Проблема формування потужного середнього класу

Проблемою громадянського суспільства є формування ефективних соціальних відносин, які б забезпечували економічну свободу особистості і формування потужного середнього класу.

Соціальна структура українського суспільства характеризується на сучасному етапі наявністю чотирьох соціальних прошарків: верхній (реальний правлячий прошарок, який постає в ролі основного суб'єкта перетворень); середній (підприємці, менеджери середніх і невеликих підприємств, середня ланка владних структур, найкваліфікованіші інженерно-технічні фахівці, наукова, художня інтелігенція, лікарі, вчителі; цей прошарок є або може бути соціальною опорою політичних і економічних перетворень); базовий (охоплює дві третини суспільства, має середній професійно-кваліфікаційний потенціал і відносно обмежені трудові можливості); нижній (в основному люди похилого віку, а також ті, хто не має професії і зайнятий малокваліфікованою працею). І, врешті-решт, "соціальне дно" (напівзлочинні елементи, алкоголіки, наркомани, бомжі).

Отже, виховання громадянина України – надзвичайно нагальне і невідкладне завдання вчителя, вихователя. За його самовіддану й над історично важливу працю в цьому напрямі український народ завжди буде дякувати й славити шкільних подвижників.

34. Роль громадських, професійних та неурядових організацій в реалізації стратегії і тактики освітньої політики.

Розгалужена система недержавних громадських організацій і рухів є необхідною умовою демократії, одним із загальноприйнятих і найбільш поширених критеріїв якої є можливість громадян брати реальну участь в управлінні, у вирішенні як державних, так і громадських справ. Суспільство не може бути демократичним, якщо воно позбавлене таких можливостей. Тільки створюючи сприятливі умови для розкриття творчого потенціалу громадян і подолання їх соціальної інертності, суспільство отримує спроможність до саморозвитку способом участі народу в процесі демократизації. Одним з елементів, що складає основу громадської активності є прагнення групи населення задовольнити свої спільні інтереси. Тут група виступає генератором соціальної і політичної активності. Поряд з поняттям громадські організації існує поняття “групи інтрерсу”, яке ввів до наукового обігу А. Бентлі.

Процес становлення громадянського суспільства дослідники умовно поділяють на декілька основних етапів. Першим є об’єднання суспільства навколо ідей та цінностей, притаманних громадянському суспільству, та визнання цих цінностей такими, що є основними у визначенні векторів поведінки, у процесі прийняття тих чи інших рішень. Наступний етап – інституціоналізація громадянського суспільства. На цьому етапі відбувається створення організацій, осередків, різноманітних рухів, які, власне, здійснюють цілеспрямовану діяльність, зорієнтовану на закріплення у суспільстві ідей та цінностей, визнаних основними на першому етапі. Необхідною умовою другого етапу є проведення діалогу між інститутами громадянського суспільства, налагодження між ними зв’язків як у рамках безпосередньо конкретної держави, так і на міжнародному рівні.

На цьому етапі також відбувається діалог з державою. Остання перед фактом становлення громадських інституцій має визнати наявність у суспільстві потенціалу самоорганізації та окреслити правове поле діяльності таких організацій, адже існування прописаних правових норм надає можливість для більш глибокої і повноцінної взаємодії між громадянським і державним секторами. Коли вказаний процес відбувся, інституційно організовані, поєднані функціональними та комунікативними зв’язками елементи громадянського суспільства готові до вступу у третю фазу. На цьому етапі, в рамках визначеного правового поля, відбувається активна взаємодія громадянського суспільства з державою.

Громадські організації здійснюють свою діяльність на демократичних засадах, якими є добровільність членства та неприбутковість. Головні цілі та завдання їх діяльності полягають у задоволенні і захисті законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів громадськості; сприянні реалізації громадських ініціатив шляхом усебічної підтримки професійних та громадських починань; залученні найширших верств громадськості до розбудови відкритого громадянського суспільства в Україні; розробці та реалізації громадських програм своїми силами, а також у співпраці з державними та іншими організаціями; допомозі іншим громадським організаціям у становленні та розвитку їхніх структур, інформаційна та навчальна підтримка, надання різноманітних послуг організаціям; участі у програмах іноземних та міжнародних громадських (неурядових) організацій, у проведенні міжнародних заходів відповідно до чинного законодавства України; організації та видання нових газет, журналів, самостійне здійснення інших видів інформаційної діяльності або спільно з іншими організаціями на некомерційній основі. Ще одна з ролей громадських організацій − це формування еліти, сприяння розвитку громадянської свідомості.

Надзвичайно важливою є співпраця з громадськими організаціями України, Європи та СНД. Хотілось би підкреслити необхідність інтеграції українських громадських організацій у загальносвітовий процес. Інтернаціоналізація українського третього сектора – це вже факт. Чимало громадських організацій беруть участь у різних форумах за кордоном, запрошуються зарубіжні організації до нас, тобто розгортається процес обміну інформацією. Але він ще не на належному рівні, оскільки сьогодні в Україні несприятливі комунікаційні умови. Ініційовані нині громадськими центрами проекти щодо створення інтернет-центрів для НДО так само будуть важливим елементом розвитку цих відносин. Крім того, дуже важливою є участь у спільних проектах.

Аналізувати розвиток громадянського суспільства в Україні надзвичайно складно тому, що створення підвалин такого суспільства співпадає у часі з процесом державного будівництва.

Брак історичного досвіду проявляється у таких щоденних проблемах неурядових організацій як пошук фінансування, пошук добровольців, побудова коаліцій.

Дослідник Л. Шевченко стверджує, що в українському суспільстві поки відсутній сильний спектр громадських організацій, та визначає причини такого стану:

відсутній кредит довіри;

відсутність об’єднавчої ідеї;

пасивна позиція громадян.

Підсумовуючи вище викладене, можна констатувати, що перші кроки до залучення представників громадських організацій до вироблення важливих державних рішень здійснюються: створені консультативно-дорадчі органи, окремі експерти залучаються до участі в підготовці державних документів, проводяться конференції та круглі столи з актуальних питань. Водночас, така практика потребує подальшого поглиблення та вдосконалення.