Форми та методи управлінської діяльності

Складність управління та багатоступеневість підсистем управління військовими колективами призводять до того, що діяльність командира щодо управління повсякденною діяльністю підрозділу знаходить своє втілення у різноманітних формах і здійснюється різними методами.

Під методом управління розуміється сукупність конкретних способів, прийомів та правил виконання управлінських функцій, вид впливу органу управління на об'єкт управління з метою вирішення поставлених завдань.

Методи управління пов'язані зі змістом управлінської праці посадових осіб системи управління. За своєю сутністю методи управління являють собою набір інструментів, який використовується посадовими особами у певних умовах.

Оскільки об'єктом управління у повсякденній діяльності підрозділів виступає особовий склад, методи управління впливають на психіку особового складу або прямо (безпосередньо), приписуючи підлеглим виконання необхідних дій, або побічно (опосередковано), спонукуючи до цього вихованням необхідних ідеалів чи створенням відповідної мотивації. Виходячи з цього, у Збройних Силах застосовують методи, які умовно можна розділити на дві групи: організаційно - розпорядницькі та соціально - психологічні.

До групи організаційно - розпорядницьких методів слід віднести:

- правові методи;

- організаційні методи;

- розпорядницькі методи;

- економічні методи

Правові методи полягають у використанні для управління людьми законів держави, військових статутів і у дотриманні гарантованих законом прав членів суспільства. Провідна роль цих методів визначається перед усе тим, що право являється головним регулятором суспільних відносин, воно створюється й забезпечується силою держави.

Правові методи не тільки мають самостійне значення але й знаходять своє вираження і реалізацію у будь-яких методах управління, оскільки інші методи управління людьми мають бути правомірними, здійснюватися на основі законів нашої держави і не суперечити ним.

Право визначає межу між допустимими й недопустимими способами досягнення поставленої мети. Перехід цієї межі призводить до свавілля і тому суворо карається законом.

Правові методи управлінської діяльності реалізуються через вимоги Закону України “Про оборону України”, Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”, Військових статутів Збройних Сил України та інших нормативних документів Збройних Сил України.

Організаційні методи, призначені для того, щоб завчасно, наперед визначити, хто, коли, що і як повинен виконати, від кого отримати інформацію, кого контролювати, кому і коли доповідати.

Ці методи реалізуються в планах, розкладах, статутах, настановах, інструкціях, правилах, графіках та інших документах.

Розпорядницькі методи управління – це найбільш оперативні методи впливу командира на підлеглі підрозділи. Вони тісно пов'язані з організаційними методами. На відміну від організаційних методів, які передбачають програму роботи на тривалий строк, розпорядницькі методи управління забезпечують оперативний перерозподіл сил і засобів, рішення епізодичних завдань, аналіз стану справ та контроль виконання рішень.

Очевидно, що чим менш детальними і якісними будуть документи, які передбачають організаційні заходи, тим складнішою стає управлінська діяльність командира при виконанні рішень і тим більшого значення набувають розпорядницькі методи під час розробки наказів, інструкцій, розпоряджень і тощо.

Розпорядницькі методи реалізуються у вигляді наказів, директив, розпоряджень, а також у вигляді різноманітних контрольних заходів, які здійснюються під час управлінської діяльності та вказівок за результатами аналізу контролю чи доповідей нижчестоящих ланок управління.

Після того, як розподілені обов'язки й установлена програма діяльності, контроль виконання стає об'єктивно необхідною функцією управління. Саме шляхом контролю здійснюється зв'язок між органом і об'єктом управління, саме контроль створює умови для своєчасної конкретної корективи процесів шляхом своєчасного застосування інших розпорядницьких методів.

Економічні методи в умовах управління повсякденною діяльністю підрозділів застосовуються досить поширено. Керуючи військовим господарством, організуючи бойову підготовку, командири підрозділів мають у своєму розпорядженні матеріальні засоби, які потребують правильного та економного використання. До економічних методів управління в повній мірі відноситься стимулювання військовослужбовців (нагорода цінним подарунком, чи грошова нагорода), що передбачено дисциплінарним статутом Збройних Сил України, як одного з видів заохочення.

До групи соціально - психологічних методів управління можна віднести наступні методи управління:

- демократичні методи;

- методи підвищення активності;

- забезпечення послідовності (спадкоємності);

- пропаганди й агітації;

- стимулювання діяльності.

В цілому ці методи реалізуються:

- роз'ясненням цілей і задач;

- залученням колективу для вироблення рішень і планів;

- обговоренням перспектив;

- виявленням ідейного змісту, моральних аспектів діяльності;

- організацією й активізацією змагань;

- моральним стимулюванням тих, хто відзначився;

- ідейно-виховними та культурно-масовими заходами.

Усі ці заходи формують у підлеглих необхідні ідеали, прагнення слідкувати цим ідеалам, поривання переймати досвід передових членів колективу.

Розглянуті методи управління можуть бути реалізовані по-різному. У зв'язку з цим існує поняття “форма управління”.

Форма управління – це спосіб організації взаємодій суб'єкта й об'єкта управління, відносин між людьми, спосіб спільної діяльності під час управлінського процесу.

Форма управління ніби визначає ті організаційні рамки, у межах яких реалізуються методи управління.

Управління підрозділами й службами може бути реалізовано у формах:

- планування;

- розпоряджень;

- організації робіт;

- контролю виконання;

- оцінки виконання робіт та проведення підсумків діяльності.

За своєю сутністю визначені форми управління являють собою етапи діяльності керівника чи органу управління в цілому з реалізації прийнятого рішення.

Різноманітність завдань повсякденної діяльності об'єктивно обумовлюють різноманітні особливості їх рішення, потребують певного типу керівництва.

З точки зору психологічних особливостей доцільно виділити завдання, які потребують колегіального підходу й завдання, які потребують одноосібного підходу до їх рішення.

Під час рішення завдань колегіального типу необхідно з'ясувати й враховувати думку підлеглих, активно залучати їх до вироблення рішень. Цей тип керівництва доцільно застосовувати для рішення завдань, які потребують високої творчої активності підлеглих, для керівництва згуртованим колективом висококваліфікованих спеціалістів. Він дозволяє у найбільшій мірі використати творчий потенціал й ініціативу підлеглих, активно впливає на згуртованість колективу. Але йому властива порівняно низька оперативність.

Під час керівництва колегіального типу вимогливість керівника не вилучається, вона необхідна оскільки саме керівник постає колективним уповноваженим по забезпеченню реалізації колективного рішення.

У рішенні завдань одноосібного типу керівнику необхідно орієнтуватися, головним чином, на свій розум, диктуючи свою волю підлеглим, проявляючи під час цього жорстку вимогливість. Такий тип управління стає необхідним тоді, коли колектив ще не сформований, коли підлеглі ще не пізнали один одного в роботі, їх кваліфікація слабка, коли необхідна висока оперативність рішень і дій.

Обставини військової служби дуже часто вимагають від командира одноосібного прийняття відповідальних рішень та беззаперечного виконання цих рішень підлеглими.

Отже, як Ви бачите і колегіальний і одноосібний підходи об'єктивно необхідні у керівній діяльності командира. Кожний з них корисний тоді, коли реалізується відповідний тип завдань.

Застосування ж протилежного підходу різко знижує ефективність управління. Зволікання або метушня під час рішення оперативних завдань, руйнує колектив, знижує творчу ініціативу підлеглих та продуктивність їх праці, призводить до конфліктів у колективі.

В той же час бувають випадки, коли згуртований колектив висококваліфікованих фахівців одноосібним рішенням командира усувається від обговорення перспективних питань підрозділу. Це знову ж таки призводять до того, що підлеглий колектив набуває положення пасивного виконавця, втрачає ініціативу, зацікавленість у рішенні не лише перспективних, але й поточних завдань підрозділу.

Таким чином, форми управлінської діяльності можна класифікувати:

1. За організацію суб’єкту управління на:

- одноосібну;

- колегіальну;

- комплексну, яка поєднує в собі обидві форми організації управлінської діяльності у залежності від характеру завдань та рівня згуртованості й підготовленості підлеглого колективу:

2. За реалізацією методів управління на:

- організаційно - розпорядницьку;

- соціально - психологічну.

Можливість застосування першої групи форм обумовлюється специфікою кожної окремої функції управління. Наприклад, одноосібна форма визначається такою функцією, як прийняття рішення. Функція планування визначає колегіальну форму. Решта функцій управління може передбачити поєднання колегіальної й одноосібної форми.

Можливість застосування форм другої групи обумовлюється як специфікою системи управління в цілому, так і специфікою об'єкта управління.

Виходячи зі змісту викладених форм і методів управління повсякденною діяльністю підрозділів у мирний час та вважаючи, що вид управлінської діяльності – це синтез форми й метода управління, можна виділити наступні види управлінської діяльності:

- правова;

- організаційна;

- розпорядницька;

- господарча;

- виховна.