Класифікація правових систем приватного права

У процесі формування і розвитку права склалися визначені правові системи, що відрізняються підходом до рішення принципових питань правового положення особи, відносин її з державою, методами правового регулювання й ін.

Якщо врахувати різні точки зору, висловлені фахівцями з порівняльного правознавства, то можна виділити наступні правові системи:

- романо-германська,

- англо-американська,

- східно-європейська,

- мусульманська,

- далекосхідна.

Факторами, що впливають на характер власне приватно-правової системи, є:

1) характер джерел права;

2) структура цивільного права, перелік і зміст основних інститутів;

3) концепція регулювання приватно-правових відносин, характер відносин держави й особи;

4) ступінь впливу римського приватного права (чи його відсутність).

З урахуванням цих факторів можуть бути виділені такі цивільно-правові системи:

- романська,

- англо-саксонська,

- німецька,

- центрально-європейська,

- східно-європейська,

- мусульманська,

- далекосхідна,

- африканська.

Романська система цивільного права. Для неї характерно чіткий розподіл права на приватне і публічне, де приватне право розглядається як таке, що стосується тільки інтересів приватних осіб, юридично рівних осіб, а публічне право служить, насамперед, інтересам суспільства і держави в цілому. Приватне право, у свою чергу, розглядається як таке, що складається з двох частин: цивільне право (регулює відносини між громадянами) і торгового права (регулює відносини між підприємцями).

Для цієї системи приватного права характерна наявність кодифікованих актів; найбільш помітними з них є Цивільний кодекс Франції (Кодекс Наполеона 1804р.) і Торговий кодекс Франції 1809 р.

Для романської системи характерна рецепція ідей, основних принципів, інститутів римського приватного права. Структура цивільних кодексів запозичена з того ж римського права і тому з урахуванням структури підручників права в Древньому Римі іменується "інституційною", включаючи в себе основні розділи (інститути): особи, речі, способи придбання речей (зобов'язання).

Ця система характерна для Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Італії, Іспанії, Гаїті, Аргентини, Колумбії, Венесуели, Канади, Єгипту, окремих штатів США (штат Луїзіана) і ряду інших країн.

Німецька система цивільного права. Як і для романської системи, для неї характерно-розмежування публічно-правових і приватно-правових інтересів, дуалізм приватного права, а також існування кодифікованих актів, найважливішими з який є Німецький Цивільний кодекс 1896р. і Німецький торговий кодекс 1900 р.

Разом з тим, між ними існують досить істотні відмінності.

Насамперед, до них відносяться: значна характерна вага публічно-правових елементів у регулюванні відносин між приватними особами; принципово інший підхід у визначенні структури цивільного права. На відміну від інституційної системи побудови цивільного права (насамперед, цивільних кодексів) німецьке цивільне право має основою, так називану "пандектну систему", що є продуктом творчості середньовічних німецьких глосаторів (коментаторів римського права). Відповідно, Німецький Цивільний кодекс складається з таких п'яти частин (книг): Загальна частина, Зобов'язальне право, Речове право, Сімейне право, Спадкове право.

На німецьку систему приватного права істотний вплив зробила рецепція римського приватного права, що мала особливо широке поширення в середні століття у формі вивчення і коментування римських першоджерел, а також у формі прямого застосування норм римського права судовими органами.

Німецька система приватного права прийнята в Австрії, Бразилії, Перу, Швейцарії, Японії і деяких інших країн. Помітний вплив зробили її ідеї і на радянське цивільне право.

Англо-саксонська система цивільного права. В основі цієї системи права лежить загальне право (результат діяльності королівських судів), право справедливості (склалося в результаті дій суду канцлера) і статутне право (включає акти, видавані парламентом).

Характерним є відсутність кодифікованих актів цивільного законодавства. Вони замінені законами по спеціальних питаннях і судовій практиці, що складає прецедентне право.

Суть прецедентного права в тім, що воно являє собою систематизовані збори рішень судів вищих інстанцій, застосування яких обов'язково по аналогічних справах. Тому прецеденти є джерелами права.

Концепція англо-саксонської системи цивільного права визначається ведучим значенням прецедентного права: відсутність стрункої закінченої системи законодавчих актів замінено узагальненням окремих прецедентів, формуванням правових норм на основі конкретних казусів.

Англо-саксонська система приватного права поширена у Великобританії (крім Шотландії, де використовується романська система), більшості штатів США, в Австралії, Новій Зеландії і деяких інших країнах.

Східно-європейська система цивільного права. Для цієї системи характерним є відсутність чіткого розподілу права на приватне і публічне. Причому, сказане стосується не тільки періоду існування, так називаного, соціалістичного права, але і практично всієї історії розвитку права в країнах цієї групи.

У зв'язку з цим у цивільному праві дуже сильний вплив публічно-правових елементів, надання державним установами пільг і переваг і відповідно обмеження (аж до повної ліквідації) права приватної власності.

Джерелами цивільного права, як правило, є Кодекси. Однак останні супроводжуються величезною кількістю підзаконних актів, що нерідко змінюють і доповнюють Цивільний кодекс і інші кодифіковані акти.

Для юриспруденції характерна слабість юридичних традицій і почуття права (правосвідомості), що часом веде до превалювання в регулюванні торгового (цивільного) обороту так званих організаційно-правових коштів.

Система побудови цивільних кодексів близька до пандектної, але з деякими варіаціями (наприклад, за сферу цивільно-правового регулювання виводиться сімейне право, але вводиться право авторське й ін.).

Помітний вплив на структуру і зміст цієї системи права зробило візантійське (греко-римське) право, пряма чи завуальована рецепція якого мала місце в країнах цієї групи.

Східноєвропейська система цивільного права існувала і понині зберігає значення в Албанії, Болгарії, Румунії, Сербії, Білорусії і т.д.

Центральноєвропейська система цивільного права. Ця система цивільного права формувалася паралельно з романською і німецькою системами, унаслідок чого має ряд загальних рис, як з першої, так і з другий.

Зокрема, для неї характерна наявність цивільних кодексів у державах, що відносяться до цієї групи; превалювання законодавчих актів над судовою практикою. У більшості випадків структура Кодексів тяжіє до пандектної системи, утім, не відтворюючи в точності останню (як правило, сімейні відносини виводяться за сферу дії цивільного кодексу).

На відміну від західноєвропейських систем права, відсутнім є розподіл права на публічне і приватне, а в цивільному праві істотна увага приділяється публічно-правовим елементам.

Помітну роль у формуванні цієї системи цивільного права зіграв опосередкований характер рецепції римського права. Тут вона відбувалася шляхом запозичення ідей і рішень із законодавства західноєвропейських країн, де цей процес базувався на вивченні й аналізі першоджерел і засвоєнні в такий спосіб "духу римського права".

Центральноєвропейська система цивільного права поширена в Угорщині, Словаччині, Словенії, Польщі, Чехії, Хорватії і т.д.