Основи концепції правової держави

Здійснення основних прав людини всіма особами, що проживають у певній країні, може забезпечити насамперед відповідна держава: адже тільки вона здатна надати формальної (юридичної) загальнообов'язковості тим умовам, які конче необхідні для використання кожною людиною її основних прав. І якщо держава максимальною мірою реалізовуватиме таку здатність, зробить це своєю основною функцією, вона може вважатися правовою. Отже, правова держава — це держава реальних прав людини.

Правова держава — це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав людини. Саме така держава є одним із найвизначніших загальнолюдських політико-юридичних ідеалів.

Концепція правової держави формувалася в історії політико-правової думки, поступово втілюючи кращі гуманістичні здобутки соціальної теорії та практики, При цьому використовувались окремі положення, висловлені такими видатними мислителями як Платон і Аристотель, Т. Гоббс і Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо і Ш.-Л. Монтеск'є. Головним фундатором зазначеної концепції цілком заслужено вважається видатний німецький філософ І. Кант (хоча сам він вживав дещо інший термінологічний вислів — «правовий державний устрій»). Серед тих, хто підтримував і розвивав ідею правової держави наприкінці XIX — початку XX ст., були українські вчені (зокрема, Б. О. Кістяківський, М. І. Палієнко, С. Дністрянський, А. Малицький, В. Старосольський), відомі юристи-теоретики Росії (В. М. Гессен, С. А. Котляревський, М. М. Коркунов, Ф. В. Тарановський тощо) і представники багатьох інших країн.

Принципи правової держави — це основні засади її формування та функціонування.

Принцип верховенства правового закону — символізує найбільш важливі аспекти правової держави. По-перше, закріплюється пріоритет Права щодо решти соціальних регуляторів. По-друге, встановлюється, що фактичним верховенством може володіти тільки позитивне право (те, що отримало своє формально-юридичне закріплення в законодавчих актах). По-третє, обстоюється думка, згідно з якою тільки правовий (тобто заснований на нормах і принципах права) закон буде мати найвищу юридичну силу.

Поділ влади як принцип правової держави передбачає розмежування предметів ведення та розподіл повноважень між однорівневими органами держави (галузями державної влади). При цьому в основу взаємодії різних галузей влади покладено систему стримувань і противаг, які перешкоджають надмірному зосередженню владних повноважень в однієї посадової особи (або в одному державному органі). Основним завданням поділу влади є розподіл обсягу владних повноважень між приблизно рівними за "політичною значущістю" державними структурами, кожна з яких об'єктивно прагне до абсолютної влади, однак, не маючи можливості таку владу одержати, не дає зробити цього і "конкурентам". Отже, за допомогою стримувань і противаг забезпечується баланс галузей влади.

Взаємна відповідальність держави й особи як принцип правової держави означає, що на практиці публічні інтереси держави та приватні інтереси конкретних індивідів подають як нерозривно пов'язані категорії, при цьому зневага до інтересів однієї зі сторін неминуче призводить до негативних наслідків і для іншої сторони. У правовій державі складається дієвий юридичний механізм забезпечення балансу інтересів держави й особи, найважливішою складовою частиною якого є кореспондовані цим інтересам взаємні зобов'язання.

Уявлення про правову державу вирішальною мірою залежить від того, яким правом збираються її пов'язати, як саме розуміють права людини. А зміст останніх завжди так чи інакше несе на собі відбиток конкретних історичних умов існування людства, а отже, із плином часу цей зміст може зазнавати певних змін, розвиватися. Відповідно ж до трансформації праворозуміння мають дещо оновлюватися і деякі елементи уявлення про правову державу.

Правові держави можуть формуватись у неоднакових соціально-економічних устроях, системах. Становлення різних за типами правових держав саме за сучасних умов пояснюється тим, що всім таким державам притаманні якісь спільні, однакові соціально-змістовні ознаки. Наявність таких ознак — результат того, що в будь-якій сучасній юридичній системі у тій чи іншій формі мають місце приписи, які відображають визнання певної самоцінності кожної людини, а також необхідність забезпечити виживання людського роду в цілому. Є підстави вважати, що за умов зростання глобальних, загальнолюдських проблем, у міру нормального, еволюційного розвитку загальноцивілізаційних процесів питома вага таких ознак правових держав у різних країнах підвищуватиметься.

Отже, для справді правових держав мають бути притаманні як загальні, спільні, так і особливі, своєрідні ознаки, риси. Всі вони можуть бути поділені на соціально-змістовні (або так звані матеріальні) і формальні (структурно-організаційні, процедурні та ін.).