Орфоепічні вимоги до оратора. Артикуляція звуків

1. Вимоги щодо артикуляції.

2. Артикуляція голосних.

3. Артикуляція приголосних.

4. Вимова наголошених звуків.

Орфоепія

Ще більше значення, ніж дикція, в техніці мовлення має орфоепія (від гр. ortos – рівний, правильний і epos – слово, мова), тобто система загальноприйнятих правил, що визначають едино правильну літературну вимову.

Якщо дикція – це правильна роздільна вимова окремих мовних звуків, то орфоепія – правильна вимова цих звуків.

Для того щоб своєю мовою впливати на слухачів, недостатньо однієї якості і чистоти дикції, необхідна ще й правильність вимови окремих слів. Можна ясно і чітко вимовляти окремі звуки і слова, але якщо вимо­ва їх не відповідає орфоепічним нормам, то мова в цілому не забезпе­чить легкості і швидкості розуміння змісту, який вона виражає.

Сучасні норми української орфоепії – це єдині для всіх фонетичні закони літературної мови. Вони історично склалися на основі вимови полтавсько-київських говірок.

Артикуляція голосних.

А – нелабіалізований, чистий голосний заднього ряду, низького піднесення. Артикуляція ненапружена. При вимові нижня щелепа опущена, рот настільки широко розкритий, що між зубами можна вставити два пальці, покладені один на одного. Губи активної участі не беруть. Вони притиснені до зубів, не випинаються вперед і не розтягуються в сторони.

Язик помітно відтягнений назад. Спинка язика своєю задньою час­тиною також відтягнена назад до стінки глотки. Дещо відтягнений від нижніх зубів назад і кінчик язика.

М’яке піднебіння зімкнене із задньою стінкою глотки. О – лабіалізований голосний заднього ряду, середнього ступеня піднесення, артикуляція ненапружена. Губи при вимові витягнені впе­ред і заокруглені, рот напіввідкритий. Язик займає трохи вище поло­ження, ніж при вимові а. Спинка язика спрямована більше до м’якого піднебіння, ніж до задньої стінки глотки. Кінчик язика відтягнений від нижніх зубів сильніше, ніж при а.

М’яке піднебіння сильно підняте вгору закриває вхід у носову по­рожнину.

У – лабіалізований голосний заднього ряду, високого ступеня під­несення. Артикуляція ненапружена.

При вимові нижня щелепа опущена, але менше, ніж при вимові а, о. Губи відходять від передніх зубів і дуже витягуються вперед, утворюючи між губами й зубами невелику порожнину, довжина якої більша, ніж при вимова о. Віддаль між губами зовсім невелика.

Положення язика дуже високе, тіло його спрямоване вгору до м’я­кого або навіть до задньої частини твердого піднебіння, а кінчик відтя­гнений від передніх зубів і зігнутий униз та назад більше, ніж при ви­мові інших голосних заднього ряду.

М’яке піднебіння підтягнене вгору і закриває прохід у носову по­рожнину.

Е – нелабіалізований голосний переднього, на межі з середнім, ряду пониженого ступеня піднесення. Артикуляція ненапружена. При ви­мові куточки губ трохи розтягнені в сторони й притиснені до зубів. По­ложення язика нижче, ніж при вимові інших голосних переднього ряду, спинка язика основною своєю масою просунена вперед, ближче до се­редньої частини твердого піднебіння, кінчик – відтягнений від ниж­ніх зубів, а корінь – відсунений назад більше, ніж при вимові інших голосних переднього ряду.

М’яке піднебіння зімкнене з задньою частиною глотки.

И – нелабіалізований голосний переднього ряду, високого підне­сення. Артикуляція ненапружена. Губи при вимові розтягнені дещо більше, ніж при вимові е й притиснені до зубів. Рот розкритий настіль­ки, що між зубами можна вставити кінчик мізинця. Положення язика вище, ніж при вимові е, але трохи нижче, ніж при і. Передня частица спинки язика опукла, основною своєю масою просунена вперед. Кін­чик язика вільно опущений вниз, а корінь відсунений від задньої стін­ки глотки значно більше, ніж при е.

М’яке піднебіння зімкнене з задньою частиною глотки.

І – нелабіалізований голосний переднього ряду, високого підне­сення. Артикуляція напружена, м’язи мовних органів при його вимові скорочуються й поверхня їх стає твердішою, що позначається і на тембрі голосного, на його більшій виразності. При вимові губи розтягнені в сторони значно більше, ніж при и та е, і утворюють вузьку щілину. Рот розкритий настільки, що між верхніми й нижніми зубами можна вста­вити кінчик мізинця. уся маса язика (передня й середня частини) пере­міщується виразно вперед, до передньої частини твердого піднебіння або до верхніх зубів та альвеол. Тіло язика зібране спереду і має вираз­но випуклу форму. Віддаль найвищої точки язика від твердого підне­біння невелика. Кінчик язика спадає вниз безпосередньо за нижніми зубами або ж упирається в нижні зуби.

М’яке піднебіння закриває вхід у носову порожнину.

Артикуляція приголосних.

Б, М, П –губні. При артикуляції спо­чатку утворюється зімкнення нижньої губи з верхньою, потім, під нати­ском повітря, що видихається, відбувається «вибух»: губи розмикають­ся – нижня губа натискає на верхню і відштовхується від неї. Нижня щелепа при цьому опускається, язик при цьому участі не бере. При п, б м’яке піднебіння підняте й не пропускає повітря в носову порожнину. Голосові зв’язки при творенні п ненапружені й не дрижать, а при тво­ренні дзвінкого б губи напружені й дрижать.

М – губний сонорний. Артикулюється як і шумний дзвінкий б, з тією лише різницею, що при його творенні тон переважає над шумом, а м’яке піднебіння опускається й відкриває прохід до носової порожнини.

В – губно-зубний щілинний. При творенні нижня губа зближує­ться з верхньою, але не змикається з нею: між губами залишається ву­зенька щілина, через яку проходить струмінь видихуваного повітря. Язик нерухомий. М’яке піднебіння підняте й закриває прохід у носову порожнину.

Ф – губно-зубний. Твориться при зближенні нижньої губи з зуба­ми, при цьому щілина виникає між різцями і нижньою губою. Язик у роті лежить спокійно. М’яке піднебіння підняте й закриває прохід у носову порожнину.

Д, Н, Т – шумні зімкнені передньоязикові. При творенні їх губи пасивні, кінчик та передня частина язика змикаються з верхніми зуба­ми та альвеолами. Тильна частина кінчика язика при цьому щільно при­тискається до нижніх зубів. Голосові зв’язки при творенні д,н вібрують. Сонорний н має носове забарвлення, бо м’яке піднебіння опущено і повітря проходить одночасно через ротову й носову порожнини.

С, 3 – шумні щілинні. При вимові губи наггіввідкриті й розтягнуті. Зуби розтулені на віддаль 1-1,5 мм. За загальною конфігурацією язика с, з дещо подібні до зімкнених т і д. Істотна різниця полягає в тому, що при їх артикуляції виникає не зімкнення, а щілина. Передня спинка язика утворює жолобок, причому кінчик язика впирається в нижні різці, а спинка торкається іклів та різців. М’яке піднебіння підняте й закриває прохід до носової порожнини. Голосові зв’язки при творенні с перебу­вають у напруженому стані, а при творенні з дрижать.

Ц, Дз – шумні передньоязикові африкати – складаються з двох еле­ментів (зімкненого й щілинного). При вимові ц утворюється зімкнення типу т, а при вимові дз – типу д, але воно не завершується «вибухом», як під час артикуляції звичайних зімкнених, а плавно, без паузи, перехо­дить у щілинний елемент типу с або з. Отже, артикуляція ц відбувається на місці утворення т і с, а дз – на місці утворення д і з. Кінчик язика притискається до нижніх зубів, а передня його частина утворює на зубах і початку альвеол зімкнення, але плавно переходить у щілину.

Ш, Ж – шумні щілинні передньоязикові. При артикуляції нижня щелепа трохи переміщується вперед, губи теж. Зуби зближені на від­стань 1-1,5 мм. Кінчик язика разом із прилеглою до нього спинкою по­товщується і відтягується назад порівняно з артикуляцією с і з.

На язиковій спинці утворюється ширший канал, ніж при вимові с і з. Повітряний струмінь спрямований по каналу на передні різці; роз­биваючись об їх краї, він викликає специфічний шум. При вимові ш голосові зв’язки не вібрують, а при вимові ж – вібрують, але струм по­вітря слабший, ніж при ш.

Ч, Дж – шумні передньоязикові африкати. Вони починають арти-кулюватися з елемента зімкнення типу т і д, який плавно переходить у щілинний елемент типу ш, ж. Елементи зімкнення утворюються не на місці звичайних т, д, тобто не на зубах і початку альвеол, а значно вище, на твердому піднебінні, отже, там, де утворюються шиплячі ш, ж.

Р – передньоязиковий, належить до так званих вібрантів (дрижа­чих). При його творенні рот розкритий, губи пасивні; краї задньої і се­редньої частини спинки язика впираються у верхні бокові зуби; перед­ня частина язика розплющується для утворення вільних рухів; кінчик разом з передньою спинкою піднімається вгору і торкається твердого піднебіння на задній частині альвеол, де під натиском видихуваного повітря вібрує.

Й –середньоязиковий щілинний. При артикуляції середня спинка язика піднімається до твердого піднебіння, внаслідок чого між твердим піднебінням і середньою частиною язикової спинки виникає щілина. Кінчик язика опущений униз і тримається біля нижніх зубів.

Л – боковий передньоязиковий сонант. При артикуляції рот тро­хи розкритий. Губи набувають положення залежно від наступного го­лосного. Подібно до змичних т, д, н, при л кінчик язика утворює змич­ку на площі, починаючи від внутрішньої поверхні зубів верхньої щеле­пи і далі на твердому піднебінні. Крім того, краї язика опускаються з одного або з двох боків і утворюють біля бокових зубів щілину, крізь яку проходить повітряний струм.

К – шумний задньоязиковий. Артикулюється задньою спинкою язика, що, піднімаючись до м’якого піднебіння, утворює з ним зімкнен­ня. Нижня щелепа трохи опускається. Кінчик язика направлений униз. Голосові зв’язки розімкнеш. Струмінь повітря сильний.

Типовою для української літературної мови є така артикуляція к, при якій зімкнення утворюється на рівні останніх кутніх зубів, язикове тіло посунене назад, а кінчик язика знаходиться за нижніми зубами. Так артикулюється і шумний задньоязиковий зімкнений г, тільки зімк­нення задньої спинки язика з м’яким піднебінням відбувається на рівні останніх кутніх зубів.

Контактна смуга, що утворюється при вимові, трохи вужча від кон­тактної смуги, що утворюється при вимові к.

Х – шумний задньоязиковий щілинний. Артикулюється задньою спинкою язика; піднімаючись до м’якого піднебіння, утворює щілину за останніми кутніми зубами. Язикове тіло відтягнене назад, а кінчик язика знаходиться за нижніми зубами.

Г – фарингальний глотковий або фарингальний (від гр. pharynx – зів, глотка). При вимові г артикуляційний апарат перебуває у такому самому положенні, як і при вимові х, тільки корінь язика відтягнутий назад тррхи більше, ніж при х. Малий язичок займає положення, схоже з положенням х. Голосові зв’язки зімкнуті й вібрують. Струмінь повітря слабший, ніж при х.

Ґ – передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний в українських словах, так і в давньозапозичених, і українізованих: аґрус, ґава, ґазда, ґанок, ганфи, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедз, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), гранчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под. (Український право­пис, 4-те вид., випр. й допов.). – К.: Наук. Думка, 1993. – С. 17).

Йотовані ї, є, ю, я утворюються сполученням двох звуків: м’якого приголосного й і наступного голосного (й+і = ї; й+е = є; й+у = ю; й+а = я). Артикулюються як і відповідні голосні/ але перед цим треба боки язика прикласти до ясен верхніх бокових зубів.

ТЕМИ І ЗМІСТ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ Тема 1. Техніка мовлення. 1. Вправи на дихання. 2. Вправи на скорочення вдиху. 3. Вправи на кероване дихання. Література: 17,19 Тема 2. Дикція. 1. Артикуляція голосних (лабіалізовані і нелабіалізовані) 2. Артикуляція приголосних (губні) 3. Артикуляція дзвінких приголосних. 4. Артикуляція шиплячих (вправи) Література: 14,19 Тема 3. Орфоепія 1. Сучасні норми орфоепії. 2. Пауза і її тривалість. 3. Синтаксична пауза.

Література: 14,8,4 Тема 4.Позамовні засоби виразності 1. Поза. 2. Жести і їх значення. Література: 19, 17, 14. Тема 5. Повноцінність змісту і донесення його до слухачаю 1. Поняття темпу. Чуття ритміки. 2. Плавність, швидкість, легкість, чіткість 3. Темп і настрій. 4. Вправи №1,2,3. 5. Завдання для самостійної роботи: партитура тексту.   Література:4,6,17. Тема 6.Рухові засоби виразності. 1. Поза, її роль при читання тексту; 2. Жести, їх значення 3. Міміка як один із важливих елементів при вираженні емоцій. Вправи №1,2,3,4,5. Література:1,5,8.