Трактаты. Диалоги. Притчи. 17 страница

Отже, перша сентенція хай буде така:

1. Κάλλιστον ’εφόδιον A ’εν τω̃ γήρατι B ‛η σοφία. — «Найкращий путівник в старості — це мудрість», або παιδεία, тобто наука, бо людину в старості залишає все, крім науки.

2. Σεμνός ’ερως ’αρετη̃ς C, — «Прекрасна і велична любов до чесноти». Бо не можна не поважати того, в кому вбачаєш оселю чесноти; адже де любов до чесноти, там повинна бути гідність.

3. Φίλους ’έχων νομίξε θησαυρούς ’έχειν. — «Маючи друзів, вважай, що ти володієш скарбом». Ніщо, каже, Сенека, так не радує, як вірна дружба.

4. Χαλεπά τά καλά. — «Прекрасне важке».

A ’Εφόδιον від ‛οδός — дорога. Прим. автора.

B Τό γήρας, γήρατος — старість. Прим. автора.

C Σεμνιός — поважний, важливий; ’έρως, ’έρωτος — бажання, любов, Прим. автора. \222\

5. ’Ολίγη πρός κακότητα ‛οδός A. — «Короткий шлях до зла». Але прийми один вислів із святого письма. Павло в посланні до свого Тимофія (гл. І, кінець) пише: ’Έστι δέ πορισμός B μέγας ‛η ευσέβεια μετά αυταρκείας. — «Великим надбанням є благочестя разом з помірністю. Благочестю властиво шанувати бога і любити ближнього». Αυταρκεία латинською мовою називається спокоєм душевним, при якому людина задоволена своєю долею. Оце тобі на пам’ятку від мейе: будь задоволений тим, що маєш.

Бувай здоров, мій найжаданіший, мій Михайле з твоїм прекрасним братиком Грицем. Хай допомагає Христос вашим кращим успіхам в чесності.

Твій новий друг Григ[орій] Ск[оворода].

Липня 9, 1762.

[Харків, місцевий; кін. серпня — поч. вересня 1762 р.] / 501 /

Мі Michaël,

gaude in domino!

Si tibi publice discere graecam linguam non licuit non tam ob nimium laborem, quam per quorundam improbum conatum, non ideo tibi clipeus, ut ajunt, est abjiciendus. Paulatim privatim disces et omnino, si me amas, disces. Clarissimum argumentum mihi tui in me amoris futurum existima, si amaveris graecas Musas; et si tibi gratus est noster tui amor, tantisper eum duraturum scias, dum virtutem καί ‛ελληνικά γράμματα veneraris et expetis. Imitare igitur palmam, quae quo gravius petrae avulsae saxo premitur, eo procerius pulchriusque sursum erigitur. Haec est illa arbor, quae victoribus martyribus in manus datur, ut videre licet in picturis. Furtivis horis quotidie, paululum quidern certe, sed, inquam, quotidie aiiquid, velut in stomachum, vocabulum aut sententiolam in animum injice, ac ceu igni alimentum paulatim appone, ut alatur et crescat animus, non obruatur. Quo lentius disces, eo fructuosius. Lenta perpetuitas spe majorem acervum accumulat. Opera manuductoris, si forte opus erit, praesto est. Habes multos ex condiscipulis, qui admoneant, siquid dubites. Quodsi mea etiam opera uti volueris, nihil mihi gratius erit. Ad hoc nisi me avunculi tui rss. p. Petri meritum et benevolentia obligasset, ipsa nostra amicitia satis incitamento erat futura.

Amicus tuus Greg[orius] Skoworoda. / 502 /

A ’Ολίγος — короткий, малий; κακότης, κακότητος — безчестя, зло. Прим. автора.

B Πορισμός — [доход, прибуток]. Прим. автора. \223\

Si quid pecunia opus erit mutua, ut solet accidere, noli quaerere alios tibi creditores praeterquam me, nisi forte putas hic quemquam alium humaniorem erga te esse, quam me tibi. Scio te nimii esse pudoris, et malo in hanc partem pecces, quam in diversam, interdum tamen deponendus est pudor in honestis quidem rebus solis, ubi praesertim urget necessitas. Et stultitia est id pati, quod fugere possimus. An metuis, ne te pauperem existimem et in paupercula domo natum, si venias rogaturus mutuum? Ah non is sum, sed qui jam pridem cecini laudes paupertati. Aliis inservio cur non tibi et tuis? Si ipse pudefis, mitte Alexiolum nostrum, facile rem conficies. Caeterum si quis forte grammatophorus continget в Олшанку, significabis mihi per eundem Alexiscum. Sum omnino 1...

Мій Михайле,

радій в господі!

Якщо тобі не дозволено офіційно вивчати грецьку мову не стільки через те, щоб не переобтяжувати тебе, скільки внаслідок нерозумного втручання деяких осіб, то тобі зовсім не слід ще, як кажуть, складати зброю. Потроху ти приватним способом можеш вивчати її, і, взагалі, якщо мене любиш, вивчишся їй. Май на увазі, що найкращим доказом твоєї любові до мене буде твоя любов до грецьких муз і якщо тобі дорога наша любов, то знай, що вона буде тривати до тих пір, поки ти будеш шанувати доброчесність і еллінську літературу. Отже, наслідуй пальму: чим сильніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори. Це — те древо, яке дається в руки мученикам-переможцям, як це можна бачити на іконах. Знаходь годину і щоденно потроху, але обов’язково і саме щоденно, підкидай в душу, як у шлунок, слово або вислів і немов до вогню підкидай потроху поживи, щоб душа живилась і росла, а не пригнічувалась. Чим повільніше будеш вивчати, тим плодотворніше навчання. Повільна постійність нагромаджує кількість більшу від сподіваної. Допомога керівника, якщо в ній буде потреба, забезпечена. Серед товаришів у тебе є такі, які підкажуть тобі, якщо в чому-небудь не впевнений. Якщо ж ти захочеш користуватися моєю допомогою, то для мене не буде нічого приємнішого. Якщо б до цього мене не зобов’язували послуги і добродійства твого дядечка, преподобного отця Петра, то сама наша дружба була б для того достатнім приводом.

Твій друг Григ[орій] Сковорода.

Якщо тобі треба буде позичити деяку суму грошей, як це трапляється, не шукай собі інших кредиторів, окрім мене, якщо ти не думаєш, що в цій справі хто-небудь інший буде \224\ щодо тебе делікатнішим, ніж я. Я знаю, що ти надзвичайно соромливий, і вважаю за краще, щоб ти грішив у цей бік, а не в протилежний, однак іноді слід відкинути соромливість, звичайно, тільки в чесних справах, особливо тепер, коли цього вимагає необхідність. І безглуздям було б терпіти те, чого можна уникнути. Невже ти боїшся, що я вважатиму тебе злидарем або таким, що походить з бідної родини, якщо ти прийдеш за позичкою? О, я не такий, я вже раніше восхваляв бідність.

Я роблю послуги іншим, чому ж не робити їх тобі і твоїм. Якщо ж ти сам соромишся, то пошли нашого Олексу; ти швидко влаштуєш справу. Втім, якщо випадково буде листоноша (в Олшанку), сповісти мене через цього ж Олексу. Я зовсім...

[Харків, місцевий; поч. вересня 1762 р.] / 391 /

Salve, mea unica voluptas,

Michaël mellitissime!

Quoniam tam angelice amas Davidicos psalmos, dici nequit, quantae mihi est hoc voluptati. Accendis tali tuo tantoque ingenio quotidie novos in me tui igniculos, quos quoniam ex virtute sunt nati, immortales fore confido. Nihil nunc dicam de stylo tuae schedulae. Crede mihi, Erasmum nostrum visus sum audire, adeo latino spirat spiritu. Vale, mi anime! Versus utcunque licet sunt pulcherrimi, aliquantulo adjutos tamen propediem remittam, saltem ut modulationi vocis sint aptiores. Tu perge talis esse, qualis es.

Tuus Gregorius.

Ipse docebo cum organo pueros, interim jubebis Maximiscum nostrum utcunque musicas notas praemollire. Quando me ad te vis venire, scribes 1.

Здрастуй, моя єдина радосте,

Михайле найдорожчий!

Не можу тобі сказати, як мені приємно те, що ти такою ангельською любов’ю любиш псалми Давидові. Такими великими властивостями твоєї душі ти щоденно запалюєш у мені стільки вогників любові до тебе, які, будучи народженими з чесноти, будуть, я сподіваюсь, вічними. Нічого тепер не скажу про стиль твого листа. Повір — мені здавалось, що я чую нашого Еразма, настільки твій лист пройнятий латинським духом.

Бувай здоров, моя душе! Вірші, наскільки це можливо, прекрасні. Невдовзі я їх тобі поверну в дещо виправленому \225\ вигляді, щоб зробити їх більш придатними для декламування. Ти і надалі будь таким, який ти тепер.

Твій Григорій.

Сам я проводитиму з хлопцями навчання в супроводі органа, тим часом подбай про те, щоб трохи підготувати до співів по нотах нашого Максимка. Напиши, коли я повинен до тебе прийти.

[Харків, місцевий; серед, вересня 1762 р.] / 171 /

Salve, carissimum nobis ζω̃ον.

Michaël mellitissime!

Cum mature e ludo descendissem, cumque quod agerem quaerere coepissem, ecce tibi repente in oculos nostros proles illa, quam nostri, opinor, vocatur nescis qui? vocatur Michaël. Tu, inquam, subito animo meo obversari coepisti. Nunquam enim cum meis musis congredior, quin te animo videam, videarque tecum musarum amoenitates lustrare καί τόν ‘Ελικω̃να peragrare, teque iisdem rebus ac iisdem Camaenarum voluptatibus deliciari putem. Et certe quidem ad perfectam illam veramque amicitiam, quae sola maxime edulcat vitae molestias, imo vivificat, non solum pulchra virtus, geniorumque similitudo, sed etiam studiorum requiritur. Non enim perfecte conveniet inter diversorum studiorum homines. Et permulti hoc ipso nomine esse mihi justi amici nequeunt, quod literas non didicerunt: aut didicerunt quidem, verum a meo ingenio alienas. / 172 / Etiamsi caetera omnia sunt similia. Fateor apud te affectum meum. Equidem te amarem, etiarasi prorsus esses ’αναλφάβητος, propter candorem scilicet ingenii tui honestarumque rerum appetentiam, ut alia taceam, etiamsi plane rudis rusticus esses. At vero nunc cum video te ad graecanicas literas (quas quomodo amem, quid ego tibi dicam?) mecum incitari adque humaniorem illam literaturam, quae omissis gerris Siculis, ut dicitur, pulchra simul et utilia spirat, tantus in animo meo amor tui invalescit, ut de die in diem major crescat, nec quidquam mihi in vita dulcius, quam tecum tuique similibus garrire. Sed avocor.

Vale, Michaël!

Compone mihi tres quatuorve versiculos ac ad me transmitte. Quos rogas? Quos libet, nam tua omnia placent. Bene facis et pie, mi anime, quod custodem praefecisti Maximiscum aegroto fraterculo. Ceterum ne temere audias quoslibet medicinam indicantes. Nullorum enim artificum major copia apud vulgum, quam medicorum, et tamen nihil minus vulgus novit, quam morbos curare. Praeter vulgaria simplicia medicamenta \226\ respue omnia. Venae sectionem aut castapotia (проноснія) fugato tanquam anguem. Et si volueris invises nos confabulaturos hac supra re hodie 1.

Tui amantissimus Greg[orius] Sabbin.

Здрастуй, найдорожча мені істото,

наймиліший Михайле!

Коли я в звичайний час виходив зі школи і став думати про те, що мені треба робити, раптом перед моїми очима з’явилась людина, яку, я думаю, ти знаєш. Як її звуть? Звуть її Михайлом. Ти, кажу, став несподівано з’являтись в моїй душі. Коли я зустрічаюсь із своїми музами, то завжди бачу тебе в своїх думках, і мені здається, що ми разом втішаємося принадами муз і разом ходимо по Гелікону. Я впевнений, що ти втішаєшся тими ж самими речами, тими ж самими принадами Камен (муз). І дійсно, для повної і істинної дружби, яка єдина найбільше зм’якшує прикрощі життя і навіть оживляє людей, потрібна не лише прекрасна доброчесність і подібність не самих тільки душ, але й занять. І саме з цієї причини справжніми моїми друзями багато хто не може бути, бо вони не вивчали наук або ж якщо і вивчали, то такі науки, які чужі моїм розумовим нахилам, хоч у всьому іншому вони і подібні до мене. Признаюся тобі в моїй до тебе прихильності: я тебе любив би, навіть якщо б ти зовсім був неписьменним, любив би саме за ясність твоєї душі і за твоє прагнення до всього чесного, — не говорячи уже про все інше, любив би тебе, хоча б ти був зовсім неосвіченим і простим. Тепер же, коли я бачу, що ти разом зі мною захоплюєшся літературою греків (в якій мірі я їх ціную, мені нема потреби говорити тобі) і тією гуманітарною літературою, яка, якщо залишити в стороні сіцілійські жарти, як кажуть, надихає на все прекрасне і корисне, — то в моїй душі утверджується така любов до тебе, яка зростає з кожним днем, і для мене немає в житті нічого приємнішого, ніж балакати з тобою і тобі подібними. Але мене кличуть.

Бувай здоров, Михайле!

Склади для мене три або чотири віршики і перешли їх мені. Які? — спитаєш ти. Які хочеш, бо все твоє мені подобається. Ти добре і благочестиво зробив, моя душе, що Максимка поставив сторожем до хворого братика. Однак не слухай необачно випадкових людей, що рекомендують ті або інші ліки. В жодній галузі в народі нема такої великої кількості знавців, як у медицині, і нема нічого такого, про що б народ так мало знав, як про лікування хвороб. За винятком загальновживаних простих ліків, відкидай всі. Кровопускання \227\ й проносного [проноснія] уникай, як отруйної змії. І якщо хочеш, зайди до мене, і ми з тобою про це сьогодні поговоримо.

Вельми люблячий тебе Григ[орій] Савич.

[Харків, місцевий; серед. — друга половина вересня 1762 р.] / 931 /

Salve, vigor studiorum meorum Michaël mellitissime!

Remitto tibi tuos versus sacros, leviter immutatos non ad sententiam, sed ad vocem. Mihi quidem tua omnia sic placent, ut non mirum, sit, si hos versiculos aliquoties osculatus sum.

[Здрастуй, сило занять моїх, Михайле найсолодший!

Посилаю тобі назад твої священні вірші, злегка виправлені — не щодо змісту, а щодо розміру. Мені все твоє так подобається, тож не дивно, що ці вірші я кілька разів поцілував].

Спаси мя, господи! Яко

Преподобній оскуде.

Говорит ложная всякой

И нет истины нигде.

Злость во всех живет сердцах,

Само тож и во устах 1.

Потреби ты устне лстивы,

И язык велеречивый.

Кой так в себе размишляет:

Язик возвеличим свой.

От нас он; так рассуждает:

Кто господь нам и бог кой?

Но для бедствій нищих всех

И воздыханіа тех

Встану з сна, рече спаситель,

Буду ваш скор защититель.

Господне слово правдиво

Чистое как светлой глаз

Или как сребро нелживо,

Очищенное седм раз.

Ты нас, боже, сохрани,

Во безконечніи дны

От такого рода лживых

И человек нечестивых. / 932 /

Vale, παρθενία του̃ Χριστου̃ διαδοχή, et sponsi tui s. hymnis 2 super omnia oblectare!

Tuus Gregorius 2. \228\

[Прощай, непорочний послідовнику Христа, і більше всього втішайся священними гімнами на честь жениха свого!

Твій Григорій].

[Харків, місцевий; друга половина вересня — поч. жовтня 1762 р.] / 161 /

’Εράσμιε Μιχαήλ!

Quemadmodum mercatores summo studio cavere solent, ne sub specie bonarum malas damnosasque emant merces, ita nobis videndum accuratissime est, ne, dum amicos, optimam supellectilem, quaerimus, imo thesaurum inaestimabilem comparamus, per incuriam in adulterinum et falsum incidamus, qui dicitur adulator, et secundum paroemiam ’αντί γνησίου χρυσου̃ ‛υπόχαλκον, id est subaeratum, sive pro thesauro carbones inveniamus. Primum igitur discrimen adulatoris est mutabiltas et inconstantia, ut non possit diu eadem sequi eidemque instituto adhaerere, sed veluti simia aliis tantisper conformatur, donec quod captat, ceperit. Sed praestant ipsius Plutarchi verba: «Principio intuendum est in similitudinem instituti atque continuationem, perpetuo ne iisdem gaudeat, eademque laudet, vitamque suam ad unum dirigat atque exigat exemplar, sicnti decet ingenuum amicitiae ex iisdem moribus formatae consuetudinisque amatorem; talis enim est amicus. At vero adulator, cum stabilem nullam habeat suorum morum sedem, neque certum aliquod vivendi delegerit genus, sibi quod placeat, sed quod alteri, cumque alteri sese affingat atque adcomodet, non simplex est aut unius modi, sed varius ac multiplex, ex alia in aliam subinde formam transiens». Hactenus autor. / 162 /

Mi Michaël! Dic mihi ingenue ac bona fide, utrum succenses mihi, nec ne? An ideo nullam ad nos literam raittis, quod versiculos tuos dixi rudiusculos? At tanto crebriores mitte. Quis enim nascitur artifex? Usus per errores ducit nos ad elegantiam scribendi. Illi quidem ad perfectos comparati videri possunt tales, sed ad tuam aetatem, ad tuos in literis profectus collati, satis merentur laudis. Grede mihi, mi anime, ego cum hoc aetatis, qua tu nunc es, essem, ne pessimum quidem versum pangere poteram. Is hinc igitur, quo dignus es, si hoc te male habet! Excute igitur mihi dubium primo quoque tempore. Quodsi verum est, quod suspicor, aude quantumvis solaecissare. Ah nescis, quantum vincis alios in scribendo! Significa etiam, utrum placent tibi hi flosculi Plutarchi. Sin minus, mutabimus scriptionem, as pro istis missitabimus curtas, sed sapientes velgraecas vel latinas vel utrasque. Ad haec nescio, quomodo vales, \229\ praesertim animo. Si quid est, quod tuum pectus molestet, profer apud amicum. Si non re, consilio certe condolescentes juvabimus. De his omnibus tribus brevissime me monebis. Scio enim temporis tui penuriam.

Vale mi philomuse! Interim tuam schedulam avidissime expecto.

Tuus Gregorius Sabbin 1.

Εί χρείαν ’έχεις χρημάτων, γράφε πρός ‛ημα̃ς

Любий Михайле!

Подібно до того, як купці вживають застережних заходів, щоб під виглядом хороших не купити поганих і зіпсованих товарів, так і нам треба найретельніше дбати про те, щоб обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того — неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене і мниме, що називається підлесником, і не одержати, за прислів’ям, замість чистого золота ’υπόχαλκον, тобто підробку з міді, або замість скарбів — вугілля. Перша відмінна ознака підлесника — мінливість і непостійність: він не може довго слідувати за одним і тим же і триматись одного й того ж правила, але, подібно до мавпи, наслідує інших доти, доки не одержить того, чого домагався. Але наведу слова самого Плутарха: «З самого початку слід мати на увазі постійність і послідовність справжнього друга: чи постійно він тому ж радіє, те ж схвалює, і чи скеровує він життя своє за одним зразком, як це властиво тому, хто любить дружбу і навики життя, які утворилися на основі подібності характерів, бо такий друг. Підлесник же, не маючи постійної підстави для своєї поведінки, не вибравши собі певного способу життя, який би йому подобався, а не іншому, наслідуючи іншого і до нього пристосовуючись, отже, не є простою людиною або людиною одного способу життя, але мінливого і різноманітного; з одного виду він раптом переходить в інший». Так говорить автор.

Мій Михайле! Скажи мені щиро й одверто, гніваєшся ти на мене чи ні? Невже ти тому не прислав мені жодного листа, що я знайшов твої вірші дещо необробленими? Навпаки, тим частіше їх посилай. Бо хто ж народжується митцем? Вправи через помилки ведуть нас до витонченості письма. Твої вірші, якщо їх порівнювати з бездоганними віршами, дійсно можуть здатися такими (як я їх оцінив), але, якщо зважим на твій вік і твої успіхи в науках, вони в достатній мірі заслуговують похвали. Вір мені, моя душе, коли я був У твоєму віці, я не міг скласти і найпростішого вірша. Отже, ти на шляху до мети, достойної тебе, коли тебе це так хвилює. \230\ Розвій мій сумнів з самого початку. Якщо вірно те, що я підозріваю, то не бійся погрішити проти правил мови. Ах, ти не знаєш, наскільки ти перевершуєш інших в письмі! Відзнач також, чи подобаються тобі ці квіточки з Плутарха; якщо ні, то змінимо стиль листа і замість них будемо посилати тобі короткі, але мудрі вислови — грецькі чи латинські або і те, і друге. Крім того, я не знаю, як себе почуваєш, особливо, як у тебе на душі. Коли що-небудь турбує твоє серце, повідай другові. Якщо не ділом, то порадою у всякому разі допоможемо тому, хто страждає. Про ці три речі повідом мене в найкоротших словах. Я знаю, що в тебе не вистачає вільного часу.

Бувай здоров, мій любителю муз! Тим часом з великим нетерпінням жду твого листа.

Твій Григорій Савич.

Якщо ти потребуєш грошей, напиши мені.

[Харків, місцевий; друга половина вересня — поч. жовтня 1762 р.] / 431 /

Мі carissime Michaël, salve!

Mitto tibi qualecunque specimen secum ipso loquentis animi tacite seseque tamquam lusu quodam oblectantis ac in morem alitis per sublimia coeli spatiosaque volitantis ac tamquam velitantis. Incredibile dictu, quam istuc delectat, cum animus liber ab omnibus atque expeditus in morem delphinis pernicissimo, sed non insano motu φέρεται. Magnum hoc quidem est atque unice summis viris familiare et sapientibus. Haec est illa ratio, qua taedium altissimae solitudinis sancti homines et prophetae non modo tulerunt, sed etiam inerrabiliter sunt delectati τη̃ ’ερήμω, quam adeo ferre grave est, ut Aristoteles haec dixerit: «Homo solitarius aut bestia est fera, aut deus». Videlicet mediocribus hominibus mors est soliiudo, oblectatio autem iis, qui aut oppido fatui, aut excellenter sunt sapientes. Illis grata ‛η ’ερημία propter stuporem; horum autem mens dia divina invisibiliter inveniens occupatur, mireque delectatur iis, quae vulgaribus ingeniis sunt ’άδυτα, unde vulgus et admiratur tales / 432 / et melancholicos vocitat; at illi quasi jugi convivio deliciantur, nullo negotio sibi exstruentes aulas, atria, domos («коль возлюбленна» etc), verum etiam montes, fluvios, silvas, campos, diem, noctem, feras, homines et quid non? «И веселіе вечное над главою их». Hujus Abrahamiticae familiae si cupis esse nepos et esse heres invisibilium bonorum et non adimendorum, hos suspice, hos imitare, his adhaere, ac ostende jam nunc in tenella aetate, ut appareat te catulum non porci, sed leonis, \231\ pullum columbinum, aut aquilinum esse, non vespertilionis, non filium τη̃ς ’Άγαρ ancillae et servae, sed Sarrae, quae gignit in libertatem, breviter non mundanum, non trivialem, non lippis et tonsoribus notum, ου τό κοινόν, sed excellens, sed rarum, sed novum atque caeleste cogita, molire, meditare. Persequere non inanes τω̃ν σοφιστω̃ν πλοκάς, non distinctionum bifidas ungulas, porcis familiares, sed tales libros degusta, quales sunt, in quibus haec aut similia referuntur: Quid est philosophia? Respondetur: secum ipso morari... secum loqui posse. Rursum: cum Crates videret quendam secum in solitudine loquentem, non sane cum malo, / 441 / inquit, hornine confabularis etc. his affinia. Talibus videlicet libris praeparatur animus ad lectionem s. scripturarum, quae sunt piarum ac angeticarum mentium ‛ο παράδεισος, qui semper spectatur et nunquam satiat. Tales homines inspiciendi, quorum verba, facta, τό ’όμμα, incessus, gestus, esus, potus breviter tota vita εις τό ’εντός φέρεται. id est, introrsum, velut illa vestigia, ut est in Plutarcho, spectat, id est, qui non volantia non nubes persequuntur, sed unice anirno suo intenti και προσέχουσιν, donec dignum deo se ipsos habitaculum praeparent. Καί ‛ο θεός, ubi insedit animis eorum, ubi ’εβασίλευσε, tum quae sunt vulgo intolerabilia, horrenda, sterilia, nae ipsis divina, nectarea, ambrosiaque sunt breviter: «веселіе вечное» etc.

Vale, carissime anime!

Tuus Gregor[us] Sabbin 1.

Мій найдорожчий Михайле, здрастуй!

Посилаю тобі зразок розмови душі, яка мовчки веде бесіду сама з собою, ніби грою втішаючи себе, і, як орел, літає по високих і широких небесних просторах і ніби бореться. Важко уявити, наскільки це приємно, коли душа вільна і відречена від усього, подібно до дельфіна мчить у небезпечному, але не безумному русі. Це щось велике і властиве лише найвеличнішим мужам і мудрецям. У цьому причина того, що святі люди і пророки не лише зносили нудьгу повної самотності, а й безумовно втішалися самотою, зносити яку так важко, що Арістотель сказав: «Самотня людина — або дикий звір, або бог». Це значить, що для звичайних людей самотність — смерть, але насолода для тих, які або зовсім дурні, або видатні мудреці. Першим пустиня приємна своєю тишею, нерухомістю; божественний же розум останніх, знайшовши божественне, ним постійно займається і вельми втішається тим, що для звичайних умів недоступне; тому простий народ шанує таких і називає їх меланхоліками; а вони ніби перебувають на безперервному бенкеті, створюють, не порушуючи свого спокою, палаци, атрії, будинки [«коль возлюбленна»] та ін., навіть \232\ гори, ріки, ліси, поля, ніч, звірів, людей і все ін. [«И веселіє вечное над главою их»]. Якщо ти хочеш бути внуком цієї Авраамової сім’ї і спадкоємцем невидимих і невід’ємних благ, то їх шануй, їх наслідуй, іди за ними і показуй уже тепер у ніжному віці, що ти маєш вигляд дитини не свині, а лева, пташеняти голуба чи орла, а не сови, що ти не син Агарі, служниці і рабині, але Сарри, яка народжує вільних, коротше кажучи, щоб ти не був ні мирською людиною, ні простаком, ні тим, звичайним, відомим всім підсліпуватим і цирульникам, ні вульгарним, але щоб тебе визнавали за людину видатну, рідкісну, яка дбає і думає лише про нове і небесне. Слідуй не порожнім хитромудрощам софістів, не роздвоєним копитам свиней, але черпай від тих книг, в яких викладаються такі предмети або подібні до них: Що є філософія? Відповідь: перебувати на самоті з собою, з собою уміти вести розмову. Далі, коли Кратес побачив людину, яка розмовляла сама з собою на самоті, то сказав: «Безсумнівно, не з поганою людиною ти розмовляєш» і т. ін. Саме на таких книгах душа готується до читання святого письма, яке є раєм благочестивих і ангельських умів, на яке завжди дивляться, але яким ніколи не можуть пересититися. Дивись на тих людей, чиї слова, діла, око, хода, рухи, їжа, напої, коротше кажучи, все життя скероване всередину, як ті сліди, про які говориться у Плутарха, звернені всередину, тобто вони не летять за тими, що літають за хмари, але зайняті лише своєю душею і слухають самих себе, поки не приготують себе як гідну обитель для бога. І коли бог вселиться в їхні душі, коли запанує в них, тоді те, що уявляється юрбі як щось нестерпне, страшне, пусте, для них стане божественним, сповненим нектару й амброзії, коротше кажучи [«веселіє вечное»] та ін.

Бувай здоров, найдорожчий друже!

Твій Григор[ій] Савич.

[Харків, місцевий; друга половина вересня — поч. жовтня 1762 р.] / 441 /

Salve, φιλέλλην Michaël, φιλόμουσε!

Quaesisti me heri, cum e templo egrederemur, cur tibi arrisissem ac tanquam risu salutassem, quamquam quidem leniter subrisi, quod graeci vocant μειδάω, et magis sum visus tibi ridere, quam ipsa re risi; quaesisti, inquam nec causam dixi, nec nunc dicam, hoc tantum dico, ridere libet, certe tum libuit, imo et nunc libet, ridens et scripsi, et te credo ridentem haec legere, et ubi me videbis, risum ut teneas, vereor. Sed tu, ω̃ σοφέ, causam quaeris? Sed dic mihi, cur tibi hic aut ille \233\ color, hic pisciculus magis quam ille, hac forma consuta vestis arridet tibi, id est ad te ridet, illa non item, aut certe minus? At ego tibi risus hesterni causam reddam. Risus quidem (tu risum tene, dum de risu nugor) est germanus foetus gaudii ita, ut saepe pro gaudio ponatur, quale est illud Sarrae, ni fallor: «Смех мне сотвори господь». ’Ισαάκ enim hebraea vox dicitur significare то ridebit, quod et pro risu ponitur. Cum igitur quaeris, cur rideam, videris quaerere, cur gaudeam. Ergo causa gaudii est tibi rursum reddenda? О impudentem postulationem! Sed age! / 442 / accingamur ad hoc quoque musis fortunantibus; quodsi non vacat audire, differamus in crastinum. Sed instare videris causamque, velut improbus debitum debitor flagitare. Cur igitur heri gavisus sum rogas? Audi! Quia tua gaudentia τά ’όμματα adspexi gaudentem igitur gaudens salutavi gaudio. Quodsi tibi haec causa gaudii mei ex Norvegia esse videtur, confugiam ad aliud ’άσυλον, imo tuo te gladio jugulabo, et quaero: quare nudius tertius tu me prior ’εν τω̃ ναω̃ risu salutasti? cur arrisisti mihi? Dic, σοφέ, non te dimittam, meministin’? Hactenus, о carissime, sumus jocati jocis non admodum abludentibus a musis illis castissimis. Sive enim lugemus sive ridemus sive seria agimus sive joca, domino nostro omnia facimus, cui et morimur et vivimus etc. Eundem precor, ut te servet in castitate sobrietateque. Quod donum cum in te credam esse, te semper videns in congressibus amicissimis, semper gaudebo, saeperidebo. Quis enimstipes non cum gaudio adspicit μακάριον ’άνθρωπον καί του̃τον τόν φίλον; ’έρρωσο!