Додаткова

1. Янюк Н. «Посадові» і «службові» особи у національному законодавстві: проблеми розмежування понять // Право України. – 2009. - № 11.- С. 180-184.

2. Бандурка О.М., Акімов В.В., Чуб В.І. та ін. Наркотики: Особлива небезпека: Навч.посібник – Харьків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002.-172с.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

№ теми	Види та зміст завдань, що рекомендуються	Кількість балів за виконання
1.2.	Охарактеризуйте галузь адміністративно-процесуального права Наведіть історичні етапи розвитку адміністративного процесу Визначте предмет адміністративно-процесуального права Розкрийте зміст методу адміністративно-процесуального права Визначте форми реалізації методу адміністративно-процесуаль-ного права
2.2.	Класифікуйте види та охарактеризуйте зміст юрисдикційних проваджень Визначте стадії адміністративного провадження у справах про адміністративні проступки Охарактеризуйте етапи й окремі процесуальні дії провадження у справах про адміністративні проступки Підготуйте доклад «Докази та етапи доказування в адміністративному процесі»
3.2.	Охарактеризуйте Закон України «Про звернення громадян» Підготуйте есе на тему «Реєстаційно-дозвільні провадження»

Примітка: У таблиці завдання наведено відповідно до тем семінарських і практичних занять, визначених тематичним планом. Означена кількість балів є максимальною.

ІНДИВІДУАЛЬНІ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНИЦЬКІ ЗАВДАННЯ ДО ЗМІСТОВОГО МОДУЛЮ І

1. Проблематика наукових статей (доповідей на конференції)

1. Проблеми трансформації адміністративно-процесуальних відносин.

2. Становлення та сучасний стан розвитку науки адміністративного процесу.

3. Внесок вітчизняних вчених-юристів у розвиток галузі адміністративно-процесуаль-ного права.

4. Предмет і метод адміністративного процесу.

2. Тематика рефератів

1. Становлення предмету адміністративно-процесуального права.

2. Співвідношення адміністративно-процесуального права з іншими галузями системи права України

3. Принципи адміністративного процесу.

4. Учасники адміністративного процесу.

5. Адміністративні процедури та адміністративний процес: співвідношення категорій.

6. Система доказів в адміністративному провадженні.

7. Оскарження або опротестування рішення по адміністративній справі.

8. Провадження у справах про адміністративні правопорушення.

9. Виконання постанов про накладення окремих видів адміністративних стягнень.

10. Провадження у справах про адміністративні правопорушення, що посягають на відносини у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин.

11. Корупція в Україні: поняття, ознаки.

12. Корупційні правопорушення: види, характеристика, особливості доказування.

13. Провадження з вироблення й ухвалення нормативних актів управління.

14. Провадження з ухвалення індивідуальних актів управління.

15. Особливості розгляду звернень громадян в ОВС.

16. Реєстраційно-дозвільні провадження.

ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ

ДЛЯ СКЛАДАННЯ МОДУЛЬ-КОНТРОЛЮ № 1

1. Співвідношення матеріальних адміністративних норм та адміністративно-процесуальних норм..

2. Специфічні риси адміністративно-процесуальної діяльності.

3. Адміністративний процес і адміністративно-процесуальне право: співвідношення понять.

4. Місце адміністративно-процесуального права в системі права.

5. Адміністративно-процесуальне право як наука.

6. Предмет і метод адміністративно-процесуального права.

7. Співвідношення адміністративно-процесуального права з іншими галузями права.

8. Принципи адміністративно-процесуального права, його цілі, завдання та функції.

9. Структура адміністративного процесу.

10. Система адміністративно-процесуального права.

11. Джерела адміністративно-процесуального права.

12. Цілі, завдання та функції адміністративно-процесуального права.

13. Адміністративно-процесуальні функції, їх поняття та види.

14. Норми адміністративно-процесуального права, їх поняття та специфічні особливості.

15. Форми реалізації адміністративно-процесуальних норм.

16. Адміністративно-процесуальні правовідносини, їх поняття, елементи та особливості.

17. Суб’єкти адміністративно-процесуального права їх правосуб’єктність і класифікація.

18. Провадження у справах про адміністративні правопорушення, його поняття та особливості.

19. Правове регулювання провадження у справах про адміністративні правопорушення.

20. Завдання провадження у справах про адміністративні правопорушення.

21. Види провадження у справах про адміністративні правопорушення.

22. Принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення.

23. Суб’єкти провадження у справах про адміністративні правопорушення.

24. Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення, їх поняття та види.

25. Докази в провадженні у справах про адміністративні правопорушення: поняття, джерела, види.

26. Доказування в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, його поняття та етапи.

27. Підстави та приводи порушення справи про адміністративне правопорушення.

28. Обставини, що виключають провадження у справі про адміністративне правопорушення.

29. Форми порушення справи про адміністративне правопорушення

30. Адміністративне розслідування у справі про адміністративне правопорушення, його поняття та етапи.

31. Зміст протоколу про адміністративне правопорушення та порядок його оформлення.

32. Стадія розгляду справи про адміністративне правопорушення, її значення та етапи.

33. Питання, що підлягають з’ясуванню в процесі розгляду справи про адміністративне правопорушення.

34. Строки розгляду справи про адміністративне правопорушення.

35. Постанова у справі про адміністративне правопорушення: види, зміст, правила оформлення.

36. Перегляд рішення у справі про адміністративні правопорушення, його значення, суб’єкти, строки, порядок.

37. Виконання рішень у справах про адміністративні правопорушення, його поняття, етапи, строки.

38. Порядок виконання адміністративного стягнення у виді штрафу.

39. Порядок виконання адміністративних стягнень у виді оплатного вилучення та конфіскації предмету, що став знаряддям вчинення чи безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення.

40. Порядок виконання адміністративного стягнення у виді позбавлення спеціального права, що надане громадянину.

41. Порядок виконання адміністративних стягнень у виді громадських і виправних робіт.

42. Порядок виконання адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту.

43. Адміністративне доставляння як захід забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, його поняття, підстави, суб’єкти та строки.

44. Адміністративне затримання як захід забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, його поняття, підстави, суб’єкти, строки та процесуальне оформлення.

45. Особистий огляд і огляд речей як заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення: суб’єкти, порядок проведення та процесуального оформлення.

46. Вилучення речей і документів як захід забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення: об’єкти, суб’єкти, порядок проведення та процесуального оформлення, наслідки.

47. Предмети, що підлягають обов’язковому вилученню у процесі провадження у справі про адміністративні правопорушення: підстави, суб’єкти, порядок.

48. Особливості провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин.

49. Особливості адміністративного провадження у справах про корупційні правопорушення.

50. Провадження по розгляду звернень громадян, його поняття, специфічні особливості, значення та правове регулювання.

51. Форми та види звернень громадян.

52. Суб’єкти провадження по розгляду звернень громадян, їх права та обов’язки

53. Гарантії забезпечення прав суб’єктів провадження по розгляду звернень громадян

54. Порушення справи по розгляду звернення громадянина, його етапи.

55. Питання, що підлягають з’ясуванню при порушенні справ по розгляду звернень громадян.

56. Розгляд справ по зверненню громадян: черговість та процесуальні дії, які може вчиняти орган (посадова особа), що розглядає справу.

57. Особливості розгляду скарг громадян: підстави та порядок подачі, строки, види рішень.

58. Особливості розгляду заяв громадян: предмет і види рішень, що можуть бути винесені.

59. Особливості розгляду пропозицій громадян: предмет і види рішень, що можуть бути винесені.

60. Оскарження рішень у справах по розгляду звернень громадян.

61. Виконання рішень у справах по розгляду звернень громадян.

62. Дозвільна система: поняття, правове регулювання та його недоліки, цілі.

63. Дозвільне провадження, його поняття, види та стадії.

64. Порушення дозвільного провадження, його підстави та порядок.

65. Розгляд компетентним органом заявки на видачу дозволу, його поняття та етапи.

66. Прийняття рішення у справі з видачі дозволу на відповідну діяльність, його оскарження та опротестування.

67. Виконання рішення у справі з видачі дозволу на відповідну діяльність: строки та підстави внесення до нього змін.

68. Реєстраційне провадження, його поняття, особливості, об’єкти, стадії.

69. Порушення та розгляд реєстраційної справи.

70. Прийняття рішення по реєстраційній справі, його оскарження та опротестування.

71. Підстави для відмови у видачі дозволу на відповідну діяльність.

72. Виконання рішення по реєстраційній справі, його зміст і строки.

Змістовий модуль № 2

РОЗДІЛ 2

Адміністративна юстиція та адміністративні провадження

ТЕМИ, ПЛАНИ ТА ТЕЗИ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ

Тема 4.1. Поняття, види та особливості дисциплінарних проваджень

Лекційне заняття – 2 години

Мета лекційного заняття:

- освітня (навчальна) – надати студентам допомогу щодо набуття базових знань стосовно поняття, різновидів та змісту дисциплінарної відповідальності;

- розвиваюча – навчити орієнтуватися у структурі нормативно-правових актів, положеннями яких регламентуються різновиди дисциплінарних проваджень;

- виховна – виховувати відповідальне ставлення і творчий підхід до вивчення інституту дисциплінарної відповідальності.

Основні поняття: дисциплінарний проступок, дисциплінарна відповідальність, дисциплінарне провадження, стадії провадження, державний примус, державний службовець, дисциплінарне стягнення, службове розслідування.

План лекційного заняття

1. Загальна характеристика дисциплінарного провадження.

2. Порядок та терміни застосування дисциплінарних стягнень.

3. Особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих категорій осіб.

1. Загальна характеристика дисциплінарного провадження

Як вид юридичної відповідальності дисциплінарна відповідальність є одним із найзастосовуваніших різновидів державного примусу. Норми, що передбачають дисциплінарну відповідальність, містяться в кількох галузях законодавства (наприклад, у трудовому, виправно-трудовому законодавствах).

Ознаки дисциплінарної відповідальності:

- можливість застосовувати цей вид відповідальності тільки до членів певного організаційно оформленого колективу;

- наявність службового або іншого внутрішньоорганізаційного підпорядкування;

- специфічність санкцій, застосовуваних за вчинення дисци­плінарного правопорушення.

У своїй сукупності названі ознаки дозволяють чітко відмежувати дисциплінарну відповідальність від інших видів відповідальності.

Система видів дисциплінарної відповідальності, в свою чергу, визначається особливостями її суб’єктів і зумовлена такими факторами:

- приналежність особи до того чи іншого типу колективу, наприклад, військового тощо;

- приналежність особи до організації певного виду. Прикладом цього положення може бути особливим чином регульована відповідальність працівників залізничного транспорту, працівників прокуратури;

- характер функцій, виконуваних особою у конкретній організації. Саме характер функцій посадових осіб визначає специфіку дисциплінарної відповідальності;

- статева приналежність. Так, чинне законодавство виділяє дисциплінарну відповідальність жінок-військовослужбовців, заходи, що можуть бути до них застосовані;

- специфічність дисциплінарних стягнень, застосовуваних до певних суб’єктів відповідальності.

Система основних видів дисциплінарної відповідальності:

- дисциплінарна відповідальність на підприємствах, в установах, організаціях;

- дисциплінарна відповідальність військовослужбовців і службовців організацій, дисципліна котрих прирівнюється до військової;

- дисциплінарна відповідальність осіб, котрі перебувають в установах зі спеціальним режимом або піддані іншим обмеженням прав.

У свою чергу, за низкою підстав кожен із названих видів відповідальності може бути конкретизований і диференційований.

Під дисциплінарним правопорушенням слід розуміти про­типравне порушення правил дисципліни та інших обов’язків, по­кладених на особу в зв’язку з її роботою та іншою діяльністю на підприємствах, в установах і організаціях, а також із проходжен­ням військової та іншої державної служби.

Ґрунтуючись на цьому, можна зробити висновок, що:

1) головною підставою дисциплінарної відповідальності є вчинення дисциплі­нарного проступку.

2) Можна виділити й інші підстави, зокрема, ст. 15 КУпАП, яка регламентує відповідальність військовослужбовців та інших осіб, на котрих поширюється дія дисциплінарних статутів, передбачає, що за вчинення адміністративних правопорушень зазначені особи несуть відповідальність згідно з дисциплінарними статутами, за винятком випадків, прямо зазначених у законі.

Дисциплінарне провадження можна визначити як су­купність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини в зв’язку з правозастосовною діяльністю щодо розв’язання питання про дисциплінарну відповідальність за допущене правопорушення.

Стадії дисциплінарного провадження:

- порушення провадження й перевірка обставин справи;

- розгляд і розв’язання дисциплінарної справи;

- виконання рішення в справі;

- оскарження винесеного рішення. Стадія оскарження має фа­культативний характер.

Дисциплінарне провадження може мати спрощений характер, за якого після оперативного з’ясування обставин справи уповноважена на те особа відразу ж виносить рішення про накладення відповідного дисциплінарного стягнення. Найчастіше такого характеру провадження набуває у ході розв’язання питання про дисциплінарну відповідальність військовослужбовців.

2. Порядок та терміни застосування дисциплінарних стягнень

Процесуальне регулювання ходу й результатів дисциплінарного провадження закріплено в низці нормативно-правових актів, що стосуються дисциплінарної відповідальності різних категорій осіб.

У КзпП України містяться положення, що регламентують права й обов’язки власника або уповноваженого ним органу, з одного боку, і працівника – з іншого, які стосуються трудової дисципліни, а також порядку застосування заходів дисциплінарного стягнення.

Чинним трудовим законодавством передбачено можливістьза порушення трудової дисципліни лише двох видів стягнень:

1) догана;

2) звільнення (ст. 147 КзпП).

Водночас відповідно до ч. 2 ст. 147 КзпП законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

У законі визначенотерміни й порядок застосування дисциплі­нарного стягнення. Так, його застосовує власник або уповнова­жений ним орган безпосередньо після виявлення провини, але не пізніше як через один місяць з дня виявлення. При цьому час, на який працівника звільняють з роботи в зв’язку з тимчасовою непра­цездатністю, або перебування його у відпустці, до зазначеного тер­міну не зараховується. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Водночас у законі закріплюється право власника або уповноваженого ним органу замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу (ст. 152 КзпП), а також право вимагати від порушника письмових пояснень до застосування дисциплінарного стягнення (ст. 149).

Що ж стосується прав працівника, то своє закріплення в КзпП України (ст. 150) одержало лише право оскаржити дисциплінарне стягнення у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV цього Кодексу).

Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про державну службу» дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за:

1) невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків;

2) перевищення своїх повноважень;

3) порушення обмежень, пов’язаних із проходженням державної служби;

4) вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:

попередження про неповну службову відповідність;

затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

У разі невиконання держслужбовцем службових обов’язків:

1) яке призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянину, державі, підприємству, установі, організації чи об’єднанню громадян;

2) недотримання законодавства про державну службу, про боротьбу з корупцією;

3) порушення ним норм поведінки;

4) а також на вимогу державного службовця зняти безпідставні, на його.думку, обвинувачення або підозри,

може проводитися службове розслідування. Порядок проведення такого розслідування затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000р. № 950. При цьому слід врахувати, що Кабінетом Міністрів України прийнято нову постанову від 25 липня 2012 р. № 666 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування», яка набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України від 17 листопада 2011 р. № 4050-VI “Про державну службу” (тобто з 1 січня 2014 року).

Згідно постанови КМУ № 950-2000 р. суб’єктами ініціювання проведення службового розслідування можуть бути:

1) вищі посадові особи країни, перший віце-прем’єр-міністр;

2) керівник державного органу, який призначив на посаду службовця, стосовно котрого проводиться службове розслідування;

3) керівник органу, в якому службовець працює.

Службове розслідування здійснює спеціально створювана комісія, голова і члени якої визначаються рішенням про проведення службового розслідування. Цим рішенням також установлюються мета й дати початку та завершення службового розслідування, при цьому термін розслідування не може перевищувати двох місяців.

Члени комісії несуть персональну відповідальність за повноту, всебічність і об’єктивність висновків службового розслідування, за нерозголошення інформації, що стосується розслідування. У ході службового розслідування державний службовець може бути відсторонений від виконання повноважень за посадою.

Члени комісії вправі:

1) одержувати від державних службовців, інших працівників державного органу, в якому працює службовець, стосовно котрого проводиться службове розслідування, усні або письмові пояснення;

2) одержувати консультації фахівців із питань службового розслідування;

3) ознайомлюватися й вивчати з виїздом на місце відповідні документи, у разі потреби знімати з них копії і долучати їх до матеріалів розслідування;

4) отримувати необхідні матеріали від інших юридичних та фізичних осіб на підставі запиту, зробленого керівником державного органу, який призначив розслідування. Своє закріплення одержали й права особи, стосовно котрої проводиться службове розслідування.

Так, вона вправі:

1) в будь-який момент брати участь у ньому;

2) пояснювати факти, робити заяви, представляти відповідні документи, заявляти клопотання та вимагати прилучення нових документів, додаткового вивчення пояснень осіб причетних до цієї справи.

Важливою гарантією об’єктивності службового розслідування є закріплення положення про те, що брати участь у проведенні розслідування не можуть посадові особи, стосовно котрих обставини свідчать про їх особисту зацікавленість у результатах розслідування.

У разі потреби до проведення службового розслідування можуть залучатись вчені, працівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій за узгодженням з їх керівниками.

За результатами службового розслідування складається акт, в якому має бути відображено: факти і суть обвинувачень або підозр, що стали підставою проведення розслідування; посада; прізвище, ім’я та по-батькові; рік народження; освіта; термін служби в державному органі й перебування на посаді особи, стосовно котрої проводилося розслідування, а також висновки службового розслідування; обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність або знімають з держслужбовця безпідставні обвинувачення чи підозри; причини й умови, які сприяли порушенню; застосовані або запропоновані заходи для їх усунення.

Акт підписується членами комісії і подається на розгляд керівника, котрий призначив розслідування. При цьому члени комісії вправі викласти власні думки, які додаються до акта. Державний службовець, стосовно котрого проводилося розслідування, повинен бути ознайомлений з актом.

Керівник державного органу, котрий призначив розслідування, розглядає акт в присутності членів комісії й особи, стосовно котрої проводилося розслідування.

Потім у 10-денний термін ухвалює рішення, з яким ознайомлюється державний службовець. За матеріалами службового розслідування державний службовець може бути притягнутий до відповідальності згідно з законодавством.

3. Особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих категорій осіб

Питання дисциплінарної відповідальності й порядку накладення дисциплінарних стягнень закріплено і в інших нормативно-правових актах, дія яких поширюється на певні категорії осіб.

1) Так, відповідно до ст. 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються:

1) за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків;

2) за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

До дисциплінарних стягнень належать:

1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знака «Почесний працівник прокуратури України»; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину.

Прокурор, котрий вирішує питання про накладення дисциплінарного стягнення, зобов’язаний особисто з’ясувати обставини провини й одержати письмове пояснення від особи, котра її зробила. У разі потреби для з’ясування відповідних обставин може бути призначена службова перевірка. Згідно вимог ст. 12 Статуту дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не враховуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку. Строк проведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ. Наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржений працівником у Генерального прокурора України в місячний термін із дня ознайомлення з наказом. Генеральний прокурор ухвалює рішення щодо скарги в 10-денний термін, а у разі проведення перевірки – не пізніше як через один місяць з дня її надходження.

2) Відповідно до Дисциплінарного статуту МВС України н а осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ можуть накладатися такі дисциплінарні стягнення:

1) усне зауважен­ня; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну службову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один сту­пінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Статут детально регламентує права начальників щодо накладення дисциплінарних стягнень та порядок накладання таких стягнень.

Так, згідно з ст. 14 ЗУ «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування, яке має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Ст. 15 згаданого закону України визначено порядок накладання дисциплінарних стягнень в особливих випадках. Так, у разі порушення дисципліни особами рядового і начальницького складу в період перебування у відрядженні, відпустці, на відпочинку або в період тимчасової непрацездатності начальник органу чи підрозділу, у межах відповідної території, де вчинено дисциплінарний проступок, уживає заходів щодо його припинення, збирає первинні матеріали та надсилає їх для розгляду за місцем проходження служби порушника.

А накладання дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу за проступки, учинені під час чергування, несення вартової чи патрульно-постової служби, здійснюється тільки після закінчення чергування, варти або після заміни їх іншими особами та здачі зброї.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності його підлеглих заборонено. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

Статтею 16 вищезгаданого Закону встановлено, що дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику.

У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування або кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення.

3) Порядок накладення дисциплінарних стягнень на військовослужбовців регламентується Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Види дисциплінарних стягнень диференційовано щодо категорій військовослужбовців: рядових, матросів, сержантів, старшин строкової служби і тих, хто проходить службу за контрактом, військовослужбовців-жінок, прапорщиків, мічманів, офіцерів, генералів і адміралів. На військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення (ст. 83 Статуту).

Ухваленню командиром рішення про накладення адміністративного стягнення може передувати службове розслідування, яке проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. У кожному випадку вчинення корупційного правопорушення або невиконання військовими посадовими особами вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" з метою виявлення причин та умов, що сприяли його вчиненню, службове розслідування призначається командиром самостійно або проводиться за його рішенням за поданням спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції (ст. 84 Статуту).

До участі в розслідуванні залучається безпосередній начальник військовослужбовця, котрий вчинив дисциплінарне правопорушення. Згідно ст. 85 Статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).

Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Якщо під час службового розслідування буде з’ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки адміністративного корупційного правопорушення, чи одержано інформацію про вчинення такого правопорушення військовослужбовцем, командир військової частини зобов’язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та спеціально уповноваженому суб’єктові у сфері протидії корупції.

У разі якщо ознаки адміністративного корупційного правопорушення встановлено під час проведення службового розслідування стосовно військовослужбовця Збройних Сил України чи одержано інформацію про вчинення ним такого правопорушення, командир військової частини зобов’язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та начальникові відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

Відповідно до ст. 87. Статуту дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення.

Військовослужбовець, який повідомив про порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" іншим військовослужбовцем, не може бути звільнений з посади або із служби чи змушений до звільнення або притягнутий до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з таким повідомленням (ч. 1 ст. 87-1).

Військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк (ст. 88).

Статутом визначено деякі особливості накладення стягнень. Так, згідно ст. 89 накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовця, який входить до складу добового наряду (виконує бойове чергування), за правопорушення, вчинені ним під час несення служби, здійснюється після зміни з наряду (бойового чергування) чи після заміни його іншим військовослужбовцем, а згідно ст. 90 накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовця, який перебуває у стані сп'яніння, та отримання від нього пояснень проводиться після його протвереження.

Відповідно до ст. 96 дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця.

4) Питання дисциплінарної відповідальності суддів відображено в розділі 6 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Згідно ст. 83 Закону суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

1) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;

2) невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;

3) порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);

4) систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;

5) розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;

6) неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", зазначення в ній завідомо неправдивих відомостей.

Згідно ст. 85 Закону дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють:

1) Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів місцевих та апеляційних судів;

2) Вища рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

Відповідно до Закону право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має кожен, кому відомі такі факти (ч. 2 ст. 84). Водночас дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за заявою чи повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями (ч. 4 ст. 84 Закону).

Виділяються такі стадії дисциплінарного провадження: 1) перевірка даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд справи і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження.

Першочергово проводиться перевірки даних про дисциплінарну провину судді.

Перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді місцевого чи апеляційного суду до дисциплінарної відповідальності здійснюється членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у порядку, встановленому Законом (ч. 2 ст. 86). За результатами перевірки складається висновок з викладенням фактів та обставин, виявлених у ході перевірки, та пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи. Висновок члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ч. 6 ст. 86). Питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті вирішує Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ч. 7 ст. 86).

Суддя, стосовно котрого проводиться перевірка, вправі ознайомитися з висновком та матеріалами перевірки. При цьому він може давати додаткові пояснення, заявляти клопотання про додаткову перевірку окремих обставин.

Згідно ч. 4 ст. 87 дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

За наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав (ч. 5 ст. 87). Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України викладається в письмовій формі, підписується головуючим і членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, які брали участь у розгляді дисциплінарної справи, і оголошується на засіданні (ч. 6 ст. 87).

5) Певний інтерес становлять положення законодавства, що регламентують порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності адвокатів.

Згідно положень розділу 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України (ч. 3 ст. 33).

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.

Дисциплінарним проступком адвоката є:

1) порушення вимог несумісності;

2) порушення присяги адвоката України;

3) порушення правил адвокатської етики;

4) розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення;

5) невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов’язків;

6) невиконання рішень органів адвокатського самоврядування;

7) порушення інших обов’язків адвоката, передбачених законом (ч. 2 ст. 34).

Водночас не є підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності винесення судом або іншим органом рішення не на користь його клієнта, скасування або зміна судового рішення або рішення іншого органу, винесеного у справі, в якій адвокат здійснював захист, представництво або надавав інші види правової допомоги, якщо при цьому не було вчинено дисциплінарного проступку (ч. 3 ст. 34).

Згідно ст. 35 Закону за вчинення дисциплінарного проступку до адвоката може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень:

1) попередження;

2) зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від одного місяця до одного року;

3) для адвокатів України - позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України, а для адвокатів іноземних держав - виключення з Єдиного реєстру адвокатів України (ч. 1 ст. 35).

А відповідно до ч. 2 ст. 35 адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності протягом року з дня вчинення дисциплінарного проступку.

Право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки (ч. 1 ст. 36). При цьому законом не допускається зловживання правом на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, у тому числі ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність адвоката без достатніх підстав, і використання зазначеного права як засобу тиску на адвоката у зв’язку із здійсненням ним адвокатської діяльності. А дисциплінарну справу стосовно адвоката не може бути порушено за заявою (скаргою), що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, а також за анонімною заявою (скаргою) (ч. 2 ст. 36).

Дисциплінарне провадження складається з таких стадій:

1) проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката;

2) порушення дисциплінарної справи;

3) розгляд дисциплінарної справи;

4) прийняття рішення у дисциплінарній справі (ст. 37 Закону).

Рішення про порушення дисциплінарної справи або про відмову в порушенні дисциплінарної справи може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду (ч. 3 ст. 39 Закону).

Згідно ч. 1 ст. 40 дисциплінарна справа стосовно адвоката розглядається дисциплінарною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури протягом тридцяти днів з дня її порушення.

Адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. Оскарження рішення не зупиняє його дії (ч. 1 ст. 42).

Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури протягом десяти днів з дня отримання заяви (скарги) витребовує матеріали дисциплінарної справи у відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та забезпечує розгляд скарги на рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня одержання матеріалів дисциплінарної справи (ч. 2 ст. 42).

Тема 5.1. Поняття та призначення адміністративної юстиції

Лекційне заняття – 2 години

Мета лекційного заняття:

- освітня (навчальна) – надатикурсантамта студентам базові знання щодо мети та призначення адміністративної юстиції, її особливостей та видів, аналіз системи та компетенції адміністративних судів;

- розвиваюча – навчити знаходити та користуватися положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, якими регламентуються різновиди проваджень в адміністративному судочинстві;

- виховна – виховувати відповідальне ставлення і творчий підхід до вивчення інституту адміністративної юстиції.

Основні поняття: адміністративна юстиція, адміністративна юрисдикція, адміністративний суд, адміністративне судочинство, суб’єкт владних повноважень, адміністративний договір, публічна служба, принципи правосуддя, об’єктивне право, суб’єктивне право

План лекційного заняття

1. Поняття, сутність та особливості адміністративної юстиції

2. Кодекс адміністративного судочинства України: призначення та завдання

3. Правове регулювання організації адміністративного судочинства (розділ 2 КАСУ).

4. Види проваджень в адміністративному судочинстві:

4.1. Провадження в суді першої інстанції (розділ 3 КАСУ)

4.2. Апеляційне провадження (гл. 1 розділу 4 КАСУ)

4.3. Касаційне провадження (гл. 2 розділу 4)

4.4. Перегляд судових рішень Верховним Судом України (гл. 3 розділу 4)

4.5. Провадження за нововиявленими обставинами (гл. 4 розділу 4)

5. Виконавче провадження в адміністративному судочинстві (розділ 5 КАСУ) – детально у матеріалах лекції № 6 щодо виконавчого провадження

6. Заходи процесуального примусу в адміністративному судочинстві (розділ 6 КАСУ)

1. Поняття, сутність та особливості адміністративної юстиції

Інститут адміністративної юстиції характеризується наявністю спеціалізованих адміністративних судів, відділених від загальних судів цивільної і кримінальної юрисдикції, а також особливих процедур розгляду скарг на неправомірні адміністративні акти й дії (бездіяльність).

Мета адміністративної юстиції – захист суб’єктивних публічних прав громадян, юридичних осіб, самого об’єктивного порядку, тобто правопорядку, забезпечення законності управління, гарантування самостійності й незалежності виконавчої, адміністративної влади.

Головна характерна особливість АЮ – те, що вона являє собою правосуддя, тобто уособлює судову, а не виконавчу гілку влади.

Адміністративна юстиція являє собою систему судових органів, які контролюють дотримання законності у сфері державного управління шляхом вирішення в окремому процесуальному порядку публічно-правових спорів, що виникають у зв’язку зі зверненнями фізичних чи юридичних осіб до органів державного управління, їх посадових чи службових осіб.

Характерні риси адміністративної юстиції:

1) АЮ – це комплексний інститут адміністративного і адміністративно-процесуального права, тобто система норм, які регулюють однорідний блок адміністративних правовідносин;

2) наявність спеціального суб’єктного складу: громадянин, юридична особа, адміністративний орган, орган правосуддя;

3) наявність конфлікту (спору) між громадянином (юридичною особою) та адміністрацією (посадовою особою) у сфері адміністративних правовідносин, коли має місце порушення їх режиму та порядку державного управління;

4) наявність механізму захисту суб’єктивних прав громадян та інших суб’єктів і порядку державного управління з боку органу правосуддя.

Згідно до Закону України „Про судоустрій та статус суддів” від 7 липня 2010 року систему адміністративних судів утворюють:

1) місцеві адміністративні суди

- загальні адміністративні суди як адміністративні суди

- окружні адміністративні суди

2) апеляційні адміністративні суди;

3) Вищий адміністративний суд України, який діє як суд касаційної інстанції, також у виключних випадках касаційною інстанцією виступає Верховний Суд України.

2. Кодекс адміністративного судочинства України: