Анаксагор

Анаксагор (500 – 428 рр до н. е.) народився в містечку Клазомени у відомій та багатій родині і за спогадами сучасників завжди відрізнявся великою душею. Так, коли родичі почали нарікати йому, що він не турбується про своє благо, він відповів: «Тому б вам самим про нього не потурбуватись?», і передав їм своє майно. Іншого разу йому нарікали, що йому немає справи до батьківщини. Анаксагор відповів: «Зовсім ні, мені навіть дуже є справа до батьківщини», – і вказав на небо.

Якось Анаксагор передбачив падіння небесного каменя (метеориту), а коли той дійсно впав, то філософ почав стверджувати, що все небо складається з каміння і утримується від розпаду завдяки швидкому руху, а якщо він зменшиться, то небо впаде. Анаксагор же назвав сонце «глибою, вогняною наскрізь» – за це висловлювання афіняни привели його до суду за богохульство. Про цей суд до нас дійшло декілька версій.

За однією, Анаксагора засудили до штрафу та вигнання. За другою, Анаксагор вже знаходився за межами міста і страчені були його сини. Коли ж Анаксагорові повідомили про це, він відповів: «Але і мені і їм давно вже винесла свій смертний вирок природа!» За третьою версією Анаксагора врятував від страти лише захист великого полководця Перікла, котрий спитав народ: чи дає життя його, Перикла, який-небудь привід до нарікань? А коли народ відповів, що ні, додав: «А я ж учень цієї людини. Так не піддавайтесь наклепу і не карайте його, а послухайте мене і відпустіть». Коли ж потім хтось поспівчував Анаксагорові, що він, либонь, втратив товариство афінян, він помітив: «Ні, це вони втратили моє товариство».

Основу філософських поглядів Анаксагора склало його вчення про розум як принцип влаштування Всесвіту. Цей Розум (Нус), «чистий, незмішаний», виділяє у всіх решти предметів однорідні частки – насіння речей (гомеомерії). Розум впорядковує все в світі, проходить крізь всі речі. Речі ж можуть з’єднуватись і роз’єднуватись – і це постає перед нами або як виникнення, або як загибель і занепад. Таким чином, Анаксагор першим ввів поняття єдиного активного первоначала, котре рухає світ, керує процесами, що в ньому відбуваються. Будучи нематеріальною субстанцією, Розум, тим не менше, керує матеріальними речами, спонукає їх взаємодіяти один з одним.

Анаксагор ввів свій принцип пізнання – неподібного неподібним. Лише так, вважав він, ми можемо розрізнити речі, бо подібне зливається з подібним. «Ми розпізнаємо гарячим – холодне, солоним – прісне, кислим – солодке». Але Анаксагор занадто довіряв чуттєвому пізнанню – кінцевою інстанцією пізнання є людський розум, котрий, за Анаксагором, споріднений з космічним Розумом. Наприклад, Анаксагор не визнавав того факту, що сніг білий, тому що «сніг – це осіла вода, вода чорна, і сніг тоді також чорний».

Анаксагор намагався дати визначення людини, як «найбільш розумної з усіх тварин, тому що у неї є руки». Арістотель з цього приводу зазначив, що «логічніше було б сказати, що людині дістались руки, тому що вона – найрозумніша з усіх тварин».