Поняття та види особливих умов призначення покарання

Загальні засади призначення покарання дають можливість суду призначити особі, яка вчинила злочин, покарання за конкретний злочин з урахуванням всіх обставин справи.

У той же час в КК законодавець передбачив окремі випадки, коли питання про призначення покарання вирішуються також за наявності певних особливих умов. До них можна віднести такі:

1. Призначення покарання особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження або розкриття організованої групи або злочинної організації (ст. 43 КК).

2. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).

3. Призначення покарання за незакінчений злочин (ст. 68 КК).

4. Призначення покарання за злочин, вчинений у співучасті (ст. 68 КК).

Особливі умови призначення покарання характеризуються такими ознаками: 1) вони є правилами призначення покарання; 2) їх зміст визначається з урахуванням особливостей певних кримінально-правових інститутів, що виражають специфіку вчиненого злочину або особливості суб’єкта злочину; 3) вони застосовуються в сукупності з загальними засадами призначення покарання; 4) застосовуються тільки у суворо визначених законом випадках.

Отже, особливі умови призначення покарання – це передбачені в кримінальному законі правила призначення покарання, обов’язкові для індивідуалізації покарання винному з урахуванням специфіки вчиненого злочину або особливостей суб’єкта злочину.

Особливі умови призначення покарання за порядком застосування є додатковими до загальних засад призначення покарання.

Призначення покарання особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Новелою кримінального законодавства України є призначення покарання особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження або розкриття організованої групи або злочинної організації. Визначення цих правил зумовлено необхідністю підвищення ефективності протидії організованій злочинності. Саме тому законодавець передбачає привілейовані правила призначення покарання. Для того, щоб їх застосувати, необхідно встановити ряд умов:

1) суб’єктом вчинення злочинів є лише особи, які відповідно до чинного закону виконують спеціальне завдання в складі організова­ної групи або злочинної організації. До них належать: а) негласні працівники оперативних підрозділів або особи, які співробітнича­ють з ними, що проникли до злочинної групи (п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”); б) штатні і поза­штатні негласні працівники спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, введені під легендою прикриття в ор­ганізоване злочинне угруповання (ст. 13 ч. 3 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинні­стю”); в) учасники організованих злочинних угруповань, притягнуті до співробітництва спеціальними підрозділами по боротьбі з орга­нізованою злочинністю (ст. 14 цього Закону);

2) такі особи вчинили умисний особливо тяжкий злочин, поєднаний з насильством над потерпілим (наприклад, умисне убивство); 2) умис­ний тяжкий злочин, пов'язаного зі спричиненням тяжкого тілесно­го ушкодження потерпілому (наприклад, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження); 3) умисний особливо тяжкий і тяжкий зло­чин, пов'язаний з настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (мова йдеться про наслідки, які законодавець ставить в один ряд із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому). Якщо винні скоюють інші злочини (за наявності інших обов’язкових умов), то така обставина буде визнаватися такою, що виключає злочинність діяння;

3) злочини вчинені вимушено, тобто, коли в особи, яка входить до складу злочинної групи, виникла необхідність брати участь у вчиненні злочину (наприклад, че­рез примус з боку ватажка злочинної організації), і була відсутня реа­льна можливість (без ризику розкрити свій зв’язок із правоохоронни­ми органами і тим самим піддати себе небезпеці) відмовитися від участі в підготовці або вчиненні злочину в складі такої групи. Якщо відповідні злочини скоюються добровільно, то винній особі покарання призначається на загальних засадах.

Межі покарання, що можуть призначатися особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження або розкриття організованої групи або злочинної організації ви­значаються в ч. 3 ст. 43 КК. Насамперед, особі ні за яких умов не може бути призначене покарання у виді довічного позбавлення волі. Якщо такій особі призначається позбавлення волі на певний строк, то його розмір не може перевищувати половини максимальної санкції, пе­редбаченої за вчинення злочину (наприклад, якщо санкція за умис­не убивство за ч. 2 ст. 115 КК передбачає позбавлення волі на строк від 10 до 15 років, то суд не може призначити позбавлення волі на строк понад 7 років і 6 місяців). Але навіть у цьому випадку вико­нання спеціального завдання розглядається як обставина, яка пом'як­шує покарання (п. 9 ч. 1 ст. 66 КК).