Основні стратегії реформ

Для здійснення успішної реформи освіти важливо не лише знати, що змінювати, а й як змінювати. Іншими словами, потрібні ефективні моделі змін або стратегії. Можна знайти багато різних прикладів стратегій у літературі щодо освітніх змін, однак після детального вивчення стає очевидно, що в більшості книг ті самі стратегії називають по-різному. Чін та Бен (1969) були серед перших, хто системно описав три фундаментальні стратегії змін у праці «Загальні стратегії здійснення змін у людських системах»:

Владно-примусові стратегії відносять до прямого та авто­ритарного підходу. Спілкування відбувається односторонньо від ініціатора до виконавця.

Раціонально-емпіричні стратегії стосуються підходу, який базується на експертизі, спрямованій на розум або інтелект виконавця. Це, як правило, відбувається за допомогою книг, лекцій, оголошень тощо. В цьому випадку спілкування також одностороннє.

Нормативні стратегії перепідготовки спрямовані на зміну норм, ставлень і думок різних груп учасників. Підхід ґрунтується на роботі в групі з наголосом на двостороннє спілкування.

Існує також опис різних підходів до освітніх змін. Наприклад, Гаус (1979) у праці «Технологія і майстерність: десятирічний погляд на інновації» називає такі підходи до освітніх змін:

* технологічний підхід - наголошує на важливості раціональ­ного мислення та емпіричних досліджень;

* політичний підхід - наголошує на боротьбі за владу та не­минучості конфлікту;

* культурний підхід - зосереджується на соціальному контек­сті, в який втручаються інновації.