Призначення покарання при одночасному засудженні особи за декілька злочинів (при класичній сукупності злочинів)

Призначення покарання за сукупністю злочинів проходить два етапи: 1) призначення покарання окремо за кожен із злочинів, що входять у сукупність; 2) визначення остаточного по­карання за сукупністю цих злочинів. Ці етапи можна назвати самостійними, оскільки на кожному з них вирішується своєрідне коло питань.

Призначення покарання окремо за кожен зі злочинів, що утво­рюють сукупність, – це важлива вимога ст. 70 КК, відступ від якої є неприпустимим. Такий порядок призначення покарання дає мож­ливість: 1) вирішити питання про можливість застосування амністії чи помилуван­ня до кожного окремого злочину; 2) забезпечує можливість перевірки рішення вищестоящими судовими інстанціями, які мають право пом’якшити покарання, призначене за окремий злочин, або взагалі виключити його з вироку; 3) правильно застосувати закон, який пом’якшує кримінальну відповідальність або виключає злочинність діяння за окремі злочини.

Суд, призначаючи покарання за кожний із злочинів, керується загальними засадами призначення покарання (ст. 65), а також враховує обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання, зазначені в стат­тях 66 і 67. Порядок призначення покарання окремо за кожен злочин стосується як основних, так і додаткових покарань.

При призначенні покарання за сукупністю злочинів суд на першому етапі повинен розглядати сукупність ніби з двох боків: 1) як таку, що складається із самостійних злочинів, що підлягають дослідженню та покаранню кожне окремо; 2) враховувати при цьому місце кожного злочину у сукупності, його взаємозв’язок з іншими злочинними діяннями винного.

Покарання за кожен із злочинів, що входять у сукупність повинне бути призначене так, щоб не виникло жодних сумнівів щодо відповідності його вимогам закону і не створювало труднощів при виконанні вироку – суд повинен точно у вироку визначити його вид та розмір.

Призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів відбувається на підставі принципів поглинення або складання. Це значить, що суд призначає остаточне покарання шляхом: а) поглинення менш суворого покарання більш суворим; б) повного або часткового складання призначених покарань у межах, зазначених у законі.

При вирішенні питання про те, який із передбачених принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів, суд повинен врахувати крім даних про особу винного й обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо.

Принцип поглинання у практиці застосовують значно частіше, ніж принцип складання. Очевидно причиною такої ситуації є те, що цей принцип є більш простим у застосуванні.

Застосовуючи принцип поглинення, суд бере до ува­ги не санкції статей КК, за якими кваліфіковані злочини, а конкретні покарання, призначені в межах цих санкцій за кожен з вчинених зло­чинів. Причому менш суворе покарання поглинається більш суворим. Суд вправі визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність, покарання як одного виду, так і різних. Однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей КК (п. 21 пПВС).

Якщо хоча б за один зі злочинів призначене покарання у виді довічного позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається шляхом поглинення будь-якого менш суво­рого покарання довічним позбавленням волі.

У літературі і в судовій практиці визнається доцільним застосування принципу поглинення покарання у таких випадках: 1) за наявності ідеальної сукупності злочинів; 2) коли один злочин істотно відрізняється за ступенем тяжкості від іншого, що входить у сукупність (наприклад, злочин невеликої тяжкості та особливо тяжкий злочин); 3) коли призначені за окремі злочини покарання складання з іншими видами покарань не підлягають; 4) коли судом за один із злочинів, що входить у сукупність, призначене максимальне покарання, передбачене санкцією закону, яким встановлено найбільш суворе покарання (в тому числі довічне позбавлення волі).

Принцип складання покарань згідно зі ст. 70 наочно викреслює покарання винного за кожен з вчинених ним зло­чинів. Принцип повного або часткового складання покарань може застосовуватися у випадках призначення за окремі злочини, що входять до сукупності, як однакових, так і різних за розміром покарань. Складання покарань, призначених за окремі злочини, може бути повним або частковим, але в будь-якому разі остаточне покарання повинно бути більш суворим, ніж будь-яке з призначених окремо. При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі покарань, що складаються при частковому – до більш суво­рого покарання, призначеного за один зі злочинів, приєдну­ється частина покарання, призначеного за інший злочин.

Складання покарань обмежене в ч. 2 ст. 70 певними межами. Остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання, тобто воно не може перевищу­вати вищої межі більш суворої санкції.

Проте, якщо хоча б один зі злочинів, що входять до сукупності, є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може при­значити остаточне покарання за сукупністю в межах максимально­го строку встановленого для даного виду покарання в Загальній ча­стині КК (ч. 2 ст. 70). Йдеться про позбавлення волі на певний строк, максимум якого визначений у ст. 63, – п’ятнадцять років.

КК забороняє складати з іншими видами покарань такі основні покарання, як штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК ці види покарань виконуються самостійно. Однак закон не забороняє можливості поглинення їх більш суворим покаранням.