Дихання

1. Дихальний апарат. Його будова.

2. Керований процес дихання.

3. Способи дихання при мові.

Основою техніки мовлення є правильна постановка ди­хання, яка здійснюється завдяки вправам дихального апарату.

Від правильного дихання залежить сила і рівномірність звучання мови, а також зміст і краса мовлення взагалі. Адже дихання безпосеред­ньо пов’язане з паузами, а паузи (про них йтиметься нижче) диктують­ся змістом і, таким чином, членують потік мовлення на мовні такти. Часте набирання повітря під час читання створює недоречні паузи, а це в свою чергу впливає на красу мовлення. Дихання з широкими інтервалами позбавляє читця можливості робити необхідні за змістом паузи і врешті призводить до монотонного мовлення. Отже, дихання може відіграти відповідну роль у процесі читання лише за тієї умови, коли читець правильно ним керуватиме.

Диханням треба досконало володіти, раціонально використовува­ти його в процесі мовлення. Звичайний природний, не керований про­цес дихання складається з трьох моментів, які ритмічно повто­рюються: вдихання/ видихання і паузи (стану спокою, відпочинку м’я­зів). Звичайне природне дихання не потребує свідомої уваги, бо відбу­вається поза мовленням. Тому вдих і видих його плавні, спокійні і май­же однакові за тривалістю: зразу після вдиху йде пасивне й мимовільне видихання, а після нього – невеличка пауза і знову вдих і т. д.

У керованого дихання процес зовсім інший. Вдихання, видихання і паузи підпорядковані волі читця. Логічні й емоційні сторони мовлення потребують від мовця певної організації цього процесу: швидкого вди­хання і повільного видихання, уміння керувати витратою повітря.

Природне дихання здійснюється не в усіх однаково. Це залежить від того, які саме м’язи органів дихання беруть найактивнішу участь у ро­боті дихального апарату. У зв’язку з цим його поділяють на чотири типи: ключичний (високий, плечовий), грудний (середній, реберний), діафрагматичний (низький, черевний), комбінований (грудно-черевний). Перші три типи вважаються неправильними, останній – правильним.

Ключичний – це такий тип дихання, коли повітрям напов­нюється лише верхня частина легень. У цьому випадку дихати доводи­ться частіше, ніж необхідно, оскільки в легені поступає мала кількість повітря. Цей тип можна розрізняти за такими ознаками: при вдиханні підіймаються вгору плечі, лопатки і ключиці.

Грудний – це такий тип дихання, коли повітрям наповнює­ться лише середня частина легень. На відміну від першого при такому диханні в легені поступає значно більша кількість повітря, проте ще недостатня, щоб заповнити і верхню, і нижню частини. Тому цей тип дихання також вважається неправильним, його ознаки: грудна клітка розширюється, а живіт втягується.

Діафрагматичний – це такий тип дихання, за яким пові­трям наповнюється переважно нижня частина легень. Таке дихання зна­чно краще, ніж ключичне чи грудне, проте також неправильне, бо верх­ня й середня частини легень залишаються пасивними, погано вентилю­ються. Ознаки такого дихання: при вдиханні віддувається живіт, бо діаф­рагма інтенсивно скорочується, осідає і тисне на черевну порожнину. Це треб і не раптовий, а плавний, ніби ви дуєте, на полум’я, а воно не гасне, тільки відхиляється, щоб не дати розслабитися м’язам.

1. Не поспішайте з видиханням. Витримайте паузу настільки, на­скільки цього потребує природний процес дихання.

2. Плавно, спокійне, через ніс вдихніть. Не поспішайте із видихан­ням. Затримайте на секунду повітря.

3. Видихніть на п-ф, але значно довше, ніж на початку вправи. Під час виконання вправи простежте за активним рухом діафрагми. Якщо при вдиханні рука, що лежить на животі, піднімається, а при видиханні опускається, – рух діафрагми активний. Якщо ж піднімання чи опус­кання руки маловідчутне – рух діафрагми не активний і його необхід­но посилити. Для цього повітря слід не видихнути, а видмухнути на п-ф і не зразу, а ривками, ніби гасите кілька свічок (2-3). Такий процес можна повторити декілька разів як першу вправу зла закріплення на­дійного руху діафрагми.

Вправу доцільно проводити протягом кількох тижнів двічі на день, повторюючи 2-3 рази підряд. Після цього можна перейти до вправ стоячи.

Стояти треба рівно, спокійно: м’язів не напружувати, але й не до кінця розслаблювати. Для самоконтролю одну руку необхідно поклас­ти на живіт, другу – на нижні ребра.