Поняття цивільного права

Право як система правових норм, регулює суспільні відносини за двома напрямками: на користь держави (публічне право) та на користь окремих осіб (приватне право). У одних випадках ці напрямки правового регулювання суспільних відносин є самостійними, у інших взаємодіють чим досягається мета правового регулювання та охорона прав та інтересів учасників правовідносин.

Цивільне право регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст.1 ЦК). Ці відносини є найбільш поширеними у суспільстві, зумовлені потребою забезпечити свободу особистості як умови її розвитку та обмін результатами її праці. Однотипні відносини майнового характеру зумовлені економічними закономірностями і з часом набули форми норм права, формалізувались в законах на началі ekvitas (справедливоcті).

Особливість цивільного права в тому, що його учасники вступають у цивільні правовідносини самостійно і задля задоволення своїх потреб та охоронюваних законом інтересів. Вони визнані носіями можливих чи наявних суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Задля їх забезпечення держава створює спеціальні органи для підтримання імперативів, а в других – за диспозитивності правового регулювання втручається у ці відносини лише за ініціативою їх учасників, чи за своєю ініціативою у спеціально передбачених законом випадках.

У таких відносинах їх суб’єкти можуть керуватися своїм правом і діяти у своєму власному чи узгодженому охоронюваному законом інтересі. Це триває доти доки ці інтереси не входять у протиріччя один одному чи з інтересами інших осіб. Коли між учасниками цивільних правовідносин виникає спір і вона передається на розгляд суду, то слід виходити із формалізованої норми права. Власне це слідує зі ст. 19 Конституції України за якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, передбачених законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Цивільне право, як домінуюча частина правової системи правової держави складається з диспозитивних норм права що уособлюють віками вивірену модель юридично значимої поведінки в інтересах окремої незалежної і вільної фізичної або юридичної особи. Суб’єктам цивільного права надані широкі загальні права відповідно до їх власного охоронюваного законом інтересу, можливостей та побутової чи кваліфікованої усвідомленості самостійно моделювати свої юридично значимі дії і втілювати у своїх діях. Цей підхід має конституційний ранг. Відповідно до ст. 8 Конституції України визнано і гарантовано дію принципу верховенства права, що притримується загального правила: дозволене все те, що не заборонене законом.

Якщо виходити з того, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції України) то й цивільне законодавство України підкорене цим детермінантам правового регулювання. Враховано й потреби інтеграції у світове співтовариство, створення для людини сприятливої правової сфери для забезпечення реалізації матеріальних і духовних потреб самостійно або за допомогою інших осіб. Це спричиняє його універсалізм та єдність.

Поняття „цивільне право” – багатофункціональне і розглядається як:

1) галузь права яка регулює майнові і особисті немайнові відносини між непідпорядкованими, юридично самостійними і автономними суб’єктами права. Ці відносини можна охарактеризувати як відносини рівних перед рівними (відносинами по горизонталі). Як галузь права України цивільне право слугує основою для врегулювання на тих же засадах інших відносин приватного характеру: сімейних, земельних, трудових та інших;

2) галузь законодавства – система норм права що регулюють цивільно-правові відносини (майнові і особисті немайнові та інші). Цивільне законодавство прийнято ще називати позитивним правом. В правових порядках цивільне законодавство – ядро приватного права й передує публічному законодавству, визначає його спрямованість;

3) наука – вчення, теорії, наукові концепції про врегульовані цивільним правом відносини та їх елементи, систематику, взаємодію з іншими галузями права тощо;

4) навчальна дисципліна – встановлені кваліфікаційними вимогами до спеціаліста та програмою курсу Цивільне право України основні знання і вміння, яких повинні сягнути особи, що навчаються, а також методи їх викладання.

5) соціальна цінність, що відображає об’єктивні відносини, що складуються при задоволенні життєво-важливих потреб людини. Особливість цивільного права полягає у тому, що воно регулює нормальні значимі з точки предмету правового регулювання людські стосунки.

Цивільне право має глибокі гносеологічні корені і сягає в глибину тисячоліть. За цей період вироблені сталі для більшості правових порядків підходи, конструкції деяких з них рецепійовані ще з римського приватного права. Цивільне право характеризується такими моментами:

- спрямоване на задоволення прав та інтересів фізичних та юридичних осіб;

- пронизане гуманістичною ідеєю і призначене охороняти життя, здоров’я, особисту недоторканність, права і законні інтереси людини, призначене охороняти життя, здоров’я, особисту недоторканність, права і законні інтереси людини;

- є незмінним атрибутом соціальної, демократичної, правової держави з ринковою економікою;

- є основою для формування правової свідомості людей;

- складає основну частину всякої розвинутої правової системи;

- своїми коренями сягає глибин людської цивілізації і найбільшого розквіту отримало в jus civile (римському цивільному праві), внаслідок чого було рецепійовано іншими країнами;

- відноситься до фундаментальних галузей права які регулюють найбільш значимі для життя і соціального буття людини відносини – майнові,зокрема відносини товарообороту;

- виконує основне регулятивне навантаження нормальних найбільш застосовуваних у житті та об’єктивно необхідних потреб з приводу чого люди і вступають у правовідносини;

- розраховане на максимальне задоволення потреб і інтересів людини згідно його матеріальних, інтелектуальних, фізичних і інших можливостей та здібностей;

- визначально виходить із визнання товарності майнових відносин і розраховане на регулювання товарообмінних ринкових відносин між окремими товаровласниками. По своїй сутності є відображенням і юридичною формою економічних відносин;

- має найбільш поліваріантний набір диспозицій у поведінці суб’єктів, які до того надають можливість в певних межах їх модифікувати самими учасниками правовідносин до їх користі;

- регулює особисті відносини між людьми на основі християнських цінностей та суспільної моралі – системі етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість справедливість (ч.10 ст.1 Закону України “Про захист суспільної моралі”);

- підвернене універсалізації на ідеї створення наднаціонального цивільного права;

- складає основу формування професійного обліку юриста.

Цивільне право є приватним правом і регулює відносини на користь окремої особи. З визнанням праці товаром його положення поширюються на трудове право та інші галузі прав. Цивільне право стало регулювати ці відносини, які раніше знаходилися виключно у сфері публічного права (земельні). Тож виникає можливість для субсидіарного застосування при урегулювання певних відносин норм однієї основної та іншої предметної галузі права. Наприклад, при регулюванні відносин стосовно земельних ділянок необхідно застосувати поряд з нормами ЦК і норми ЗК.

Воно тісно взаємодіє з процесуальним правом. Матеріальне право власне забезпечується можливостями процесуального права та інших галузей права. Так в ряді випадків адміністративне і кримінальне провадження дає матеріали для доказування прав учасників цивільного процесу і відповідно захисту порушених цивільних прав і охоронюваних ним інтересів.

З урахуванням наведеного цивільне право – система правових норм, які на засадах приватності регулюють цивільні (майнові, особисті немайнові, та інші) відносини між незалежними, майново виособленими учасниками притаманними цивільному праву способами формування їх поведінки задля задоволення потреб і охоронюваних законом інтересів людини та створених людьми соціальних утворень.