Орфоепічні норми української мови наведені у нижче поданій таблиці

Голосні	Особливості вимови	Приклади
[И]	Наближується до [е] сильніше перед складами з [є], [а]; менше помітно перед [і], [и] та в кінці слова	кр[ие]ве, п[ие]семний, т[ие]хенько, стр[ие]бати, гр[ие]вастий, д[ие]ман, в[ие]чікувати, з[ис]мівник, гр[ие]міти, кр[ие]ниця
[О]	Вимовляється з наближенням до [у] перед складами з наголошеним [у]	пр[оу]рубувати, п[оу]душка, м[оу]туззя, к[оу]жух, р[оу]зумний
Вимова приголосних звуків
Приголосні	Особливості вимови	Приклади
дзвінкі	у кінці слова та перед глухими приголосними не втрачають дзвінкості	народ, сторож, хліб, віз, ґандж, ґедзь, ніжка, обчистити, грядка, низка
глухі	перед шумними дзвінкими в середині слова вимовляється дзвінко	[бород'ба], [проз'ба]
губні [б], [п], [в], [м], [ф]; задньоязикові [ґ], [к], [х]; гортанний [г]; шиплячі [ж], [ч], [ш], [дж]	у кінці слова та складу вимовляються твердо	гриб, велич, грип
перед голосним [і] вимовляються як напівпом'якшені	[б'ік], [п'іч]
передньоязиковий щілинний [з] як прийменник і префікс	перед глухими приголосними оглушується	з порога- [спорога], зчистити- [шчистити]
у складі префіксів роз-, без-, залежно від темпу мовлення може вимовлятися як дзвінко, так і глухо	розказати- [роз/cказати], безтяма - [без/cт'ама]
зубні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз]	перед [і] та перед наступними м'якими приголосними вимовлються м'яко	[с'іл'], [п'іс'н'а]
подовжені шиплячі	напівм'які вимовляються як один довгий звук	[н'іч:у], [п'ід:аш':а]
губно-губний [в] та середньоязиковий [й]	вимовляються твердо, перед голосними	вузол, бойовий
на початку слова перед приголосними, у кінці слова чи складу вони переходять у нескладові голосні [у], [ї]	[учора], [стау], [їти], [гаї]
передньоязиковий ясенний л	у кінці слова, перед приголосними, перед голосними [а], [о], [уЇ вимовляється твердо	полк, клуб
перед буквами я, ю, ь виступає м'яким	[б'іл'], [пиел'нувати]
перед голосними [е], [и] вимова пом'якшена (але не м'яка)	[мл'ин], [еил'ееватор]
у кінці слова після глухого буває безголосим.	[б'інокл']

Основні орфоепічні норми російської мови:
А) Ікан - це один із законів, за яким змінюються слова при вимові. Ікан - це перетворення е в і в ненаголошеній позиції.
Б) Икання - це перетворення і в и в ненаголошеній позиції.
В) акання - це перетворення про в а в ненаголошеній позиції.
Г) оглушення - це зміна вимови дзвінкого звуку на відповідний парний глухий в певних позиціях, перед іншим глухим наприклад.
Д) озвончения - це зміна вимови глухого звуку на відповідний парний дзвінкий в певних позиціях - перед сонорним (завжди дзвінким), на початку слів або перед голосним.

Основні орфоепічні норми білоруської мови:

· якання (переднаголошене е переходить в я): плячо;

· у багатьох випадках відсутність переходу е в про під наголосом перед твердими приголосними: нясеш, вязеш, мерзнуць (поряд з переходом: мерз), адзежа і т. д.;

· звуки и та i на місці відповідних російських про і е:

· у закінченнях прикметників: сляпи, гарадскі;
в коренях слів: пі, бі (замість російських форм пий, бий), мию, крию, шия, мийка, бризент, циримонія, канцилярия, дрижець і т. п.;

· чергування буквосполучень під наголосом-ро-,-ре-,-ло-(на місці росіян-ро-,-ре-,-ло-) з ненаголошеними-ри-,-ли-: кроў - кривави, дрова - дривасек, блохі - блиха;

· вживання ў на місці:

· звука [в], що стоїть після голосного: лаўка, даўно пайшла ў хату, валоў;
на місці ненаголошеного звука [у], що стоїть на початку, всередині або в кінці слова після голосного: на ўзроўні, ці ўкриў, клоўн;
на місці російського л у сполученнях, висхідних до старого поєднанню редукованого звуку (ь) з плавним л, і в формах минулого часу дієслів: воўк, доўгі, даў, казаў і т. д.;

· вимова и неслоговой на місці ненаголошеного и після голосного: пайменни, Яна [й] ен, яна [й] дзе;

· вимова вибухового звуку [г] тільки в запозичених словах (гандаль, ганак, гузік) або в корінних буквосполучення зг, ДЗГ, джг (мазгі, бразгаць, джгаць), в інших випадках вимовляється фрикативний звук «h»;

· твердість звуків ч і р: чисти, і т. д.;

· твердість губних звуків б, п, м, ф в кінці слів і перед [й]: сип, сем, верф, б'ю, п'ю і т. д.;

· відсутність м'яких д і т - при пом'якшення д і т переходять в м'які Co-art дз і ц (дзекання і цекання): глядач - глядзець, білет - білецік, дзіця (дитя), цішиня (тиша) і т. д.;

· наявність аффрікат дж і дз - складних звуків, вимовних неподільне: Джала, ураджай, дзень, дзівоси, Медзи і т. д.;

· вживання звуку [ф] тільки в деяких словах, запозичених з іноземних мов; на місці ф зазвичай вживається x, хв і п: Хурман, Хведар, Піліп і т. д.;

· вимова шч на місці російського звуку [щ]: шчотка, шчупак і т. д.;

· довгі (подвійні) з, с, дз, ц, ж, ч, ш, л, н, вимовлені в положенні перед голосними як один подовжений звук, замість поєднання в російській мові цих приголосних з [й]: риззе, калоссе, суддзя, смецце, збожжа, ламачча, узвишша, вяселле, умінь і т. д.;

· чергування задньоязикових звуків [г], [к], [х] зі свистячими звуками [зь], [ц], [сь] відповідно: парог - на парозе, нага - на назе, раку - у раце, страху - на страсе і т. д.;

· спорадичне затвердіння приголосних перед е: вуздечка (анат.), серца і т. д.;

· приставний і вставною приголосний в: водгук, воблака, Вольга, Восіп, Вуха, навука, павук, увосень, Навум, Лявон і т. д.;

· приставний приголосний г: гета, гей, Ганна і т. д.;

· приставні а й і: арабіна, Аржан, амшели, імша, ільняни, ігруша і т. д.;

· асиміляція за м'якістю:

· свистячих з і с, коли вони опиняються в позиції перед м'яким звуком (за винятком задньоязикових г, к, х): сніг вимовляється [сьнех], смішні - [сьмешни], беззямельни - [безьзямельни], з вескі - [зь вескі];
д і т асимілюються перед звуком [в]: дзве вимовляється [дзьве], цверди - [цьверди];

· вимова поєднання чн незмінно як чн: [ручнік].