Призначення та завдання

Надзвичайно важливим кроком у питанні впровадження в Україні сучасної адміністративної юстиції стало прийняття Верховною Радою України 5 липня 2005 року Кодексу адміністративного судочинства України.

Більшість положень даного кодексу набули чинності з 1 вересня 2005 року.

Структурно КАСУ містить 7 розділів, а саме:

1. Загальні положення

2. Організація адміністративного судочинства

3. Провадження в суді першої інстанції

4. Перегляд судових рішень

5. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах

6. Заходи процесуального примусу

7. Прикінцеві та перехідні положення.

У Загальних положеннях КАСУ визначено завдання адміністративного судочинства.

Так, згідно до ст. 2 завданням адміністративного судочинства є:

захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. (ч. 1).

До адміністративних судів можуть бути оскаржені:

будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (п. 2 ст. 2).

У Загальних положеннях (ст. 3) наводиться визначення основних понять, які використовуються в КАСУ, що дозволяє забезпечити одноманітність застосування його нормативних приписів. Серед вказаних понять доцільно навести такі:

адміністративний суд — суд загальної юрисдикції, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ;

адміністративне судочинство — діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом та ін.

У ст. 6 КАСУ визначено право на судовий захист, а саме:

1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

2. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

3. Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

4. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

5. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.

6. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.України.

Досить важливими є положення КАСУ, що визначають систему приницпів адміністративного судочинства. Так, згідно до ст. 7 КАСУ принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є:

1) верховенство права;

2) законність;

3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом;

4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі;

5) гласність і відкритість адміністративного процесу;

6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених цим Кодексом;

7) обов’язковість судових рішень.

Особливе місце у даній системі займає принцип законності, сутність якого розкривається у ст. 9 КАСУ. Зокрема, вказано наступне:

1. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

6. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

7. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

3. Правове регулювання організації адміністративного

судочинства (розділ 2 КАСУ).

Питання організації адміністративного судочинства врегульовано положеннями другого розділу КАСУ „Організація адміністративного судочинства”, ский містить 7 глав.

У главі 1 „Адміністративна юрисдикція і підсудність адміністративних справ” надзвичайно важливе практичне значення мають положення ст. 17-20, якими визначено компетенцію та підсудність адміністративних справ.

Так, згідно п. 1 ст. 17 компетенція адміністративних судів поширюється на:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів

4) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

та ін.

У ст. 18 визначено предметну підсудність адміністративних справ:

1. Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;

2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

2. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи,

1. у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.

2. Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

3. Вищому адміністративному суду України як суду першої і останньої інстанції підсудні справи:

1) щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму;

2) про дострокове припинення повноважень народного депутата України; та ін.

Положення ст. 19 визначають територіальнупідсудність адміністративних справ:

1. Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

2. Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача

та ін.

Iнстанційна підсудність адміністративних справ визначається у ст. 20, а підстави та порядок передачі адміністративної справи з одного адміністративого суду до іншого – ст. 22 Кодексу.

Ст. 23. Здійснення адміністративного судочинства суддею одноособово

1. Усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

Ст. 24. передбачає умови дійснення адміністративного судочинства колегією суддів. Наприклад:

1. Адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.

2. Адміністративні справи розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів також за клопотанням однієї зі сторін про колегіальний розгляд справи або з ініціативи судді в разі їх особливої складності.

3. Перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів.

Глава 3 присвячена питанням організації судових викликів і повідомлень. До важливих положень можна віднести такі статті:

Стаття 33. Повістки

Стаття 34. Зміст повістки

Стаття 35. Вручення повістки

Стаття 36. Час вручення повістки

Стаття 37. Наслідки відмови від одержання повістки

Стаття 38. Виняткові засоби судових викликів і повідомлень

Стаття 39. Виклик відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме.

Питанням фіксування адміністративного процесу присвячено положення глави 4. Серед статей цієї глави заслуговують бути відзначеними такі:

Стаття 41. Фіксування судового засідання технічними засобами

1. Суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Значну кількість статей містить глава 5 „Учасники адміністративного процесу ”, які поділено на два параграфи.

Так, п араграф 1 визначає коло осіб, які беруть участь у справі:

Згідно статті 47 особами, які беруть участь у справі, є сторони (позивач і відповідач), треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Параграф 2 другого розділу містить юридичну характеристику інших учасників адміністративного процесу.