Класифікація юридичних фактів

Значення класифікації юридичних фактів полягає у тому, що групування фактів за видами дозволяє краще розпізнавати їх внутрішні (специфічні) властивості, дозволяє з’ясувати за яких умов та чи інша обставина призводитиме до виникнення правових наслідків, тобто матиме значення юридичного факту. Усі юридичні факти можна звести до двох груп: юридичні факти – дії та юридичні факти – події.[28]

Юридичні факти – дії - це такий різновид юридичних фактів, які проявляються у житті через вольову поведінку людей. При цьому, у цивільному праві під діями розуміють як активні акти поведінки (власне дії), так і пасивні (бездіяльність, нездійснення дій, які вимагались від особи нормами законодавства чи договору). За критерієм відповідності, чи, навпаки, невідповідності вимогам законодавства дії поділяються на правомірні та неправомірні. Серед неправомірних дій можна назвати завдання майнової чи моральної шкоди (делікти); невиконання умов договору; створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи; набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; зловживання правом; порушення виключних прав автора твору; здійснення дій у вигляді право чинів, але які визнаються недійсними; інші неправомірні дії.

Правомірні дії поділяються, у свою чергу, ще на дві підгрупи: юридичні акти та юридичні вчинки.

Юридичні акти – правомірні дії суб’єктів цивільно-правових відносин, що спеціально спрямовані на встановлення, зміну чи припинення прав та обов’язків. Подальший поділ юридичних актів на більш дрібні підгрупи утворює три підгрупи: правочини, акти суду, акти адміністративних органів (загальнодержавних, Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування).

Серед усіх видів цивільно-правових юридичних фактів найбільшу питому вагу мають правочини, тобто вольові правомірні дії суб’єктів цивільних правовідносин, що спеціально спрямовані на встановлення, зміну чи припинення суб’єктивних прав та суб’єктивних обов’язків. У свою чергу, серед право чинів найбільш поширеним є такий їх загальновідомий різновид, як договір. Можна сміливо стверджувати, що договори є найпоширенішими юридичними фактами не тільки у цивільному праві, а й у праві взагалі. Виняткова роль договорів пояснюється тим, що переважна більшість людського життя за своєю юридичною формою протікає у вигляді позитивних (нормальних) правовідносин, пов’язаних з обігом майна, робіт чи послуг. Такий обіг, у свою чергу, оформлюється переважно договорами, т.я. юридична рівність суб’єктів цивільно-правових відносин (суб’єктів майнового обігу) вимагає обов’язкового врахування їх вольових намірів щодо спричинення цього обігу. Тільки договір може закріпити взаємне бажання суб’єктів обмінятись певними благами та врахувати автономію їх волі.

Акти судових органів, як різновид юридичних актів, менш поширені серед інших підстав виникнення, зміни або припинення цивільно-правових наслідків. Особливо, коли їх порівнювати із договорами або іншими правочинами. Судові рішення, як і правочини, також є прикладом правомірної вольової дії, спрямованої на породження юридичних наслідків. Але відмінною рисою винесення судами рішення є те, що вони при цьому діють не як суб’єкти цивільних правовідносин, а як спеціальні державні органи, які реалізують владні (судові) повноваження. Тобто такі суб’єкти (суди) діють не з власної ініціативи, як це відбувається при укладенні правочинів між юридично рівними суб’єктами цивільного права, а несуть своїми рішеннями волю держави, яка вже не враховує автономію волі суб’єктів цивільних правовідносин та підлягає обов’язковому виконанню. Прикладами судових рішень як цивільно-правових юридичних фактів можна назвати випадки з укладення (на підставі рішення суду) договору, визнання права власності на самочинно збудовано споруду, припинення права власності на земельну ділянку та ін.

Третім різновидом юридичних актів є адміністративні акти. Вони мають таку ж сутнісну характеристику, як і судові акти. Відмінним є тільки те, що органом, який реалізує владні повноваження, виступає вже не суд, а адміністративний орган загальнодержавної виконавчої влади, Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування. Так, наприклад, прийняття рішення районною радою у місті про надання житла певній сім’ї призводить до видачі ордера на таке житло та наступного укладання договору соціального найма житла, що й є наслідком цивільно-правового характеру. Важливу роль органи виконавчої влади відіграють у здійсненні реєстраційних дій, які у якості елементів юридичного складу також спричинюють цивільно-правові наслідки. Наприклад, державна реєстрація є необхідним фактом для виникнення права власності на житло, придбане за договором купівлі-продажу.

Друга підгрупа правомірних дій – це юридичні вчинки. Від юридичних актів їх відрізняють за суб’єктивним вольовим моментом. На відміну від юридичних актів юридичні вчинки є різновидом таких правомірних дій, які призводять до виникнення, зміни або припинення прав та обов’язків незалежно від наявності у суб’єктів цивільно-правових відносин такої мети. Тобто здійснення юридичного вчинку автоматично породжує певні юридичні наслідки. Наприклад, автор, який створює літературний художній твір, може й не здогадуватись про існування цілого комплексу правових норм, що будуть захищати його права та законні інтереси як автора. Надання творові об’єктивної форми (форми, здатної для сприйняття твору іншими особами) автоматично призведе до виникнення у творця виключних авторських прав, навіть якщо він не переслідував такої цілі, а мав на меті тільки здійснення певного творчого задума. Рятування життя іншої особи, коли такі дії не є юридичним обов’язком того, хто рятує, також є прикладом юридичного вчинку. Шкода, що виникає під час рятування у самого рятівника, відшкодовується державою у повному обсязі без огляду на те, чи знала про таку можливість особа, яка рятувала, чи ні.

Юридичні факти – події вирізняються на тлі юридичних фактів – дій повною або частковою незалежністю свого проявлення від волі людей. За ступенем незалежності від волі людей події, поділяються на абсолютні та відносні.

Абсолютні події – це такі явища, що і виникають, і тривають, і припиняються виключно через об’єктивні причини, на які людина невзмозі вплинути. Серед них стихійні природні явища. Наприклад, знищення посівів пшениці градом може бути елементом юридичного складу, що у сукупності з іншими фактами призводитиме за договором страхування до виплати страховою організацією відшкодування виробникові пшениці, який страхував даний ризик. Або, наприклад, виконання договору повітряного перевезення сторони пов’язують із нормалізацією погодних умов. У цьому випадку настання юридичних наслідків (початок виконання обов’язку перевізником) також залежить від зовнішнього для сторін договору явища, на яке вони повпливати не можуть.

Відносні події – це такі явища, котрі виникають за волею суб’єктів цивільно-правових відносин, але розвиваються, тривають та припиняються вже незалежно від їх воли. Прикладом відносних подій як юридичних фактів можна назвати строки. Під строками цивільне право розуміє встановлений законодавством чи договором певний період у часі (відрізок часу), перебіг або сплив якого призводе до настання юридичних наслідків. Волею суб’єктів цивільно-правових відносин (у договорі) або волею законодавця (у нормативно-правових актах) визначається тільки сам період часу, з яким пов’язуються юридичні наслідки. Перебіг же часу та його сплив підкоряються вже не волі зазначених суб’єктів, а об’єктивним законам світу. Так, договором може бути встановлений строк його виконання, а отже, належним виконанням буде вважатись здійснення відповідних дій зобов’язаною особою (боржником) тільки протягом зазначеного договором проміжку часу. Прикладом строків, що встановлюються законодавством, можна назвати строк набувальної давності. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном (тобто не знала про те, що це майно є чужим) і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (частина 1 статті 344 ЦК).