Мілетська школа філософії

Походження філософії пов’язують з іонійським містом Мілет VI ст. до н. е. Розглядаючи Мілетську школу філософії згадують три постаті – Фалес (Талес), Анаксімандр та Анаксімен.

Перший з грецьких мудреців Фалес з Мілета (625 – 547 рр. до н. е.) був родом з багатої та відомої родини. Він багато уваги приділяв заняттям астрономією та геометрією. Фалес першим серед греків виявив, що розмір сонця становить 1/720 частину кола, яке воно проходить, що місяць складається з тридцяти днів, а рік – з 365 днів. У геометрії Фалес першим встановив, що кути при основі рівнобічного трикутника рівні, сформулював правило рівності трикутників за стороною і двома кутами. Він зміг правильно передбачити затемнення Сонця, що відбулося 28 травня 585 р. до н. е., а також виміряв висоту єгипетських пірамід за їхньою тінню. Він же був названий першим з відомих «семи мудреців».

Але головним, на що спрямовував всі свої знання і розумові сили Фалес, були розмірковування про світ, Всесвіт, людину. Він ввів поняття першооснови світу, першоматерії (грецькою – архе). Нею він називав воду. Під «водою» Фалес розумів, звісно, не звичайну фізичну воду. Це був символ, що виражав ідею єдності світобудови. Він говорив про те, що «все – з води і все зникає у воді», виражаючи цими словами ідею вічності світу і його багатоманітність. У «нескінченній воді», казав Фалес, криється можливість вічного розвитку всесвіту. Все, що є в світі, виникає на її основі.

Вчення Фалеса про воду як першоматерію заклало основи всієї грецької філософії, поєднавши в єдине ціле світ, людину і сили, що ними керують.

До речі, Фалеса і його учнів, що входили до Мілетської школи, називали не філософами, а фізіологами (від грець. «фюзіс» – «природа»), підкреслюючи цим, що основна їхня увага була спрямована на прояснення природи (тобто будови, структури) всього сущого, природи світобудови.

Другий філософ Мілетської школи, «учень» Фалеса[1], Анаксімандр (бл. 610 – 546 рр. до н. е.). Він прославився своїми філософськими думками стосовно світового Первоначала, будови космосу і походження людини.

В якості початку світу, початку всіх речей, або Первоначала, Анаксімандр приймав не воду, як Фалес, а дещо, що він назвав словом Апейрон, яке приблизно можна зрозуміти як Безмежне («Апейрон» – «а» заперечує кореневе значення слів «межа», «кінець»). З нього народжується все, виникає небо і світи, що в ньому знаходяться (філософські розмисли Анаксімандра дали змогу висловити припущення про існування не одного світу, а безлічі «світів» і «небес»). Воно вічне і незмінне, і охоплює всі світи; в ньому криється, за Анаксімандром, «всіляка причина всезагального виникнення і знищення». Філософ підкреслює: те, що є Первоначалом, першоматерією, неможна уявити у вигляді певної визначеної природної стихії, будь то вода, земля, повітря чи вогонь.

Первоначало неможна виміряти ані просторовими, ані часовими вимірами. Апейрон можна порівняти з вічним рухом. Анаксімандр заклав уявлення про Первоначало, як всезагальне Єдине, з якого «виділяються протилежності, що знаходяться в ньому» – «тепле і холодне, вологе і сухе». Ці властивості відповідають певним речам і стихіям: вогню – тепло, льодові – холод, воді – вологість, землі – сухість та ін.

Анаксімандр намалював цікаву картину геоцентричної будови Всесвіту: Земля у ньому нагадує рівновіддалений від усіх інших рухомих небесних тіл непорушний циліндр. Люди живуть на горішній поверхні циліндра Землі, яка відтак має значення заселеної, олюдненої Землі – «ойкумена».

Анаксімандр першим у Греції зробив сонячний годинник, за яким визначив дні рівнодення та сонцестояння, і першим намалював межі землі та моря і, крім того, побудував небесний глобус.

Третім відомим філософом Мілетської школи, учнем Анаксімандра був Анаксімен (бл. 588 – 525 рр. до н. е.). Анаксімен створив своє оригінальне вчення про основи світу. Будучи учнем Анаксімандра, Анаксімен дуже шанував і його вчителя, Фалеса. Тому в своїх уявленнях про первоначало цей філософ спробував об’єднати і вчення Фалеса про «воду», і вчення Анаксімандра про Апейрон.

В якості першооснови всього сущого, тобто першоматерії, Анаксімен прийняв повітря, яке є безмежними і має невизначену форму. Все суще, всі стихії і навіть боги, вважав Анаксімен, виникають з повітря. Згідно з поглядами філософа речі виникають шляхом якісних змін повітря. Ці якісні зміни спричинюються згущенням та розрідженням повітря. Саме по собі повітря «невидиме, а виявляє себе, коли стає холодним або теплим, вологим або сухим, і рухається». Таким чином, Анаксімен зберіг і принцип зіткнення протилежностей, сформульований його вчителем Анаксімандром.

До нас дійшла ще одна фраза Анаксімена, яка багато говорить про те, яким чином давні філософи пов’язували питання про першоматерію з проблемою людини та її душі: «Як душа наша, яка є повітрям, скріплює нас в єдине ціле, так дихання і повітря об’єднують весь космос». Людина таким чином сприймається не лише як частина Космосу (макрокосму), але і як його маленька копія (мікрокосм).