Класифікація основних прав людини

У сфері прав людини науковці виділяють різні підстави класифікації прав. При цьому пріоритетним визнається принцип неподільності та взаємозалежності усіх груп основних прав людини.

Усі права людини можуть розподілятися на певні види, а саме:

- за значенням для їх носія – основні (безумовно необхідні для його існування та розвитку) і неосновні (які не є життєво необхідними);

- за позицією держави в їх реалізації – негативні, які полягають у захисті людини від будь-якого посягання, у тому числі державного, та передбачають невтручання держави в особисте життя людини (особисті, громадянські та політичні права), і позитивні, які закріплюють права особи на покращення свого положення в суспільстві та передбачають активну позицію держави в їх реалізації (соціально-економічні, культурні, екологічні);

- за характером, способом здійснення – активні (свобода “для”, тобто для вчинення активних дій) і пасивні (свобода “ від”, тобто від втручання, перешкод з боку інших суб’єктів);

- за сферою реалізації у суспільному житті – громадянські, політичні (права першого покоління), економічні, соціальні, культурні (права другого покоління), екологічні (права третього покоління). Конституція України 1996р. закріплює також сімейні права.

Крім того, розмежувати права за певними групами можна за змістом, характером потреб людини. Найбільш науково-обгрунтованою є класифікація, запропонована П.М.Рабіновичем. Він виділяє:

Фізичні (вітальні) права – це можливості людини, необхідні для її фізичного існування, для задоволення її біологічних, матеріальних потреб (право на життя, фізичну недоторканість, вибір місця проживання, безпечне природне середовище, житло, належний рівень матеріального забезпечення, власність та предмети споживання, медичне обслуговування та інші види соціального захисту);

Особистісні права – це можливості збереження, розвитку і захисту морально-психологічної індивідуальності людини, її світогляду та духовності (право на ім’я, честь і гідність, свободу сумління, переконань та їх поширення);

Культурні (гуманітарні) права – це можливості збереження і розвитку національної самобутності, доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому вдосконаленні (право на освіту й виховання, користування надбаннями культури і мистецтва, наукову, технічну і художню творчість, авторські права);

Економічні права- це можливості людини реалізовувати свої здібності, здобувати засоби для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ (права на власність щодо засобів виробництва, здобуття професії, вибір та здійснення трудової або іншої діяльності, сприятливі умови та справедливу оплату праці, відпочинок і дозвілля);

Політичні права – це можливості людини брати участь у державному і громадському житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, а також громадських об’єднань політичного спрямування (право на громадянство та правосуб’єктність, участь у формуванні представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування, участь у державному управлінні суспільством, участь у створенні й діяльності громадських об’єднань, державний захист від порушень прав і свобод людини).

Із правами людини природно пов’язуються її соціальні обов’язки.

Загальносоціальні обов’язки людини – це необхідність та міра певної її поведінки, що об’єктивно зумовлена конкретно-історичними потребами існування та розвитку інших людей, нації, народу і всього людства.

Обов’язки людини як соціальної істоти урівноважують права і таким чином забезпечують реалізацію принципу справедливості у суспільному житті. У Загальній декларації прав людини вказано: “Кожна людина має обов’язки перед суспільством, в якому тільки і можливий вільний та повний розвиток її особистості”. Перелік основних обов’язків людини і громадянина закріплюється в конституційних нормах держав.

Найчастіше в основних законах фіксують наступні обов’язки людини і громадянина.

Особисті обов’язки, які поділяють на фізичні (обов’язок утримувати неповнолітніх дітей та непрацездатних батьків) та духовні (поважати честь, гідність, сумління, думки і погляди людей або їхніх спільностей, виховувати своїх дітей).

Економічні обов’язки – обов’язок віддавати частину індивідуального прибутку, доходу на загальносуспільні потреби та ін..

Політичні обов’язки – додержуватись конституції та законів держави, захищати вітчизну, вдаватися тільки до мирних засобів задоволення своїх політичних інтересів.

Соціальні обов’язки – обов’язок працювати та ін. Найдетальніше ці обов’язки закріплені в конституціях тоталітарних держав “соціалістичного табору”. Яскравим прикладом формулювання соціального обов’язку працювати є норма Конституції Китаю 1982 р.: “Хто не працює, той не їсть”.

Культурні обов’язки - обов’язок дбайливо ставитися до пам’яток історії людства.

У деяких країнах до обов’язків відноситься участь у голосуванні на виборах до органів влади.

Будь-які обов’язки людини мають юридичний сенс лише в разі законодавчого закріплення юридичної відповідальності за їх невиконання.