Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом

Конструюючи санкції статей КК, законодавець намагається надати суду максимальні можливості для індивідуалізації покаран­ня. Проте різноманітність життєвих ситуацій, різні комбінації обста­вин, що пом’якшують покарання, виняткові обставини конкретної справи можуть привести до висновку, що навіть призначення пока­рання, яке дорівнює мінімуму санкції статті, або найбільш м’якого виду покарання при санкції альтернативній, є надто суворим, різко не відповідає обставинам справи і таким чином не відповідає тій меті, що сформульована в ст. 50. Маючи на увазі зазначені ситуації, ч. 1 ст. 69 встановлює: “За наявності декількох обставин, що пом’як­шують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішен­ня, може за злочин призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не за­значеного в санкції стати за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановле­ної для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу”.

За змістом ст. 69 КК підставою призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, охоплюється сукупність таких складових:

а) наявність декількох обставин, що пом’якшують покарання (кількісна характеристика) та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину (якісна характеристика);

б) наявність даних, що позитивно характеризують особу винуватого.

Умовою призначення такого покарання є вчинення злочину будь-якого ступеня тяжкості. До листопада 2004 року призначити більш м’яке покарання, ніж передбачене законом, можна було тільки за особливо тяжкі, тяжкі злочини та злочини середньої тяжкості. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) від 2 листопада 2004 року стаття 69 не відповідає положенням Конституції України в частині, яка унеможливлює призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

Обставинами, що пом’я­кшують покарання, слід вважати такі, що зазначені в ст. 66, а також інші подібні обставини наявні в справі. Так, у практиці обставинами, що дають підстави застосувати ст. 69, вважають запобігання шкідливим на­слідкам і добровільне відшкодування шкоди, вчинення злочину вна­слідок збігу тяжких особистих обставин, відсутність тяжких наслідків, визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, другорядну роль у вчиненні злочину, наявність на утриманні дітей чи батьків, хворобу засудженого або його рідних, несприятливі умови роботи, неправомір­ну поведінку потерпілого, службову залежність тощо.

При урахуванні особи винного беруться до уваги зразкова пове­дінка в побуті до вчинення злочину, чесна трудова діяльність, пози­тивна характеристика та ін.

Стаття 69 передбачає такі види призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом:

1) призначення покарання, нижче від найнижчої межі;

2) перехід до іншого, більш м’якого виду покарання;

3) непризначення додаткового покарання, що передбачене у санкції статті Особливої частини КК як обов’язкове.

Призначення покарання нижче від найнижчої межі, полягає в тому, що суд призначає засудженому покарання того виду, який зазначений у санкції (в альтернативній санкції – один із видів по­карань із декількох, у ній передбачених), але це покарання призна­чається в розмірі нижче від найнижчої межі, тобто нижче мінімуму санкції статті, що передбачає відповідальність за злочин, у вчиненні якого визнаний винним підсудний. Проте нижче мінімуму даного виду покарання, встановленого в Загальній частині КК (у нашому прикладі нижче одного року), покарання згід­но зі ст. 69 не може бути призначено.

Перехід до іншого більш м’якого виду покарання, ніж перед­бачено в санкції статті, за якою кваліфіковані дії винного, зустріча­ється частіше, ніж призначення покарання, нижче від найнижчої межі, оскільки більшість санкцій в КК містять вказівки лише на вищу межу покарання (побудовані за правилом – “до такого стро­ку”). При переході до іншого виду покарання суд призначає покаран­ня, не зазначене в санкції, але більш м’яке за своїм видом, виходя­чи з порівняльної суворості покарань, зазначених у переліку ст. 51. Так, виходячи з цього переліку, від позбавлення волі можна перейти до виправних робіт, а від них – до штрафу.

Непризначення додаткового покарання, що передбачене у санкції статті Особливої частини КК як обов’язкове. Закон не пов’язує таку можливість із призначенням більш м’якого основного виду покарання. Тому додаткове покарання може не призначатися як одночасно з призначенням більш м’якого основного виду покарання, так і самостійно. Відповідний вид призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом не застосовується щодо злочинів, санкція статті за які передбачає необов’язкове додаткове покарання. У цьому випадку суд, застосовуючи правила ст. 69 КК, може лише або пом’якшити покарання, призначивши його нижче нижньої межі, або призначити більш м’який вид покарання.

Щодо особи, винної у вчиненні декількох злочинів, суд може призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, окремо за кожний злочин або тільки за один із них і остаточно визначити покарання за правилами ст. 70 КК. Застосування положень ст. 69 КК щодо покарання (як основного, так і додаткового), призначеного за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків, є неприпустимим.

Рішення суду у вироку про застосування ст. 69 повинно бути обов’язково мотивоване.