Характеристика європейського освітнього врядування з позицій освітньої політики

Система “національного врядування ” органічно пов’язана з національною державою (nation-state). В контексті інтеграційних процесів, що відбуваються в Європі, спостерігається процес “розмивання” національної державності за двома напрямами – в сторону Європейського Союзу і регіонів. Формується система “пост-національного врядування” (post-national governance). В характерна особливість – наявність декількох рівнів врядування – наддержавного (supranational), міжнаціонального (transnational) та субнаціонального (subnational) виміру. Наддержавний вимір – відносини між національними урядами, субнаціональними урядовими та неурядовими акторами, або між усіма цими категоріями разом в контексті транснаціональної мережі європейської по-літики (transnational European policy networks). Ця сфера є джерелом надзвичайної складності та мінливості сучасного “європейського врядування” (European governance). Національне врядування (national govemance)y як ми вже зазначали, пов’язане із національною державою (nation-strate), національними урядами та місцевими органами влади. Субнаціональне врядування (subnational governance) включає в себе діяльність регіональних та місцевих урядових акторів.

“Європейське освітнє врядування” виникло не на порожньому місці і починалось не з чистого аркуша. Його основа – “національне врядування” держав, що започаткували спільний рух, який відповідає, на думку їх лідерів, вимогам часу. Оскільки його учасники із самого початку визначились, що освітня політика у сфері вищої освіти є компетенцією національних урядів, єдино можли-вим способом їх “взаємодії” в процесі формування європейської освітньої політики є “співробітництво” (cooperation), насамперед “політичне співробітництво” (political cooperation). Саме тому, будь-який аналіз “європейського освітнього врядування”, – зазначає А. Гінгель, – це, передусім, аналіз особливостей співпраці учасників інтеграційних процесів у сфері вищої освіти. Точку відліку початку формування “наддержавного” (supranational) сектора “європейського освітнього врядування” в існуючій літературі визначають по-різному. У вітчизняних дослідженнях, які, як правило, відтворюють зміст офіційних документів і погляд західних фахівців, євроінтеграційні процеси пов’язуються, головним чином, із Болонським процесом. Початком його передісторії вважається Римський договір 1957 року, згідно з яким 12 країн учасників Європейського економічного співробітництва зобов’язувались всіляко сприяти співпраці у сфері освіти. При цьому наголошується, відповідно до змісту офіційних документів, що освіта залишалась виключно у компетенції національних урядів, і на будь-які розміркування на наддержавному рівні накладалось, за висловом Дж. Ніва, своєрідне “табу”. Останнім часом, зокрема в контексті політичних наук (Ро- litical Science), з’явились дослідження, автори яких вважають, що початком євроінтеграційних процесів в освіті слід вважати рішення, прийняті в результаті зустрічі 1 червня 1955 р. міністрів закордонних справ Бельгії, Франції, Італії, Люксембурга, Нідерландів і повноважного представника міністерства закордонних справ Німеччини в Мессіні (Італія).