Предмет цивільного права

Предмет і метод правового регулювання є визначальними для визначення галузевої приналежності норм права і галузі права і тим більше для тих галузей права що мають самостійне і домінуюче значення.

Цивільне право регулює суспільні відносини, які забезпечують нормальне існування людини як центра правової системи. Чим суспільство є більше цивілізованим та розвинута правова культура його окремих індивідів, чим в ньому більше саморегулятивних механізмів, тим більше в ньому потреба в приватноправовому регулюванні і його основі – цивільному праві. Тож загалом предметом цивільного права є найбільш уживані і найбільш важливі для людини правовідносини.

Предметом цивільного права як і інших галузей права є суспільні відносини, що врегульовані нормами цього права. У ст.1 ЦК предмет окреслено особистими немайновими й майновими відносинами (цивільні відносини), що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. При тому згідно основного завдання права нарешті першість віддана особистим немайновим відносинам. На другому місці, попри майновий детермінізм існування людини в умовах ринкової економіки відведено майновим відносинам.

Основними ознаками цивільних відносин є:

-їх суб’єкти є юридично рівні, відокремлені однин від одного, в організаційно-правовому і майновому сенсі не підпорядковані;

- предмет – (цивільні відносини) особисті немайнові, майнові та інші відносини;

- їх формування зумовлене ініціативою учасників і диспозитивністю його норм;

- їх зміст складають суб’єктивні права та юридичні обов’язки;

- спосіб захисту порушених прав та охоронюваних інтересів – ініціативний зі сторони потерпілої особи чи інших осіб;

- невичерпність цивільних прав, можливість їх здійснення самостійно і у будь-який момент, за виключенням випадків коли встановлене інше;

- застосування імперативів, як виключення із загального правила.

Врегульовані цивільним правом відносини за ознакою їх визначеності можна поділити на дві групи: легальні – безпосередньо вказані у самому законі і доктринальні – вказані у наукових роботах представників науки цивільного права. Такий підхід відображає два напрямки правого регулювання цивільних відносин: позитивістський та загальний. Термін “цивільні відносини” отримав легальне визначення і слід визначити його зміст.

Перше місце серед відносин, що є предметом цивільного права надано особистим немайновим відносинам (ст.1 ЦК). Така увага до особистих немайнових відносин спричинена необхідністю підкреслення особистості, підняття її ролі у суспільній практиці, підвищенні гарантій захищеності, увагою до творчих, само поважаючих себе і активних у соціальній і економічній сфері особистостей. Це прояв зміни парадигми цивільного права де першість віддана не речам, а людині та її особистим правам.

Зазначимо, що у науці цивільного права дискусійним є питання про традиційні для цивільного права відносини – особисті немайнові. Одні вважали, що вони регулюються цивільним правом постільки оскільки пов’язані з майновими відносинами, а ті які навіть не пов’язані з майновими через притаманні їм властивості все таки піддаються цивільно-правовому регулюванню (В.П.Грибанов), інші наголошують, що особистим немайновим відносинам притаманні такі самі ознаки як і майновим (взаємооціночний характер М.Єгоров, юридична рівність їх учасників, майнова відокремленість і автономність волі О.А.Пушкін). Звертається увага на ту обставину, що через ці відносини проявляється індивідуалізація учасників цивільних правовідносин, здійснюється оцінка їх моральних і соціальних властивостей[1]. В.А.Тархов взагалі притримувався думки що особисті немайнові відносини складають самостійний предмет регулювання.

Особисті немайнові відносини (виникає питання чи можуть вони у принципі бути майновими і якщо не можуть, то навіщо підкреслення їх немайнового характеру) є предметом регулювання цивільним правом і мають ряд особливостей. Вони можуть йменуватись просто особистими цивільними відносинами. Ці відносини зв’язані з визнанням приналежності особі немайнових благ в силу самого народження (природні права), в силу першого використання чи реєстрації (легалізаційні права: право на фірмове найменування, на ім’я) чи і силу інших фактів об’єктивного чи суб’єктивного характеру.

Для фізичної особи природні права виникають в силу народження і мають подвійну природу: як елемент правоздатності і одночасно суб’єктивне правом. Інші немайнові відносини для фізичних виникають внаслідок інших обставин. Традиційно особисті немайнові відносини поділяються на дві групи:

- особисті немайнові не зв’язані з майном (честь, гідність, ім’я);

- особисті немайнові зв’язані з майном (авторство, право на зображення).

Обґрунтуванням такого поділу слугувало право на отримання авторської винагороди за результати творчої праці. Але на сьогодні авторську винагороду отримують на підставі авторських, ліцензійних та інших договорів, перемог на конкурсах, рішень про присудження премій тощо. Безпосереднього права на винагороду на еквівалентно-оплатній основі лише з самого факту приналежності авторства не випливає. Поділ особистих немайнових прав на вказані групи втратив практичне значення і в умовах ринкової економіки і змін у сутності права інтелектуальної власності є необґрунтованим.

Особисті немайнові відносини характеризуються такими рисами:

- тісно зв’язані з певною фізичною або юридичною особою;

- є абсолютними і не передбачають їх динаміки;

- додатково (субсидіарно) забезпечені іншими галузями права;

- не можуть бути відчужувані чи реалізовані іншими особами;

- не передбачають еквівалентності чи трансформації у інші відносини.

Традиційно більш значимі за осягом правового регулювання майнові відносини. В умовах майнової відокремленості та домінування приватного інтересу мова вже йде не стільки про майнові відносини як про речові відносини. Якщо майно, як особливий предмет може бути річчю, сукупністю речей, а також майновими правами і обов’язками то виникає потреба розрізняти речові відносини і майнові відносини. Одне з них є первинним – річ, а друге похідне – майно і майнові права. Але кардинально міняти назву майнові відносини на речові є недоцільним з огляду на усталеності правових доктрин, так і можливості трактування окремої речі як майна.

В науковій і навчальній літературі намітилося ряд розбіжностей, які актуалізуються у навчальних виданнях і наукових роботах. Перше, що є суперечливим – сутність майнових відносин. Одні виходять з того, що вони є економічними (виробничими)[2], другі виходили з того що майнові вольові відносини і економічні об’єктивні відносини не можна ототожнювати і слід відмежовувати майнові відносини від матеріальних, виробничих і економічних[3], треті вважають, що поняття вище зазначених відносин і майнових відносин – боки однієї і тієї медалі та відображають властивості економічних відносин[4], четверті притримуються того, що майнові відносини складають лише частину економічних відносин, що отримали свою регламентацію в нормативних актах[5], четверті виходять з того, що економічні відносини поза вольовим виявленням є лише науковою абстракцією. Не дивлячись на те, що вони детерміновані економічними закономірностями вони все таки виникають між людьми як конкретні вольові акти поведінки (юридичні відносини). Компроміс цього підходу проявляється у тому, що економічні відносини визнані змістовними, а правові їх формою, що у єдності складають єдине ціле.[6] Інша прагматична позиція виходить з того, що майнові відносини виникають з приводу всього, що має ціну і може бути предметом товарообігу.

Друга проблема, що дискутується – специфіка майнових відносин, що регулюються цивільним правом. Чи то майнова самостійність суб’єктів цивільного права (Братусь С.М.), чи майново-розпорядча самостійність учасників майнових відносин (Алексеєв С.С.), чи рівність учасників цих відносин (Ю.К.Толстой), чи відокремленість майна в обігу (Дозорцев В.А.), чи вартісний характер майнових відносин (Єгоров М.), чи рівність учасників цивільних відносин, їх майнова відокремленість та автономність волі[7] взяті разом (Сібільов М.М.)[8].

Сучасне право і зокрема цивільне характеризується сутнісними змінами в його предметі. Це спричинено процесами глобалізації і гуманізації. Внаслідок цього економічні за своєю суттю відносини повинні регулюватися однаково на всьому економічному (інвестиційному) просторі. В іншому разі приток інвестицій буде вельми проблематичним. Різко зростає значення речових відносин. Основне завдання правового регулювання відносин у приватній сфері – визначення його предмета таким чином, щоб максимально забезпечити можливість реалізації людини її прав і охоронюваних законом інтересів. В межах майнових відносин виділені речові (відносини власності і інші відносини майнового характеру), відносини економічного обігу, що складаються у зв’язку з переходом речей від однієї особи до іншої.

Майнові відносини як предмет цивільного права є проявом загальних речових відносин і регулюються ним постільки оскільки до речі проявляє чи повинен проявляти інтерес не тільки її власник, але й інші особи. Сучасна людина у своїй поведінці, становищі і місці у суспільстві детермінована своїми майновими можливостями. Характерними рисами майнових відносин є:

- виникають на засадах майнової відокремленості їх учасників у їх інтересі;

- забезпечені підвищеною стабільністю і охороняються посиленими засобами права і не тільки цивільного;

- є еквівалентно-вартісними, що зумовлює товарообіг, стабілізацію матеріальних цінностей і ринкових механізмів (індексів, курсів тощо);

- їх учасники є рівними, незалежними один від одного, що надає їм можливості визначати умови динаміки (переходу до інших осіб) майна;

- регулюються через встановлення правового режиму речі чи правового становища учасника таких правовідносин.

Майнові відносини – вольові відносини, в яких результати виробничих відносин виражаються як відносини між особами з їх приналежності одним і відчуженості від інших чи переходу від одних осіб до інших. Ці відносини поділяються на відносини володіння, відносини власності і сервітутні відносини (відносини стосовно обмеженого користування чужою річчю). Вони за своїм змістом поділяються на ті, що:

1) пов’язані з приналежністю майна (статика): відносини власності і відносини з обмеженим правом на чужі речі (речові права);

2) пов’язані з переходом речей чи майна від одних осіб до інших (динаміка) на підставах договору, взяття цих відносин під охорону закону, делікту, безпідставного збагачення чи збереження майна за рахунок інших осіб, спадкування;

3) пов’язані з реалізацією права майнових вимог.

В умовах ринкової економіки відносини з реалізації прав вимог теж стали предметом правового регулювання приватним правом. Вони характерні не тільки у сфері підприємництва. Так права вимог виникають у силу приналежності цінних паперів, застави, приналежності прав інтелектуальної власності (вимагати від інших осіб не порушувати майнового права володільця). При тому відносини інтелектуальної власності виділяються поволі в окремий вид, що має інший зміст чим відносини власності взагалі.

Другу групу врегульованих цивільним правом відносин, складають так названі нами доктринальні відносини, що вказані у наукових роботах. Так, до предмету цивільного права відносять і деякі організаційні відносини (засновницький договір, процедуру укладання договорів, корпоративне управління). О.О. Красавчиков визначав їх як побудовані на засадах координації або субординації соціальні зв’язки, що спрямовані на упорядкування (нормалізацію) інших суспільних відносин, дії їх учасників або на формування соціальних утворень[9]. При тому виділяв організаційно-зумовлюючі відносини в результаті який у подальшому виникають (зав’язуються) інші відносини, організаційно-делегуючі по наділенню інших осіб певними повноваженнями для здійснення прав інших осіб (вибори делегатів, передання делегуючих повноважень в корпоративних структурах, представництво), організаційно-контрольні на підставі яких здійснюється контроль однієї особи іншою (архітектурний нагляд, нагляд замовника чи уповноваженої ним особи у договорі будівельного підряду), організаційно-інформаційні на підставі яких сторони обмінюються певного роду інформацією (договір про співпрацю). Навіть попри те, що відносини з господарювання відійшли до предмету господарського права організаційні відносини мають місце у цивільному праві.

В предмет цивільного права також включаються інші відносини. До них відносяться відносини з реалізації прав вимог (припинити недобросовісну конкуренцію, обмежити свою частку на ринку, інформаційні тощо. Ці відносини лише віднаходять свої специфіку та регулювання.