Структура управлінських рішень

В теорії управління військами у нинішній час склалася певна структура рішення на бій, яка може бути застосована і в управлінні повсякденною діяльністю військ у мирний час.

Згідно зі ст. 33 БУ СВ частина ІІ. Рішення командира роти (батальйону) включає:

- задум бою;

- бойові завдання підрозділам;

- основні питання взаємодії;

- організацію управління.

Крім того, у рішенні можуть визначитися завдання за видами забезпечення.

Основу рішення складає задум бою, в якому визначається:

- напрям зосередження основних зусиль;

- способи розгрому противника (якого противника, де, в якій послідовності і як розгромити), вказавши порядок вогневого ураження та заходи, щоб ввести його;

- бойовий порядок.

Таким є структура управлінського рішення командира підрозділу при виконанні бойових завдань. А чи зміниться структура рішення командира під час виконання завдань повсякденної діяльності у мирний час?

Звичайно, суттєво структура рішення змінитися не може, незважаючи на те, що характер завдань у повсякденній діяльності підрозділів у мирний час зовсім інший.

Загальна структура рішення залишається майже без змін й в умовах мирного часу. Вона, як правило, складає: (рис.4):

- задум виконання завдання;

- завдання підрозділам (службам);

- головні питання щодо забезпечення виконання завдання;

- основні заходи з організації керівництва.

Порівнюючи структури управлінського рішення, ми можемо сказати, що за формою вони залишилися без змін, за винятком того, що у мирний час рішення не має у своєму складі “основних питань взаємодії”. Це обумовлено тим, що бойові завдання і рота, і батальйон виконують, як правило, у складі військової частини. Крім того, їм можуть придаватися артилерійські, танкові, інженерні та інші підрозділи, або підтримувати їх дії. А тому виконати бойове завдання рота чи батальйон без організації взаємодії з іншими підрозділами не зможе.

У мирний час характер діяльності не потребує додаткових засобів підсилення і підрозділи, як правило, завдання виконують самостійно, тому ця складова частина виключена зі структури рішення. Якщо ж виконання завдання у мирний час потребує взаємодії, то ці питання незначні і можуть знайти відображення у задумі виконання завдання.

Але, незважаючи на те, що за формою структура рішення майже не змінилася, зміст кожної із складових частин рішення звичайно змінився. Зміст рішення завжди визначається характером завдання, яке виконується.

Так, під час виконання завдань повсякденної діяльності військ у мирний час рішення може бути наступним.

Задум, як правило відображає головну керівну ідею командира (начальника), яка визначає мету роботи, а також порядок виконання у загальному вигляді, якого результату потрібно досягти і термін виконання завдання, сили та засоби, які потрібні для цього.

Отже, задум уявляє собою найважливіший елемент (ядро) будь - якого рішення й основою моделі наступних дій підлеглих. На ньому ґрунтується решта елементів рішення. Для того, щоб відповідати своєму призначенню основоположника рішення, задум повинен чітко й конкретно дати відповідь на наступні запитання:

- яка кінцева мета виконання завдання?

- що потрібно виконати, у якому вигляді й коли повинна бути виконана робота?

- які заходи необхідно провести для виконання завдання?

- як розподілити сили й засоби для виконання основних заходів та кого призначити відповідальним за їх виконання?

Рис.4. Структура управлінських рішень.

Завдання підрозділам (службам) визначаються у відповідності з накресленим задумом і, таким чином, щоб була досягнута мета тобто кінцевий результат з найменшими затратами фінансових і матеріальних засобів та часу.

Під час визначення питань щодо забезпечення виконання завдання необхідно реально враховувати наявність фінансових й матеріальних ресурсів і чітко вказати: хто, де, кому, коли і які засоби виділяє для виконання завдання.

Основні заходи в організації керівництва передбачають:

- призначення виконавців і відповідальних за планування робіт щодо виконання завдання;

- порядок, терміни і відповідальність за виконання заходів щодо забезпечення робіт;

- мету і порядок доповіді про хід виконання робіт та порядок контролю в інтересах виконання поставленого завдання.

Таким чином, незалежно від характеру завдань, структура управлінських рішень майже не змінюється і має у своєму складі:

- задум виконання завдання;

- завдання підрозділам (службам);

- головні питання щодо забезпечення виконання завдання;

- основні заходи в організації керівництва.

Зміст виконання кожної складової частини рішення залежить від характеру завдання, що виконується.

СУТЬ ТЕХНОЛОГІЇ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ.

Технології прийняття та реалізації управлінських рішень – це дуже непрості операції, що мають свою специфіку і складність. Адже прийняття рішення – не тільки процес, а й один із видів розумової діяльності та прояву людини. Його характеризують такі ознаки:

- можливість вибору з множини альтернативних варіантів, - якщо немає альтернативи, то немає вибору;

- наявність мети, - безцільний вибір не розглядається як рішення;

- необхідність достатньої волі особи, яка приймає рішення, тому що ця особа формує рішення у боротьбі мотивів та сумнівів.

Прийняття рішення – це вибір найкращого варіанту, а процес, який включає розробку альтернативних варіантів – це процес прийняття рішень.

Перш ніж перейти до поняття технології прийняття рішень, треба вияснити суть самого терміну “технологія”, що це таке?

“Технологія” як термін бере початок від грецького слова „техно”- (мистецтво, майстерність, уміння) і “логія”, - це сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми матеріалу, які застосовуються в процесі виробництва продукції.

Тоді, технологія прийняття рішення – це раціональна та послідовна сукупність методів, операцій та процедур (інформаційних, логіко – мислених, розрахункових, організаційних, тощо), які використовуються керівниками, фахівцями й технічними виконавцями з використанням конкретного засобу впливу на об’єкт управління.

У поняття технологія прийняття рішень входять такі елементи:

- що робити (кількість та якість об’єкта)?;

- з якими витратами (ресурси)?;

- як робити (за якою технологією)?;

- кому робити (виконавці)?;

- коли робити (терміни)?;

- для кого робити (споживачі)?;

- де робити (місце)?;

- що це дає (економічний, соціальний екологічний, технічний, бойовий ефекти).

Якщо Ви відповіли на всі ці запитання кількістю й узгодили (пов’язали) всі елементи в просторі, в часу, з ресурсами та виконавцями, це означає, що технологію прийняття рішення розроблено.

Основою технології робіт, що повторюються, служить операція. Вона являє собою однорідну, логічну, неподільну частину процесу управління.

Поняття операція і процедура є ключовими у вивченні технології управління. Поряд із цим поняття операція має широкий смисл і охоплює будь-які доцільні дії людини – виробничі, технологічні, управлінські тощо.

Операція – це будь-яка дія, захід (або система заходів), об’єднані єдиним задумом та спрямовані на досягнення відповідної мети.

Процедура – це порядок підготовки, розгляду, обговорення, виконання ряду послідовних чи паралельних операцій у процесі управління.

Таким чином, управлінський процес, основою якого є рішення, складається з визначеної в процесі поділу праці кількості послідовних або паралельних операцій та процедур, котрі загалом складають технологію управління.

Основою технології процесів управління є процедура прийняття рішення.

Невизначеність у процесі прийняття рішень може створювати ряд ситуацій, при яких не виключається ототожнення понять: рішучість і прийняття рішення.

Багатьох керівників оцінюють і нагороджують за те, наскільки швидко і впевнено вони приймають рішення. Невизначеність у цьому випадку розглядається як ознака слабості. Від керівників очікується миттєвість і рішучість суджень і високо оцінюється їхня готовність здійснювати рішення, незважаючи на труднощі.

Теоретично це правильно, але на практиці це не завжди варіант дій.

В управлінні рішучість розглядається як здатність прийняти рішення і втілити його в життя.

А прийняття рішення – це здатність здійснити аналіз найважливішої інформації та зробити оптимальний вибір. Важливо поєднувати обидві ці здатності.

Таким чином, в узагальненому вигляді процес розроблення та прийняття рішень здійснюється в такій послідовності (схема прийняття рішення):

1.Діагностика проблеми – формулювання й обґрунтування проблеми.

2.Визначення мети та завдань. Правильність їх визначення залежить від формулювання проблеми.

Визначення мети, якою досягається вирішення поставленої проблеми, дає змогу конкретизувати набір завдань, розв’язання яких забезпечує досягнення визначеної мети.

3.Формулювання обмежень та критеріїв для прийняття рішень.

До деяких загальних обмежень належать: недостатня кількість підлеглих, що мають необхідну кваліфікацію та досвід; грошові (матеріальні) обмеження і т.і. Тобто обмеження того, що неможливо змінити в умовах прийняття рішення. Це те, в межах чого необхідно прийняти рішення.

Рішення, як правило, поділяють на рішення, які можна формалізувати, тобто, критерій ефективності якого може бути виражений кількісно, і неформалізовані, тобто такі, які підлягають логічному аналізу. Обґрунтування формалізованих рішень здійснюється з використанням економіко-математичних методів та обчислювальної техніки.

Просте рішення – це рішення, яке приймається за одним критерієм, складне рішення – за кількома критеріями.

Реалізація рішень, як правило, пов’язана з використанням матеріальних, енергетичних, фінансових та інших ресурсів. Відповідно до цього вибираються й критерії оцінки рішень.

4. Формулювання та вибір можливих варіантів рішення.

При відборі варіантів використовують переважно евристичні методи, засновані на логіці.

5. Вибір найкращого варіанта рішення.

Найбільш доцільніший для конкретних умов варіант вибирається шляхом порівняння різних варіантів рішення.

Уніфікована загальна схема прийняття рішення будь-яким керівником (як цивільним так і військовим) як у мирний, так і воєнний час приведена на рисунку 5.