Система цивільного права

Ознака системності права спричиняє і систему його складових. Тож і цивільне право теє має свою систему – розташування якісно визначених елементів між якими існує залежність і взаємний зв’язок. Найважливішими рисами системи є її розчленованість і цілісність. Система права – внутрішня побудова права, яка полягає у єдності і узгодженості норм права. Для цивільного права характерною є пандектна система права яка визначається поділом норм права на загальну і спеціальну частини. Перша цементує всі норми галузевої приналежності на певних правових цінностях, друга – в межах загальних підходів деталізує зміст окремих інститутів права.

Система права має конкретний зміст залежності від його розуміння: право як галузь, цивільне законодавство, цивільне право як наука та цивільне право як навчальна дисципліна. Їх системоутворюючі критерії є різними. З огляду на те, що первинною ланкою права є норма права, то ця система відображає групування цих норм за галузевою ознакою на галузі права, а у середині галузі права на певні інститути та навіть субінститути права. Характерним для цивільного права є більш великі надсубінституційні блоки норм, що характеризуються внутрішньою узгодженістю – підгалузі права.

Інститут цивільного права – цілісна група цивільно-правових норм, що регулюють однорідні цивільні правовідносини. Наприклад таким цілісним інститутом є купівля-продаж (глава 54 ЦК). Але ми знаємо низку різновидів купівлі-продажу, наприклад продаж у кредит. Тож група норм усередині інституту права, що регулює відносно відокремлені відносини називається субінститутом права. Відповідно підгалузь права – система однорідних інститутів цивільного права, що характеризуються спільним об’єктом, підходами та механізмом правового регулювання та підставами виникнення відносин.

Сучасна доктрина цивільного права виділяє дві його частини: загальну і спеціальну.

У загальній частині зосереджені норми, що встановлюють найбільш важливі положення цивільно-правового механізму, які в подальшому є відправними для всіх інститутів цивільного права. На основі цих норм встановлюється символьна система цивільного права: предмет, метод, принципи, суб’єкти, строки. Зокрема до неї входить загальні положення про предмет права його джерела, підстави виникнення та порядок здійснення цивільних прав, їх захист у разі порушення, правове становище суб’єктів, правовий режим об’єктів, правочини, представництво і строки. Деякі з цих норм є в принципі мало застосовуваними на практиці оскільки у подальшому деталізуються спеціальним законодавством, але саме вони формують цивілістичну культуру правознавця.

Спеціальна частина має субгалузеву структуру і включає в себе: речове право, право інтелектуальної власності, зобов’язальне право, спадкове право. У ній спеціальним (власне регулюючим правовідносини) інститутам цивільного права передують загальні положення. Так зобов’язальне право є поліструктурним і, у свою чергу, складається із загальних положень зобов’язального права (загальна частина) і договірного права та охоронного права (спеціальна частина). При тому охоронне право має ще два напрямки: власне охоронні зобов’язання що виникають з правомірних односторонніх дій, дій що становлять загрозу, і зловживання правом та деліктного права.

Договірне право ще більш складне у своїй структурі і не може бути систематизовано в рамках інститутів та субінститутів договірного права. Якщо положення купівлі-продажі поширюються на всі спрямовані на передачу майна у власність договори, то поставка, контрактація, міна і навіть дарування є інститутами купівлі-продажі. Але самі ці договори мають деякі відмінності від власне самого договору купівлі продажу. Ще складніше з самим договором купівлі-продажу. Так роздрібна торгівля є субінститутом в рамках якої є ще ряд субінститутів (договір купівлі-продажу складної побутової техніки, продаж продуктів харчування). В межах субінститутів можна виділити ще певні різновиди. З огляду на це виникає складна для розуміння конструкція. Отже виникає проблема пошуку ще одного системного утворення в межах договірного права. Таким може бути запропонований договірний тип – група договорів які переслідують одну мету та мають загальні норми, що поширюються на всі договори цього типу.

З прийняттям СК врегульовані ним відносини набули певної автономності й стало виділятися у окрему галузь приватного права України. Сімейне право регулює ті ж особисті немайнові і майнові відносини але між відносно замкнутими суб’єктами, що об’єднанні сім’єю. Традиційно представники харківської цивілістичної школи відстоюють тезу, що сімейне право – підгалузь цивільного права.

Колізійне право виділилося в окрему галузь міжнародне приватне право. Воно за своєю природою є здебільше процедурним і не регулює матеріальні відносини, а лише визначає яку норму матеріального права слід застосувати до даних правовідносин.

§ 7. Система курсу “Цивільне право України”

Система курсу зумовлена системністю позитивного цивільного права, навчальним планом, робочою програмою і спеціалізацією майбутнього правознавця чи правоохоронця, що відображається у тематичному плані. Для першої спеціальності навчальними планами передбачено вивчення цього курсу на протязі двох років із низкою дисциплін і спецкурсів приватного характеру: сімейне право, житлове право, право власності, право інтелектуальної власності.

Наразі на систему курсу «Цивільне право впливає й новий підхід до навчального процесу і зокрема модульна система. Проте до побудови модулів наразі не вироблено єдиного підходу то репрезентувати бачення однієї кафедри навряд чи варто. Безпосередня розбивка окремих тем на модулі здійснюється згідно тематичного плану та навчального навантаження на курсанта чи студента.

Курс цивільного права розбито на дві частини: перша і друга. Перша традиційно охоплює собою всі теми аж до загальних положень зобов’язального права, друга закінчується вивченням спадкового права або ще й сімейного права. Це дає можливість більше уваги зосередити на загальних підходах до регулювання цивільних правовідносин і їх формалізацію. Іншими словами при опануванні методології цивільного права значно спрощується вивчення певних прикладних інститутів, а особливо субінститутів, цивільного права.

В межах вказаних частин навчальний матеріал розбито на певні розділи, які групуються у модулі, що повинні вивчатися і строгій послідовності. Такий підхід дозволяє використати загальні положення курсів теорії права та римського приватного права, які повинні передувати вивченню курсу цивільне право, розкрити особливості цивільно-правової матерії від простого до складного, від загального до спеціального і окремого, систематизувати отримані знання.

Сучасний правознавець повинен добре знати норми матеріального і процесуального права, розуміти сенс цивільно-правової матерії, вміти їх тлумачити і вміло користуватися можливостями, в тому числі й колізіями між окремими нормами права. Не менш важливо знати і прогнозувати загальні тенденції розвитку інститутів цивільно-правого регулювання, вміти розробляти засоби гарантування інтересів учасників цих правовідносин.

Звідси й основні завдання курсу:

- теоретико-пізнавальна (еврістична): опанувати знаннями та вміннями для їх систематизації. Значна увага приділяється засвоєнню змісту цивільно-правових інститутів, напрямку і логіки їх розвитку вмінню дискутувати і відстоювати свою теоретичну позицію.

- прагматична: навчити ефективного використовувати ці знання та вміння на практиці;

- наукова: виробити методологічний підхід до пізнання цивілістичної матерії, формулювати актуальні її завдання і вишукувати шляхи їх розв’язання;