Форми захисту цивільних прав та інтересів. Способи захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів

Захист суб’єктивних цивільних прав здійснюється в передбаченому законом порядку, тобто через застосування належних форм, способів та засобів.

Форма захисту – це комплекс внутрішньо узгоджених організаційних заходів для захисту суб’єктивного права.

Розрізняють дві основні форми захисту – юрисдикційну та неюрисдикційну.

Юрисдикційна форма – це діяльність уповноважених державних органів, що направлена на захист порушених, невизнаних, оспорюваних суб’єктивних прав. Суть її полягає в тому, що особа, права якої порушені або оспорюються (не визнаються), звертається за захистом до державних або інших компетентних органів (до суду загальної юрисдикції, господарського суду, третейського суду і т.і.), які уповноважені застосувати необхідні заходи для захисту цивільного права.

Особливості органу, який розглядає справу, і характер його компетенції накладають свій відбиток на порядок захисту права, порядок розгляду спорів. Так, в рамках юрисдикційної форми виділяють загальний та спеціальний порядок.

У загальному порядку здійснюється захист цивільних прав через суд загальної юрисдикції. Судова влада також здійснюється через господарські та третейські суди.

Засобом судового захисту, як правило, є позов, тобто звернена до суду вимога про відправлення правосуддя, з одного боку, та звернена до відповідача матеріально-правова вимога про виконання обов’язку, що лежить на ньому або про визнання наявності чи відсутності правовідношення, з іншого боку. В окремих випадках засобом судового захисту є заява, зокрема, по справам особливого провадження, чи скарга, зокрема, при зверненні до Конституційного Суду України.

Спеціальний порядок захисту передбачено для захисту цивільних прав та інтересів президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, нотаріусом і т.і. Цей порядок пропонується називати адміністративним[42]. Засобом захисту цивільних прав в адміністративному порядку є скарга, що подається до відповідного органу.

Неюрисдикційна форма захисту охоплює собою засоби протидії суб’єктів які здійснюються ними самостійно, без звернення за допомогою до державних чи інших компетентних органів та не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства. Відповідно до ст. 19 ЦК окреслені дії об’єднані в поняття „самозахист цивільних прав”.

Спосіб захисту суб’єктивного цивільного права – це матеріально-правові міри примусового характеру, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Вибір способу захисту порушеного права залежить від обраної потерпілим форми, порядку захисту та особливостей порушеного права.

Так, відповідно до ст. 16 ЦК передбачені наступні способи судового захисту:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Перерахований інструментарій способів захисту цивільних прав не є вичерпним.Суд може захистити цивільне право чи інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, а також, може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи у випадках, передбачених законом.

Стаття 18 ЦК вказує на такий спосіб юрисдикційної форми захисту, як вчинення нотаріусом виконавчого напису на борговому документі, у випадках і порядку, встановлених законом.

В рамках неюрисдикційної форми захисту, особа, право якої порушене чи оспорюється, також може використати різноманітні способи самозахисту, якщо вони відповідають змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. До таких, відносяться: дії, у стані необхідної оборони або крайньої необхідності, застосування до порушника мір оперативного впливу, наприклад, відмова вчинити певні дії в інтересах невправного контрагента (відмова платити, передати річ і т.і.), притримання речі боржника, інші дії.

Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.