Основні тенденції сучасної освітньої політики

Світовий освітній простір об'єднує національні освітні системи різного типу та рівня, значно розрізняються за філософським і культурним традиціям, рівнем цілей і завдань, своїм якісним складом. Тому слід говорити про сучасний світовий освітній простір як про формування єдиного організму при наявності в кожній освітній системі глобальних тенденцій і збереженні різноманітності.

У світовій системі освіти завершується XX століття виділяють такі глобальні тенденції:

1) прагнення до демократичної системи освіти, тобто доступність освіти всьому населенню країни і спадкоємність його ступенів і рівнів, надання автономності і самостійності навчальним закладам;

2) забезпечення права на освіту всім бажаючим (можливість і рівні шанси для кожної людини отримати освіту в навчальному закладі будь-якого типу, незалежно від національної і расової приналежності);

3) значний вплив соціально-економічних факторів на отримання освіти (культурно-освітня монополія окремих етнічних меншин, платні форми навчання, прояв шовінізму та расизму);

4) збільшення спектру навчально-організаційних заходів, спрямованих як на задоволення різнобічних інтересів, так і на розвиток здібностей учнів;

5) розростання ринку освітніх послуг;

6) розширення мережі вищої освіти і зміна соціального складу студентства (стає більш демократичним);

7) у сфері управління освітою пошук компромісу між жорсткою централізацією і повною автономією;

8) освіта стає пріоритетним об'єктом фінансування в розвинених країнах світу;

9) постійне оновлення і корегування шкільних та вузівських освітніх програм;

10) відхід від орієнтації на «середнього учня», підвищений інтерес до обдарованих дітей і молодим людям, до особливостей розкриття і розвитку їх здібностей у процесі і засобами освіти;

11) пошук додаткових ресурсів для освіти дітей з відхиленнями у розвитку, дітей-інвалідів.

Глобалізаційні процеси зумовили появу на міжнародній арені різних структур, які опікуються проблемами освіти на міжнародному рівні, надаючи допомогу, країнам, що розвиваються, тобто появі міжнародних суб’єктів освітньої політики. До них належать ЮНЕСКО, Всесвітній Банк, Рада Європи, Організація економічного співробітництва та розвитку тощо.

У рішенні проблем світової освіти важливого значення набувають великі міжнародні проекти і програми, оскільки вони з необхідністю передбачають участь різних освітніх систем. До великих міжнародних проектах відносяться:

• Еразмус, мета якого полягає в тому, щоб забезпечити мобільність студентів Європейської Ради (наприклад, в рамках програми до 10% студента повинні пройти навчання у вузі іншої європейської країни);

• ЛІНГВА - це програма підвищення ефективності вивчення іноземних мов, починаючи з молодших класів;

• ЕВРИКА, завдання, якого полягає в тому, щоб здійснювати координацію досліджень з країнами Східної Європи;

• ЕСПРІТ - проект, що передбачає об'єднання зусиль європейських університетів, НДІ, комп'ютерних фірм у створенні нових інформаційних технологій;

• ЕІПДАС - це програма в галузі вдосконалення планування та управління освітою в арабських країнах;

• ТЕМПУС являє собою загальноєвропейську програму, орієнтовану на розвиток мобільності університетської освіти;

• ИРИС - це система проектів, спрямована на розширення можливостей професійної освіти жінок.

З'являються нові організаційні структури інтернаціонального спрямування: міжнародні та відкриті університети.

Поліструктурності світової освіти дозволяє здійснити аналіз метаблоков, макрорегіонів і стану освіти в окремих країнах.

Зараз в світі склалися такі освітні моделі.

Американська модель: молодша середня школа - середня школа - старша середня школа - коледж дворічний - коледж чотирирічний в структурі університету, а далі магістратура, аспірантура.

Французька модель: єдиний колеж - технологічний, професійний і загальноосвітній ліцей - університет, магістратура, аспірантура.

Німецька модель: загальна школа - реальне училище, гімназія і основна школа - інститут і університет, аспірантура.

Англійська модель: об'єднана школа - граматична і сучасна школа - коледж - університет, магістратура, аспірантура.

Російська модель: загальноосвітня школа - повна середня школа, гімназія та ліцей - коледж - інститут, університет і академія - аспірантура - докторантура.

56.Типології «національного освітнього врядування»

Прибічники зазначеного підходу акцентують увагу на тому, що ‘Урядування” (governance) – це процес, в контексті якого будь — яка соціальна система, як “самокероване”, “самокоординуюче” утворення не штучно створюється (be crafted), а спонтанно “виникає” (emerge), у процесі взаємодії “різних груп” в боротьбі за “владу і контроль” над організацією.

За цією схемою моделюються різні варіанти “самоврядування” (self – governance), яке розглядається як один із важливих способів суспільного вря- дування (public governance) у сучасному суспільстві. Вважається, що “самоврядування” – це спроможність суспільного утворення забезпечувати себе необхідними засобами для розвитку та збере-ження ідентичності за рахунок власних можливостей і тим самим демонструвати відносний рівень власної соціально — політичної автономії.

«Типологія освітнього врядування» – аналізується світовий досвід формування сучасної системи освітнього врядування в усіх її основних вимірах – на рівні навчального закладу, на національному, регіональному та світовому рівнях. Предметом особливої уваги є обґрунтовані у західному суспільствознавстві розгорнуті класифікації та типології освітнього врядування, ключовими показниками яких є характер національної держави (nation-state) та державного управління освітою. В роботі аналізуються наступні основні моделі – модель «держава-контролер» (the state control model), модель «держава-наглядач» (the state supervising model), «ринкова модель» (the marketbased model).

У західній науковій думці термін «зовнішнє освітнє врядування» охоплює увесь комплекс проблем, пов’язаних із взаємовідносинами вищих навчальних закладів, як окремих, так і усієї системи вищої освіти із державою, державними органами. В цьому контексті концепція освітнього врядування має чітку та однозначну практичну спрямованість, оскільки її поява в науковому арсеналі обумовлена потребами реформування системи управління освітою. Ключовою ідеєю є налагодження механізму взаємовідповідальності за надання освітніх послуг між державою, ринком та громадянським суспільством.

У роботі наголошується, що тісний зв’язок між змінами в загальній системі державного врядування і освітнього врядування в існуючих типологіях децентралізації – адміністративній (синонім поняття «деконцентрація») і демократичній. Адміністративна децентралізація означає розширення компетенції місцевих органів державного управління, демократична децентралізація орієнтована на активізацію системи місцевого самоврядування, підвищення її ролі в управлінні освітою.

Західний досвід вибудови демократичної системи освітнього врядування знайшов своє втілення у реформаторських заходах урядів колишніх країн «соціалістичного табору». Існуюча в них «політико-адміністративна система» зазнавала трансформації у двох напрямках. Одні країни, в залежності від політичного контексту і традиції, розбудовували «політико-демократичну систему», інші – «адміністративно-професійну». Ключова ідея першої – децентралізація, яку досить послідовно реалізовували у Болгарії, Польщі та, у найбільш радикальній формі, в Угорщині. В «адміністративно-професійній» системі врядування наголос робиться на особливій ролі експертів, експертного знання в управлінні освітою. В цьому напрямку рухались Чеська Республіка, Словенія, Румунія.

Складність реформ системи освітнього врядування полягає у необхідності забезпечення правових та організаційних змін необхідним рівнем культури управління. В роботі звертається увага на необхідність осмислення природи управління, врахування фактора духовності в цьому процесі. Гуманістичний підхід до освітнього врядування передбачає перехід на особистісно-орієнтоване управління, який забезпечується шляхом створення умов для особистісного психосоціального зростання кожного учасника навчально-виховного процесу. Надійною основою реалізації особистісного підходу до управління освітою є гуманістично спрямована вітчизняна філософія освіти.