Стратегії державної освітньої політики в країнах Європейського Союзу та можливості їх застосування в Україні

Слово «стратегія» походить від грецького strategos, «мистецтво генерала». загальний, недеталізований план певної діяльності, який охоплює тривалий період, спосіб досягнення складної цілі.

Стратегію можна розглядати як довгостроковий, послідовний, конструктивний,раціональний,підкріплений ідеологією, стійкий до невизначеності умов середовища план, який супроводжується постійним аналізом та моніторингом в процесі реалізації та спрямований з певною метою на досягнення успіху в кінцевому результаті. Стратегія має здатність переходити від абстракції до конкретики у вигляді конкретизованих планів для функціональних підрозділів.

Освітня стратегія являє собою узагальнення комплексних тенденцій розвитку освіти, з метою забезпечення передумов для здійснення найбільш глобальних цілей освіти. Протягом XX століття в світовій практиці інтенсивно проводилися експерименти в пошуку нових шляхів розвитку шкільної і вузівської підготовки, які були спрямовані на досягнення такого рівня освіти, який найбільш повно відповідає потребам сучасного суспільства.

Вітчизняна система освіти розвивається в даний час в різних напрямках. Її характеризують такі властивості: гуманізація, гуманітаризація, диференціація, диверсифікація, стандартизація, багаторівневість, фундаменталізація, комп'ютеризація, інформатизація, індивідуалізація, безперервність.

Однак найбільш глобальною метою освіти, що об'єднує різні тенденції розвитку, стратегії, нововведення, плани, є спрямованість на забезпечення різнобічного розвитку особистості, її потенціалу, її можливостей, у зв'язку з цим відбуваються зміни в моделях освіти. Якщо традиційна модель освіти орієнтована на накопичення суми знань (даних і алгоритмів), то в розвиваючих моделях конкретні знання є в першу чергу засобом формування системи світогляду та світорозуміння (створення моделі світу) та реалізації інтелектуального потенціалу людини.

У рамках традиційної моделі накопичення конкретних знань є метою навчання. У сучасних моделях конкретні знання є насамперед засобом досягнення головної мети - розвитку інтелектуальних можливостей людини, розвитку особистості як такої. Ні в якій мірі не заперечуючи необхідності та корисності конкретних знань, необхідно підкреслити, що процес їх отримання повинен бути побудований так, щоб при цьому цілеспрямовано розвивалися і удосконалювалися інтелектуальні можливості людини, її здібності, професіоналізм, особистісні якості.

Безумовно, традиційна модель освіти ще зберігає свою силу в багатьох навчальних закладах країни, але при цьому, на жаль, механічні знання у великому обсязі гальмують інтелектуальний розвиток людини. Знання стають догмою, непридатною для практичного використання, людина - можливим об'єктом маніпуляції з боку «більш знаючих».

На жаль, моделі освіти, що використовуються в нашій країні, і в дошкільному, і в шкільному, і у вузівському навчанні, в цілому ближче до традиційних, ніж до розвиваючих. І перенесення центру ваги з перших на другі - нагальне завдання освіти на всіх рівнях. Крім усього іншого, це буде внеском і в оздоровлення, розвиток сучасного суспільства.

Отже, модель розвиваючого навчання передбачає організацію навчального процесу, в якому, поряд з передачею конкретних знань, належна увага приділяється процесу інтелектуального розвитку людини, який спрямований на формування його знань у вигляді добре організованої системи, на відпрацювання когнітивних структур і операцій в рамках цієї системи, на розвиток особистісного потенціалу людини.