Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Інструменти фінансового регулювання: податки, видатки уряду та державний бюджет



Серед названих форм державного регулювання економіки важлива роль належить бюджетно-податковому регулюванню, спрямованому на забезпечення функціонування державних фінансів, формування державного бюджету та державних витрат.

Бюджетно-податкова система починає формуватися з виникненням держави, оскільки для виконання державою певних економічних та інших функцій потрібні кошти. На перших етапах розвитку державності податки вилучалися у вигляді натуральних продуктів (зерно, шкіра, худоба) та використання робочої сили. А згодом почали збирати данину у вигляді грошей чи коштовностей.

Податки — це обов'язкові (примусові) платежі, що вносяться до державного (місцевих) бюджетів юридичними та фі­зичними особами.

Суб'єкти оподаткування — це ті, із кого стягуються подат­ки: юридичні та фізичні власники доходів (фірми, власники майна, споживачі товарів та послуг).

Об'єкти оподаткування — це те, із чого стягуються податки: заробітна плата, підприємницький прибуток, дохід із майна (нерухомості), виторг від реалізації тощо. На перший погляд здається, що чим вищою є ставка оподаткування, тим більшими виявляться надходження до бюджету, але до певної межі. Якщо ж ставка оподаткування перевищує оптимальний розмір (приблизно третина доходу), то надходження до бюджету починають зменшуватися. При податковій ставці 100 % державний бюджет не отримуватиме доходів, оскільки бажаючих працювати та вести бізнес безоплатно немає.

Роль податків як важливого інструменту макроекономічного регулювання виявляється в їх функціях:

· фіскальна — це вилучення частини доходів юридичних і фізичних осіб для формування доходів бюджетів усіх рівнів;

· регулююча — оперуючи податковими ставками, податковими пільгами та санкціями, держава має можливість стимулюва­ти або обмежувати ділову та інвестиційну активність, еконо­мічне зростання, регулювати рівні інфляції та безробіття;

· розподільча — акумулюючи в бюджетах податкові надходження, держава перерозподіляє їх для фінансування бюджетних видатків.

Залежно від того, до бюджету якого рівня зараховуються податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні — податки, які встановлюються державою й повністю або частково зараховуються до державного бюджету (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухомість, рентні платежі, мито та ін.).

Місцеві — податки, які встановлюються місцевими органами влади й зараховуються до місцевих бюджетів за місцем стягування податків (ринковий збір, плата за землю, податок із власників транспортних засобів, збір за паркування автомобілів, податок із реклами та ін.).

Крім власне податків для юридичних і фізичних осіб встановлені обов'язкові платежі у фонди державного соціального страхування: Пенсійного фонду, фонду зайнятості, фонду соціального страхування. Ці платежі здійснюються за встановленими нормативами у відсотках до фонду оплати праці підприємств та організацій і заробітної плати їх працівників. Сукупність податків, зборів та обов'язкових платежів, принципи та механізм їх стягування, склад і структура податкових органів утворюють податкову систему країни.

Саме податкова система сприяє постійним, стабільним і повноцінним надходженням коштів до бюджету. Податкова система України постійно вдосконалюється, змінюються форми й методи оподаткування, система стягнення податків і контроль за надхо­дженням їх до бюджету. Розширення видатків бюджету як метод антикризової фіс­кальної політики (через стимулювання попиту) в умовах України є непридатним, оскільки видатки й без того надмірні. Тому набагато доцільніше розширювати сукупний попит шляхом зниження податків та одночасного скорочення державних витрат, щоб уник­нути надмірного дефіциту бюджету. В умовах вітчизняної економіки з її значними структурними деформаціями проведення такої політики вимагає (із метою запо­бігання новому спалаху інфляції) також проведення структурних реформ і стимулювання виробництва, тобто розширення не тільки сукупного попиту, а й сукупної пропозиції. Це потребує реформу­вання податкової системи. Головним завданням у реформуванні податкової політики і повинна стати переорієнтація податкової системи із суто фіскальних цілей на стимулювання економічного зростання. Здійснити це можна насамперед шляхом послаблення податкового тягаря економіки — частки податків у ВВП. Зниження ставок податків сприятиме пожвавленню підприємницької активності й зрештою не зменшить, а, навпаки, збільшить податкові надходження до бюдже­ту. Стимулюючий вилив матиме й радикальне скорочення пільг: крім соціального ефекту (утвердження принципу справедливості в оподаткуванні) воно сприятиме розширенню бази оподаткування, зменшить можливості для ухилення від сплати податків. Як свідчить досвід багатьох країн, стабільність і помірність системи оподаткування дають кращий і триваліший стимулюючий ефект, ніж податкові пільги.

Інструменти грошового регулювання: емісія грошей, режими формування валютного курсу. За допомогою фіскальної політики уряд може змінюва­ти структуру національної економіки, зменшувати циклічні коли­вання, впливати на зайнятість, сприяти економічному зростанню, боротися з інфляційними спалахами тощо. Проте фіскальна політи­ка працює доволі повільно. Минає певний час, відколи визначено потребу у фіскальних заходах, до того моменту, коли відповідних заходів буде вжито. До того ж точно передбачити майбутню дина­міку ділової активності дуже складно. Тому не менш важливим на­прямом державного регулювання є проведення грошово-кредитної (монетарної) політики, за допомогою якої держава намагається управляти кількістю грошей в економіці та їхньою ціною (ставкою відсотка). Сьогодні ви дізнаєтеся, як держава використовує інструменти грошового регулювання.

Кредитно-грошова (монетарна) політика – це діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною та стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції й безробіття, вирівнювання платіжного балансу країни. Монетарну політику зазвичай проводить центральний банк країни. Головною функцією центрального банку є здійснення контролю за грошовою масою та кредитом в економіці. Якщо економічна активність погіршується, центральний банк намагатиметься збільшувати грошову масу й кредит. Але якщо видатки стають загрозливо надлишковими, у результаті чого зростають ціни та з'являється багато вільних робочих місць, тоді центральний банк робитиме все можливе, щоб скоротити грошову масу й кредит. Центральний банк у процесі розроблення та реалізації монетарної політики регулює загальну суму грошової пропозиції, а щодо банкнотної (готівкової) емісії, то він її обмежує відповідно до зміни реального обсягу попиту на готівку. Маса готівки, необхідна для обігу, визначається головним чином поведінкою суб'єктів економіки (фізичних і юридичних осіб), що вирішують, у якій пропорції вони триматимуть гроші готівкою та на депозитних рахунках у банках.

Основними чинниками, що впливають на це рішення, вважають:

- довіру до банківської системи, тобто рівень ризику, пов'язаний із розміщенням коштів у банках;

- очікуваний дохід від розміщення коштів у банках, який ви­значається рівнем відсоткової ставки комерційних банків;

- масштаби тіньової економіки, підґрунтям якої є спроба уникнути контролю за законністю бізнесу, а також спроба уникнути сплати податків. Банківська система України. Функції Національного та комерційних банків. В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Саме він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням, виконує функцію емісійного центру готівкового обігу. Із завершенням у 1996 р. грошової реформи НБУ емітує в обіг національну валюту — гривні та копійки. Як емісійний центр країни він має повнова­ження щодо організації й регулювання готівкового грошового обігу.

Валютний курс та валютна політика держави. Ще одним із напрямів державного регулювання є проведення політики валютного курсоутворення, яка в цілому спрямо­вується на забезпечення прогнозованої динаміки обмінного курсу та недопущення його значних коливань. Валютний (обмінний) курс — це ціна будь-якої валюти, ви­ражена через певну кількість іншої валюти. Держава через центральний банк має можливість впливати на валютний курс за посередництвом валютних інтервенцій. Вона скуповує чи продає свої грошові знаки, щоб утримати курс націо­нальної валюти в певних межах. При скупці іноземної валюти знижується курс національної валюти, а при продажу — зростає. Можливості здійснення валютних інтервенцій центральним банком обмежені величиною валютних резервів. Коли держава обмежує грошову масу, підвищує відсоткові ставки, то вона тим самим знижує темпи зростання інфляції, що приваблює іноземних інвесторів. Гроші надходять до країни, підвищуючи курс національної валюти. При збільшенні обсягу фінансування та зменшенні відсоткових ставок відбувається скорочення іноземних вкладень в економіку і зниження курсу національної валюти. Отже, необхідно намагатися досягти оптимальної рівноваги між ціною національної валюти та цінами інших валют. Вибір режиму валютних курсів залежить від того, що має на меті економічна політика. У ситуації, коли за головне береться досягнення повної зайнятості, а інфляції особливого значення не надається, перевага може бути віддана «плаваючим» валютним курсам. Коли ж метою є уникнення інфляції, переважними є фіксовані валютні курси. Вибір тієї чи іншої валютної політики визначається ступенем залежності національної економіки від процесів, що відбуваються у світовому господарстві. Якщо країна великою мірою піддається загрозі внутрішньої нестабільності та менше залежить від зовнішньої, то для неї, як правило, кращими є фіксовані валютні курси. У випадку, коли економіка країни значною мірою залежить від світового ринку, а внутрішня економічна ситуація й національна макроекономічна політика відносно стабільні, то більш вигідними вважають «плаваючі» валютні курси.

Інструменти регулювання у соціальній сфері: перерозподіл доходів, соціальні пільги, допомоги, гарантії для громадян. Стабільний економічний розвиток країни неможливий без формування соціально благополучного суспільства. Поєднання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідні передумови для економічного оздоровлення, стабільного становища людини впродовж усієї трудової діяльності й після її завершення. Зрештою, економічне зростання і підвищення народного добробуту — взаємопов'язані процеси. Соціальна сфера і економіка поєднані як причина і наслідок, що безперервно змінюються місцями у процесі народногосподарського розвитку. До блоку соціальних інструментів відносять такі, що дозволяють уряду здійснювати вплив на головний економічний ресурс – працю.

В умовах розвитку ринкової економіки з приватною власністю, розвитку конкуренції й підприємництва гостро постає проблема соціального захисту населення, особливо при розшаруванні суспільства за матеріальним і соціальним статусами. Перед державою постає проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Соціальна сфера — підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів.

Соціальна політика — діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні; — система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання.

Державне регулювання соціальних процесів — вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.





Дата публикования: 2015-09-17; Прочитано: 5214 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2022 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.003 с)...