основі його мовної компетенції встановити загальновживане значення слова чи ін., тобто самому усунути згадану суперечність. У тому ж разі, коли йдеться про індивідуальне поводжен­ня з фактичним матеріалом, такого шансу практично немає. Серед трьох рядів знаків, які формують мову журналістики ("факти", "образи", "нормативи"²), факти найменше надаються до індивідуальної транс­формації у свідомості автора, якщо цей автор хоче залишитися зрозу­мілим для широкої аудиторії.

1 РоменецьВ.А. Психологія творчості.-К.: Либідь, 2001.-С.127-128. 2 Лазутина Г.В. Основьі творческой деятельности журналиста. - М.: Аспект Пресе, 2000.-С.99. 3 Там само. - С.138.

Причини фактичних помилок, отже, треба шукати в самому процесі пізнання й сприйняття дійсності, її журналістського освоєння з метою підготовки до написання того чи іншого твору. Скажімо, специфіка освоєння дійсності в журналістиці полягає в тому, що "процес пізнання часто починається за недостатнього рівня компетентності, нетривалий у часі, а головне... невіддільний від спілкування, поєднаний з активним емоційним переживанням ситуації""³. Невичерпне джерело журналіст­ських помилок - саме брак компетентності в певній галузі знань, кожну з яких щоразу треба журналістові заново освоювати, і стислі терміни підготовчого періоду, під час якого й відбувається збирання фактів до майбутнього твору. Такими причинами, наприклад, зумовлені фактичні помилки, яких припустилися журналісти газети "Суботня пошта": 7 вже за межами "трійки" перебуває стрічка, яку національна свідо­мість не дозволила зігнорувати, - "Білий птах із чорною ознакою"