Освітні зміни та інновації в Україні: характеристика в контексті стратегії й тактики освітньої політики

Якщо розглядати кожне з цих понять окремо, то поняття «освітні зміни» означає зміни будь-якого роду, що відбуваються протягом деякого часу в системі освіти, в освітньому законодавстві, системі управління освітою, освітніх організаціях і навчальних закладах у їхніх взаєминах, а також між суб’єктами освітнього процесу; освітня зміна - найбільш загальне поняття, що характеризує динаміку в галузі освіти.

Оскільки зміни в системі освіти стосуються майже всіх елементів суспільства, прийнято розділяти їх на 4 рівні:

- глобальний рівень - це зміни, що стосуються всієї системи освіти (наприклад, зміни, зумовлені приєднанням України до Болонського процесу, зміни, зумовлені ацією тощо);

- рівень освітньої структури - зміни в структурі освіти (на рівні дошкільної освіти, загальної середньої підготовки, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післядипломної освіти);

- рівень інституцій і навчальних закладів - зміни, що відбуваються в рамках окремих освітніх інституцій (сфері управління освітою і навчальними закладами);

- рівень міжособистісних відносин - зміни на рівні окремих суб’єктів системи освіти.

Зміну можна розглядати і як процес, і як результат цього процесу.

У педагогічній та освітньо-політичній літературі, в якій аналізуються типи та види освітніх змін, зарубіжні науковці вживають різноманітні синонімічні поняття, характеризуючи зміни в системі шкільної освіти.

Часто ці терміни є конкретизацією часткових змін (incremental changes), або змін першого порядку (first order change), які визначаються як удосконалення існуючої структури або культури школи; або змін другого порядку (second order change), що означають радикальну перебудову структури та культури освіти.

Щодо інновацій в системі освіти. Глобальною характеристикою сучасного суспільства є інноваційний спосіб розвитку світової економіки, – економіки знань, в якій вміння та здібності людини, увесь її інтелектуальний, психофізичний, соціокультурний потенціал, і навіть духовний стан, перетворюються на головний виробничий ресурс. Саме практичне застосування знань в процесі створення високотехнологічної продукції стає основним джерелом додаткової вартості. Суспільство виявляє економічну зацікавленість в розвитку людської особистості, переорієнтації основних джерел створення національного добробуту з використання природних ресурсів, фізичної праці та фінансового капіталу до інтенсивного застосування наукоємних технологій та інновацій. Інакше кажучи, в сучасній економіці можливості розвитку країн вимірюються та прогнозуються виходячи з пріоритету людського фактора, а за основу оцінки рівня розвитку окремої держави береться її спроможність до повноцінного формування та використання людського потенціалу. Серед основних критеріїв оцінки цього параметру, поряд з валовим національним продуктом, тривалістю та якістю життя, в індекс розвитку країни попадають інновації освіти.

Слово «інновація» має латинське походження. В перекладі воно означає оновлення, зміну, введення чогось нового. Наука про нововведення – інноватика – виникла відповідно до потреб економіки розробляти та впроваджувати нові ідеї та послуги, і спершу предметом вивчення інноватики були економічні та соціальні закономірності створення й розповсюдження науково-технічних новинок.

Педагогічна інноватика пов’язана з перебудовою, модифікацією, удосконаленням, зміною системи освіти або її окремих складових (створенням нових прогресивних законодавчих актів, структур, моделей та концепцій навчання, форм інтеграційних зв’язків тощо).

Інноваційна освітня діяльність вищого навчального закладу – комплекс заходів із забезпечення інноваційного процесу на тому чи іншому рівні і власне сам процес. При цьому, головною метою інноваційної освіти є гармонійний розвиток особистості й творчих здібностей людини, підвищення її інтелектуального, творчого та культурного потенціалу.

Практична реалізація зазначених вимог передбачає впровадження ряду заходів, головними серед яких є:

- забезпечення умов для інтеграції освіти, науки та інноваційної діяльності;

- розробка нових та якісно вдосконалених навчальних програм з поглибленою науковою складовою, орієнтованих на формування у випускників професійних компетенцій, що забезпечують їхню конкурентоспроможність на ринку праці;

- високий рівень організації навчального процесу, що реалізується в межах сучасних систем управління якістю;

- застосування інноваційних, у т. ч. інформаційних, освітніх технологій, впровадження прогресивних форм організації навчального процесу та активних методів навчання, а також навчально-методичних матеріалів, які відповідають сучасному світовому рівню.

Важливим стимулом інноваційних перетворень в системі освіти Європи стало поширення на території європейських країн ідей, сформованих в рамках європейської освітньої співдружності, так званих, Болонських ініціатив.