Основні моделі реформ

Існує багато типологій можливих моделей реформування освіти. Однак найпоширеніша класифікація визначає політично-адміністративну, раціонально-всебічну та культурну моделі. Елстром (1984), один із авторів, який використовує цю типологію, так описує ці три моделі:

Політико-адміністративна модель. Згідно з цією моделлю запланованих змін організації розглядаються як політичні системи. Політична перспектива базується на припущенні, що індивіди, групи і підгрупи ставлять за мету власні інтереси і використовують владу та інші ресурси. Зміни зазвичай відбуваються завдяки використанню влади та авторитету. Загальний приклад політико-адміністративної моделі - використання законодавства т розподіл ресурсів як засобів досягнення змін у соціальній системі. Політико-адміністративна модель наближена до визначення владно-примусової стратегії змін Чіна та Бена (1969)⁴⁰.

Раціонально-всебічна модель. Модель дослідження і розвитку (К.&В) можна розглядати як один з прототипів раціонально-всебічної моделі. Однією з відмінних характеристик раціонально-всебічної моделі є припущення, що соціальні системи повністю вивчені й тому можуть бути змінені на основі кальки і прогнозі (Ліндблом, 1959). Раціонально-всебічну модель критикує Елстром (1984) за надраціональність, заідеалізованість, надмірну орієнтацію на дослідження і недостатню орієнтацію на користувача. Ця модель наближена до раціонально-емпіричної стратегії Чіна та Бена (1969)⁴³.

Культурна модель. Зорієнтована на культуру і клімат соціальної системи - норми, цінності та думки - як основні мішені для змін. Інтелектуальна спадщина цієї моделі належить традиції гуманістичної психології та розвитку людських відносин. Культурна модель намагається емоційно збудити процес запланованих змін. Вона набагато менш бюрократична і більш спря­мована на користувача. У багатьох аспектах ця модель подібна на стратегію змін Чіна та Бена (1969), що має назву «перевиховна стратегія».