Діяльності керівника

Управління повсякденною діяльністю військ, як було визначено, це цілеспрямована діяльність командирів, штабів та інших органів управління на підлеглі підрозділи під час рішення поставлених завдань повсякденної діяльності.

Виходячи з визначення повсякденної діяльності військ, у загальному вигляді зміст повсякденної управлінської діяльності військових керівників складається з наступного:

- виконання заходів щодо підтримки бойової та мобілізаційної готовності військ;

- планування та організація бойової підготовки підрозділів;

- планування, організація і несення внутрішньої, вартової та гарнізонної служби;

- організація і ведення військового господарства;

- організація і проведення роботи щодо морально - психологічного, військового виховання військовослужбовців та підтримки військової дисципліни.

Конкретний зміст управлінської діяльності командира та інших посадових осіб органів управління знаходить своє відображення у функціях управління.

Як відомо, під функцією управління розуміється об’єктивно обумовлений вид управлінської діяльності.

Під час управління повсякденною діяльністю підрозділів у мирний час слід виділити наступні функції управління:

- аналіз стану справ;

- прийняття рішення (визначення мети);

- планування;

- постановка завдань підрозділам;

- керівництво діяльністю підлеглих;

- контроль виконання, оцінка результатів та їх облік.

Розглянемо коротко зміст цих функцій управління.

Аналіз стану справ упереджує прийняття рішення і полягає у вивченні керівних документів та інформації щодо положення забезпеченості та характеру дій підрозділів. Під час аналізу відкриваються усі недоліки й позитивні сторони стану справ і намічаються шляхи щодо приведення стану справ у відповідність з вимогами керівних документів.

Прийняття рішення – це найважливіша функція управління. Право приймати рішення надається лише командиру.

У звичайних умовах мирного часу командир приймає рішення на розробку або уточнення плану приведення підрозділу у бойову готовність, на удосконалення навчально-матеріальної бази, плану бойової підготовки, організації служби військ тощо.

Прийняття рішення, як правило, не викликає особливих труднощів якщо командир передчасно провів детальний аналіз і глибоко проник у суть справи. Якщо ж за якихось причини він не зміг, чи не встиг цього зробити або рішення необхідно прийняти з важливого і складного питання, то командиру необхідно заслухати думку підлеглих командирів чи фахівців. Це необхідно робити під час вступу командира на нову посаду, тобто коли він ще не має достатньо необхідного досвіду роботи на новій посаді та коли на детальний аналіз стану справ самому недостатньо часу.

Більш детально ця функція розглядається окремою темою.

Планування. Значення цієї функції управління можна висловити словами “керувати-означає передбачити”.

І це справедливо, оскільки передбачати, якщо і не все, є в певній мірі головним у плануванні. Воно включає розробку системи заходів, які направлені на реалізацію прийнятих рішень

План – це і напрямок дій, за якими слід діяти, і, одночасно очікуваний результат. Це своєрідний малюнок майбутнього результату.

Пам’ятайте, що під час узгодження дій при плануванні невеликі справи можуть вирости до великих, а при неузгодженості навіть дрібниці можуть загинути і великі справи.

У підрозділах рівня рота (батарея) офіційних планів не так уже й багато. До них слід віднести розклад занять роти, план проведення парко - господарчого дня, плани проведення занять з підрозділами та інші.

Практика повсякденної діяльності військ свідчить, що цілеспрямованість і ефективність діяльності командирів різного рівня управління значно підвищується якщо вона носить плановий характер. Тому від командирів у теперішній час вимагається мати індивідуальний план своєї роботи на кожний день тижня.

Постановка завдань – це вольовий акт, який ґрунтується на правах, які надаються командиру. Постановка завдань, як правило, здійснюється у порядку підпорядкованості у вигляді усних наказів, розпоряджень (особистих або через засоби зв’язку чи посадових осіб) або у вигляді виписок із плану.

У військовій частині (полк, окремий батальйон) видаються й письмові накази.

Під час постановки будь-якого завдання необхідно вказувати точні строки (терміни), виконання. Ці терміни обов’язково повинні бути стислі але реальні. Пам’ятайте, що без визначення терміну виконання це вже не наказ, а побажання.

Аналіз досвіду повсякденної діяльності військ показує, що найбільш суттєвими недоліками під час постановки завдань підлеглим можна зустріти такі:

- передбачені дії визначаються декільком посадовим особам без конкретного закріплення обсягу робіт за кожною особою окремо;

- обмежується ініціатива підлеглих;

- відсутність конкретності завдання (як за обсягом робіт, так і за термінами виконання);

- зайвий перелік відомостей й деталізація робіт, що уже відомо виконавцям;

- не доводиться порядок матеріального забезпечення для виконання завдання, там, де це необхідно;

- недостатність заходів контролю.

Під час будь-якого способу постановки завдань командир обов’язково повинен упевнитися, що підлеглі вірно зрозуміли завдання, яке їм поставлене, тобто у тому, що підлеглі знають, що конкретно від них чекає командир (начальник).

Керівництво діяльністю підлеглих заключає у собі поточне узгодження окремих заходів за часом і місцем. Головна мета цього– забезпечити виконання розробленого плану й реалізувати прийняте рішення.

Оперативна корекція (узгодження), яка проводиться в цей час, має забезпечити пропорційне та безперервне функціонування всієї системи управління (органів і об’єктів управління) шляхом встановлення раціонального зв’язку між окремими виконавцями. Це одна з головних функцій командира підрозділу під час управління підлеглими.

Хороший командир - керівник відрізняється здатністю надихати робочий настрій підлеглим, підсилювати їх бажання в досягненні мети. Він знає, куди вести підлеглих і здатний спонукати їх слідувати за собою.

Взагалі в ідеальних умовах постановка завдання підлеглим повинна автоматично привести до безумовного високоякісного та своєчасного їх виконання. Але практика показує, що яким би досконалим не був план, як би добре не було організовано його виконання, завжди будуть виникати непередбачені ситуації, які впливають на виконання плану.

Оперативне коригування дозволяє усунути вплив різного роду негативних моментів і, тим самим, добитися кращого функціонування всієї системи.

Віддача коригуючих розпоряджень під час реалізації рішення - це необхідний компонент управління. При цьому бажано враховувати наступні рекомендації:

- розпорядження повинні бути об’єктивно необхідними, тобто такими, що витікають з існуючого стану справ;

- окремі коригуючі розпорядження повинні бути направлені на досягнення мети, на рішення завдання, яке уже поставлене підлеглим загальним рішенням;

- окремі часткові рішення повинні бути конкретними та інформативними для підлеглих;

- часткові розпорядження не повинні сковувати самостійність і ініціативу підлеглих. Їх доцільно віддавати після того, коли підлеглі не в змозі самостійно виконати завдання. Якщо ж заплановані підлеглими заходи чи дії забезпечують виконання завдання, доцільно утриматися від розпорядження, затвердити рішення підлеглого, або порадити йому враховувати ті чи інші обставини;

- часткові розпорядження не повинні відміняти попереднього рішення, а тим більш рішення старшого начальника.

Виконання кожного завдання чи розпорядження необхідно контролювати. При цьому різноманітні потурання та низька вимогливість командира під час контролю завжди завдають шкоду загальній справі. До недисциплінованих підлеглих командир зобов’язаний бути безпощадним і в повній мірі використовувати надані йому права.

Контроль виконання, оцінка результату та їх облік - являється заключним етапом процесу управління. Проведення контролю дозволяє порівнювати фактично досягнуті результати з метою, яка була поставлена раніше. Крім того, контроль входить до змісту кожної з функцій управління. Він дозволяє оперативно удосконалювати їх виконання для того, щоб добитися ефективної реалізації поставленої мети.

Здійснення контролю повинно бути безперервно пов’язано зі стимулюванням виконавців, яке містить у собі застосування ефективних форм активізації діяльності підлеглих, таких, як моральні, матеріальні та дисциплінарні форми впливу (заохочення та стягнення), які дозволяють розкрити потенційні можливості виконавців, підвищити їх службову активність.

Сукупність усіх функції управлінської діяльності складає собою безперервне кільце. Такою безперервною і повинна бути управлінська діяльність.

СТРУКТУРА УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

У військовій частині, підрозділі, штабі чи службі, як і у будь-якій організації, здійснюється безліч різноманітних процесів управління, які відрізняються направленістю на рішення різних завдань, необхідним рівнем прийняття рішення та положенням у циклі управління.

На практиці всі управління розподіляють за наступними напрямками (6.):

- керівна діяльність – це процеси, які пов’язані з перспективами розвитку організації та її функціонуванням у цілому;

- адміністративна діяльність – це процеси, які пов’язані з підбором і розстановкою кадрів, упорядкуванням робочого дня, підтримкою військової і трудової дисципліни;

- організаторська робота – це процеси управління роботою підлеглих щодо рішення конкретних поточних завдань.

Зрозуміло, що найбільш складною за своїм характером і масштабами буде керівна діяльність. У керівній діяльності першочергову увагу слід приділяти

конкретному втіленню у життя керівних документів держави, наказів, й директив Міністра оборони України, командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, старших командирів і начальників.

Увага перспективам розвитку організації і дорученої справи, вміння піднятися вище сьогоднішнього, узагальнити і виявити причини виникнення негативних явищ, передбачити заходи для запобігання недоліків - ось головні риси раціональної керівної діяльності, одного з важливіших і відповідальніших напрямків роботи керівника.

Поряд з перспективами розвитку керівник повинен забезпечити високий рівень організаторської роботи щодо виконання поточних завдань підлеглими. Дуже важливо вибрати правильне співвідношення поточних завдань з перспективними, відчувати частку кожної окремої справи у рішенні загальних завдань. Найважливішим напрямком організаторської роботи керівника слід вважати розподіл робіт, обов’язків і ресурсів поміж підлеглими та здійснення чіткого й активного контролю виконання.

Незалежно від того, скільки існує рівнів управління у ієрархічній структурі управління, у вітчизняній та іноземній практиці управлінців традиційно розподіляють на категорії (рівні) управління.

Приклад розподілу керівників на рівні управління показано на рисунку 1.