Поняття та значення юридичних фактів. Юридичний склад

Юридичні факти – це обставини реальної дійсності (факти), з якими цивільне законодавство або договори пов’язують виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. Інакше кажучи, юридичні факти – це такі життєві обставини, які впливають на встановлення цивільних правовідносин між конкретними суб’єктами, на їх зміну, або на припинення. Отже, значення юридичних фактів полягає у тому, що вони дозволяють встановити момент у часі, з якого беруть свій початок ті чи інші правові наслідки. На практиці це дозволяє встановити наявність (або навпаки відсутність) суб’єктивних прав чи обов’язків у конкретно визначених осіб, встановити порядок та межі здійснення належних їм прав чи виконання ними обов’язків, а у разі необхідності – визначити підстави, способи та порядок захисту порушених прав або законних інтересів. Так наприклад, обіцянка продати певну річ не викликає у особи, якій обіцяли продати таку річ, права власності на цю річ. Право власності, за вимогами норм цивільного законодавства, виникне тільки за наявності щонайменше двох фактів: укладення договору купівлі-продажу (перший факт) та, за загальним правилом, передання речі набувачеві (другий факт) (частина 1 статті 334 ЦК). Таким чином, діяти як власник, у тому числі й захищатись за правилами права власності, набувач речі зможе тільки з моменту послідовного проявлення двох вищезгаданих фактів, а не з моменту надання обіцянки про продаж речі попереднім власником. Факт укладення договору купівлі-продажу та факт передання речі визначаються у описуваному прикладі юридичними фактами, що тягнуть за собою виникнення права власності у набувача.

Чинне цивільне законодавство України не надає змістовного визначення поняттю „юридичні факти”, як, власне, не містить у собі й самого такого термінологічного словосполучення. Стаття 11 ЦК має назву „Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків”. Словосполучення „юридичні факти” (чи „юридичний факт”) укріпилось у науці цивільного права та зустрічається в лексиці юристів – практиків. Здебільшого термін „юридичні факти” та „підстави виникнення (зміни або припинення) прав та обов’язків” вживаються як тотожні.[26]

Серед визначених цивільним законодавством юридичних фактів (підстав) ст. 11 ЦК називає: правочини, у тому числі й договори; факти створення літературних, художніх творів та інших результатів інтелектуальної творчої діяльності; завдання майнової чи моральної шкоди; акти цивільного законодавства, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування; рішення суду; настання або ненастання певної події.

Наведений ст. 11 ЦК перелік юридичних фактів вважається невичерпним. З огляду на це актуальним є питання про визначення сутносних ознак юридичних фактів як таких (у абстрактному вигляді), що дозволить розпізнавати у правовому просторі навіть ті із них, які безпосередньо цивільним законодавством не названі, але за аналогією також здатні породжувати цивільні права та обов’язки (ч.1 ст. 11 ЦК).

Перше. Підставою (юридичним фактом) виникнення юридичних наслідків завжди є певна обставина реальної дійсності, тобто факт. Від латинської мови faсtum – це діяння (результат людської діяльності) або подія.[27] Таким чином, під фактом, у тому числі й юридичним, розуміють перш за все те, що якимось чином проявляється у житті, стає здатним для сприйняття людьми. Отже, фактами завжди є обставини зовнішньої реальної дійсності. Ними можуть бути акти поведінки людини (дія чи бездіяльність) або ж подія, тобто те, що проявляється у реальній дійсності поза волею людей, поза їх поведінкою. Виходячи зі сказаного, задуми людей, їх внутрішні наміри (мотиви), що зовні ніяк не проявились, не будуть мати характеру юридичного факту через їх нерозпізнанність у зовнішній реальній дійсності.

Друге. Аби той чи інший факт міг спричинити цивільно-правові наслідки, він має бути прямо чи опосередковано визнаний нормами цивільного права в якості юридичного факту. Щоправда, це не значить, що такий факт має бути буквально поіменований у нормативних актах цивільного законодавства. Охопити законодавством усі юридичні факти приватноправового життя просто неможливо. Невипадково законодавець наводить лише приблизний перелік груп юридичних фактів та залишає дозвіл на „інші юридичні факти” (п.4 ч. 2 ст. 11 ЦК). Слід зазначити, що відкритість переліку юридичних фактів є однією із внутрішніх ознак саме цивільного права, яке не може стримувати розвиток приватноправових відносин принципом „дозволено тільки те, що дозволено”. Навпаки, у приватноправових відносинах, на відміну від публічно-правових, діє принцип „дозволено все, що не заборонено”.

Третє. Та чи інша обставина (юридичний факт) може породжувати юридичні наслідки й нецивільно-правового характеру, тобто породжувати інші (нецивільно-правові) відносини. Наприклад, порушення правил дорожнього руху щодо швидкісного режиму пересування автомобілів у населених пунктах, коли це не призводить до завдання майнової або моральної шкоди, може тягнути за собою тільки адміністративно-правову відповідальність без спричинення цивільно-правових наслідків. Отже, факти визнані правом у якості юридичних містять у собі інформацію про вид правовідношення, яке спричинюється цим юридичним фактом. Це, з практичної точки зору, дозволяє правильно кваліфікувати правовідносини (здійснити відповідну юридичну оцінку) та як наслідок – обрати дієві юридичні важелі для його впорядкування. Таким чином, хоча це й є само собою зрозумілою ознакою, для характеристики юридичних фактів цивільного права слід акцентувати увагу на тому що, ті чи інші юридичні факти мають бути здатними до спричинення саме цивільно-правових наслідків.

Юридичний склад. Нерідко спричинення правових наслідків відбувається не одним юридичним фактом, а двома чи більше. Сукупність юридичних фактів, що породжують виникнення, зміну або припинення правовідносин називають юридичним складом.

Юридичний склад може бути двох різновидів: простим або складним. Простий юридичний склад характеризується тим, що правові наслідки виникають незалежно від послідовності проявлення окремих його елементів. Тобто хронологія проявлення фактів, що утворюють цей вид юридичного складу, не впливає на саму можливість виникнення правових наслідків. Такі наслідки будуть виникати при будь-якій комбінації хронологічного проявлення складових елементів, тому для встановлення юридичних наслідків вимагається тільки наявність простої суми фактів. Наприклад, особа, у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років вчиняє правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників (ч.2 ст. 32 ЦК). Вийняток складають правочини, передбачені ч.1 ст. 32 ЦК, де така згода не вимагається. За тими правочинами, де згода законних представників є обов’язковою ця згода може бути надана, як на момент укладання правочину, так і після його укладання, тобто шляхом схвалення (ч. 1 ст. 222 ЦК). Отже, для того аби подібні правочини спричинювали позитивні правові наслідки вимагається факт укладання неповнолітньою особою самого правочину та факт наявності згоди на укладання правочину законних представників (батьків, усиновлювачів чи піклувальників). Хронологічна послідовність виникнення цих двох фактів, за загальним правилом, юридичного значення не має.

І навпаки, елементи складного юридичного складу мають проявлятись у часі у визначеній законом послідовності. Інакше правові наслідки не виникнуть, а отже й факти, які проявились не в тій послідовності, що передбачалась законом, не будуть мати значення юридичних. Прикладом проявлення складного юридичного складу можна назвати обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, яка зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами чи токсичними речовинами. Правило ч. 2 ст. 36 ЦК зазначає, що суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Таким чином, аби юридичні наслідки настали (обмеження дієздатності) законом вимагається два факти: 1) зловживання спиртними напоями (наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо) і 2) наявність скрутного матеріального становища у особи, що зловживає зазначеними речовинами, або у осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати. Причому, скрутне матеріальне становище має виникати саме через зловживання згаданими законом речовинами (напоями, засобами). Тобто між цими фактами має бути причинно-наслідковий зв’язок, а отже й проявлятися у часі, встановлені ч.2 ст. 36 ЦК елементи складного юридичного складу, повинні у суворій послідовності.