Характеристика Загальних положень

Закону України „Про виконавче провадження”

Відповідно до ст. 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV „Про виконавче провадження” (далі - Закон)

„Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) — це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі — рішення)”.

У ст. 2 Закону визначено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державними виконавцями є начальник відділу примусового виконання рішень, заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальники відділів примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, їх заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці відділів примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, заступник начальника районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного управління юстиції - начальник відділу державної виконавчої служби, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного відділу державної виконавчої служби відповідного управління юстиції.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження у встановленому Міністерством юстиції України порядку можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби (ч. 3 ст. 2 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів.

Відповідно до ст. 17 Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;

8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

У ст. 32 Закону визначено заходи примусового виконання рішень, до яких віднесено:

1) звернення стягнення на майно боржника;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Важливе значення для надання виконавчому провадженню законного характеру мають положення ст. 11 Закону, у яких визначено обов’язки і права державних виконавців.

Відповідно до ст. 11 на державного виконавця покладено такі обов’язки:

здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі — виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом;

надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання та ін.

Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право:

1) одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;

2) проводити перевірку виконання рішень юридичними особами всіх форм власності, а також громадянами, які провадять підприємницьку діяльність;

3) безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища;

4) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством та ін.

5) у разі необхідності для проведення чи організації виконавчих дій залучати на платній основі, у тому числі за рахунок авансового внеску стягувача, суб’єктів господарювання, які у встановленому законом порядку одержали відповідні ліцензії.

6) здійснювати інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Контроль за своєчасністю, правильністю, повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та керівник вищестоящого органу.

Важливе практичне значення мають положення глави 2 Закону, що визначають коло учасників виконавчого провадження.

Згідно ст. 7 Закону учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання.

Прокурор бере участь у виконавчому провадженні у випадку здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді та відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа за його заявою.

Для проведення виконавчих дій державний виконавець за необхідності залучає понятих, працівників органів внутрішніх справ, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.

При виконанні рішень судів та ухвал про зміну органів управління та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності можуть залучатися виключно працівники органів внутрішніх справ. Залучення інших осіб у процесі виконання таких рішень не допускається.

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ.

Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.

У Законі визначено права і обов’язки сторін та інших осіб у виконавчому провадженні (ст. 12), встановлено порядок представництва сторін у виконавчому провадженні (ст.ст. 9, 10).

Зокрема, ст. 10 встановлює коло осіб, які не можуть бути представниками у виконавчому провадженні. Так, представниками не можуть бути:

1) особи, які не досягли 18 років, крім випадків, передбачених законом;

2) особи, над якими встановлено опіку чи піклування;

3) судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випадків, коли вони діють як законні представники або як уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження;

4) інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати представництво.

Крім того Закон встановлює порядок участі експертів, спеціалістів та суб’єктів оціночної діяльності – суб’єктів господарювання у виконавчому провадженні (ст. 13), участі у провадженні перекладача (ст. 14), залучення понятих для провадження виконавчих дій (ст. 15), визначає підстави відводів зазначених осіб від участі у виконавчому провадженні (ст. 16) тощо.

2. Стадія відкриття виконавчого провадження

Згідно ст. 19 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;

4) в інших передбачених законом випадках.

Ст. 18 Закону встановлено вимоги до виконавчого документа. Так, у виконавчому документі повинні бути зазначені:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред’явлення виконавчого документа до виконання та ін.

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу (ч. 1 ст. 20).

Виконання рішення, яке зобов’язує боржника вчинити певні дії, провадиться державним виконавцем за місцем здійснення таких дій.

Закон встановлює строки пред’явлення виконавчих документів до виконання. Так, згідно до ст. 22 виконавчі документи можуть бути пред’явлені до виконання в такі строки:

1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;

2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Важливі положення містить ст. 25 Закону, у яких визначено порядок прийнятття виконавчого документа до виконання. Згідно даної статті:

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення — п’ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов’язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду у 10-денний строк.

Законом встановлено строки здійснення виконавчого провадження.

Державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру — у двомісячний строк.

Негайному виконанню підлягають рішення:

1) про стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї суми боргу по цих виплатах, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення;

2) про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника;

3) в інших випадках, якщо негайне виконання передбачено законом і про це зазначено у виконавчому документі (ст. 30).

Водночас Законом передбачено можливість відмови у відкритті виконавчого провадження. Так, відповідно до ст. 26 виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:

1) пропуску встановленого строку пред’явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання

та ін.

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню,- не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом.

3. Порядок та умови здійснення виконавчого провадження

Конституційні права фізичних та юридичних осіб враховують і положення ст. 29, які визначають час провадження виконавчих дій. Зокрема, Законом передбачено наступне:

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем у робочі дні не раніше шостої години і не пізніше двадцять другої години. Конкретний час проведення виконавчих дій визначається державним виконавцем. Сторони виконавчого провадження мають право пропонувати зручний для них час проведення виконавчих дій.

Виконавчі дії в неробочі та святкові дні, встановлені законом, провадяться у час, передбачений частиною першою ст. 29, у разі якщо зволікання неможливе або якщо такі дії не можуть бути проведені в інші дні з вини боржника, на підставі постанови державного виконавця, затвердженої начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Провадження виконавчих дій у нічний час допускається у разі, якщо невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров'ю громадян або якщо виконавчі дії, розпочаті до двадцять другої години, необхідно продовжити, але з наступним повідомленням начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, не пізніше наступного робочого дня після проведення таких дій.

Ст. 35 Закону передбачено можливість відкладення провадження виконавчих дій.

Так, згідно до ст. 35 державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача або за заявою боржника, або з власної ініціативи на строк до 10 робочих днів.

Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам.

Право державного виконавця зупинити виконавче провадження визначено у статті 38 Закону.

Зокрема, виконавче провадження може бути зупинено у разі:

1) звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання;

2) прохання боржника, який проходить строкову службу у складі Збройних Сил України чи інших передбачених законом військових формувань;

3) перебування боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі, якщо рішення неможливо виконати без його участі;

та ін.

При цьому, слід враховувати положення ст. 37 Закону, які визначають обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження. Так, виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі:

1) смерті, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво;

2) визнання стягувача або боржника недієздатним;

3) проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, передбачених законом інших військових формуваннях, якщо згідно з умовами служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягувача, який проходить строкову військову службу в Збройних Силах України або інших військових формуваннях;

4) зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа;

та ін.

У статті 49 визначено порядок закінчення виконавчого провадження.

Так, виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

1) визнання відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;

2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження;

3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи — сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов’язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва

та ін.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому Законом.

4. Захист прав стягувача, боржника та інших осіб під час провадження виконавчих дій

У статті82 Закону визначено підстави та порядок оскарження дій посадових осіб Державної виконавчої служби, а саме:

1. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

2. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

3. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця подається начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії чи бездіяльність начальника відділу можуть бути оскаржені до вищестоящого органу державної виконавчої служби. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розглядає виключно скарги на рішення, дії чи бездіяльність начальників управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

4. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

5. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

6. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до керівництва органів державної виконавчої служби, якщо їх оскарження передбачено цим Законом.

7. Скарга у виконавчому провадженні подається у письмовій формі та має містити:

1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається;

2) повне найменування (ім'я) стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником;

3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина);

4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та норму закону, яку порушено;

5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

8. Скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарга, подана без додержання вимог, викладених у частині шостій цієї статті, розглядається начальником відділу в порядку, встановленому Законом України "Про зверненнягромадян".

Захист прав стягувача у виконавчому провадженні, регулюють положення статті 87 Закону. Останніми передбачено наступне:

1. Стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, зазначеної у статті 3 цього Закону, яка зобов'язана здійснити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини такої юридичної особи.

2. Збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Законом передбачено відповідальність за невиконання рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Так, у статті 89 Закону визначено таке:

1. У разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

2. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Крім того, статтею 90 передбачено відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення вимог цього Закону, а саме:

1. За порушення вимог цього Закону, невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами, несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця винні особи несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

2. За наявності ознак злочину в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги закону про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

ТЕМИ, ПЛАНИ ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО

ПІДГОТОВКИ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Тема 4.2. Особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих видів державних службовців

Семінарське заняття – 2 години

Мета семінарського заняття:

- освітня (навчальна) – надати курсантам і студентам допомогу в засвоєнні знань щодо поняття дисциплінарної відповідальності, її видам та змісту, місцю в системі адміністративно-деліктних відносин;

- розвиваюча – навчити орієнтуватися в системі нормативно-правових актів, якими регламентується застосування дисциплінарної відповідальності та використання знань в науковій і практичній діяльності;

- виховна – виховати творче ставлення до вивчення інституту дисциплінарної відповідальності.

Основні поняття: дисциплінарна відповідальність, дисциплінарне провадження, стадії дисциплінарного провадження, етапи дисциплінарного провадження, процедурні дії, дисциплінарні стягнення.

План семінарського заняття

1. Дисциплінарна відповідальність: поняття, специфічні риси, види та місце в системі адміністративно-деліктних відносин.

2. Дисциплінарне провадження у справах про дисциплінарні проступки, вчинені державними службовцями: поняття, підстави здійснення, види стягнень, правове регулювання, суб’єкти, стадії.

3. Службове розслідування у справі про дисциплінарний проступок, його порядок і процесуальне оформлення.

4. Рішення у справі про дисциплінарний проступок, його види, строки прийняття, процесуальне оформлення та порядок оскарження.

5. Виконання рішення у справі про дисциплінарний проступок: порядок і строки.

6. Особливості дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури, суддів і адвокатів.

Методичні рекомендації щодо підготовки до семінарського заняття

Під час підготовки до семінарського заняття доцільно ознайомитися з конспектом лекції, теоретичними джерелами і нормативно-правовими актами, що стосуються тематики семінарського заняття.

Насамперед, на підставі специфічних рис, слід засвоїти поняття дисциплінарної відповідальності як різновиду адміністративної відповідальності. Вивчити її види, функціональне призначення кожного з них, ознайомитися із системою суб’єктів дисциплінарних проваджень. Розглянути особливості дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури, суддів і адвокатів, а також державних службовців органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Вивчити підстави дисциплінаронї відповідальності, процедури проведення службового розслідування дисциплінарного проступку, зміст стадій, етапів та окремих процедурних дій, спрямованих на здійснення службової перевірки.

Знати види, порядок прийняття і виконання рішення по дисциплінарній справі, а також процедури оскарження або опротестування рішення та інші процедури щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності членів трудових колективів тощо.

Теми для повідомлень і рефератів

1. Особливості дисциплінарної відповідальності працівників міліції.

2. Стадії провадження по дисциплінарним проступкам.

3. Процедури виконання рішення по дисциплінарній справі.

Питання для самоконтролю та самоперевірки

1. Наведіть поняття та охарактеризуйте загальні та специфічні риси дисциплінарної відповідальності.

2. Класифікуйте види дисциплінарної відповідальності та розкрийте особливості кожного з видів.

3. Здійсніть порівняльний аналіз відповідальності за адміністративні та дисциплінарні проступки.

4. Розкрийте особливості дисциплінарних стягнень, що застосовуються до окремих категорій державних службовців.

5. Охарактеризуйте порядок проведення розслідування та прийняття рішень відносно посадових осіб місцевих державних адміністрацій.

6. Розкрийте особливості оскарження рішень про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Рекомендована література