ТЕМА 2. Процес навчання: структура, принципи

Процес навчання – це цілеспрямована діяльність, в ході якої вирішуються завдання освіти, загального розвитку і виховання. Всі ці функції навчання опосередкуються через інформацію. Правильна організація роботи з передачі та переробки навчальної інформації створює умови для активного й успішного навчання. Інформаційне середовище – це один з головних аспектів довкілля людини (сукупність всіх потоків інформації, де людина є результатом їх перетину та взаємодії).

Процес навчання істотно відрізняється від навчального процесу. Поняття «навчальний процес» охоплює всі компоненти навчання: викладача, використовувані ним засоби і методи навчання, учня, який працює під керівництвом учителя на уроці та самостійно вдома, забезпечення навчального процесу наочністю й технічними засобами. Під поняттям «процес навчання» розуміють взаємодію учителя й учня.

Навчання як один з видів людської діяльності складається з двох взаємопов'язаних процесів — викладання й учення.

Викладання — діяльність учителя в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.

Учення — цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні — оволодіння соціальним досвідом з метою його використання в практичному житті.

У процесі навчання відбувається взаємодія між учителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано — через систему завдань. Результативність процесу навчан ня залежить від стилю спілкування учителя з учнем та впливу навколишнього середовища.

Основною задачею навчання як процесу формування особистості є створення шляхів та засобів використання можливостей інформації через її вплив на людину в процесі вчення. Отже, процес навчання можна розглядати як відкриту, розвинену систему взаємодії трьох основних елементів: навчальна інформація – викладач – навчаємий – навчальна інформація,

Головною метою цієї системи є формування самостійної пізнавальної активності, а також розвиток творчої особистості. Зміна системи або перерозподіл елементів системи можливі тільки у визначеному відрізку часу, причому тут можлива поява в елементі нових якостей, або зникнення старих, деякі зміни у взаємовідносинах елементів тощо. Поняття "зміни" двозначне, воно передбачає процес і прогрес. Оскільки взаємодія елементів процесу навчання є діяльністю певного виду, а в нинішніх умовах інформаційного середовища виникає необхідність формування творчої особистості, вся система навчання приймає проблемно-діяльнісний характер.

Основними функціями навчання є освітня, виховна і розвиваюча. Освітня функція навчання сприяє перетворенню знань у надбання особистості, яка навчається, виробленню умінь і навичок використання знань на практиці. Виховна функція виявляється у формуванні світогляду, високих моральних якостей, естетичних смаків, трудових умінь. Розвиваюча функція спрямована на формування творчої особистості.

Основні компоненти навчального процессу:
1. Мета навчання. Визначається умовами розвитку суспільства та набутим досвідом у формуванні підростаючої особистості. Життєва і соціальна компетентність учнів, громадянське виховання є стратегічною метою 12-річної школи, що передбачає розвиток і саморозвиток учнів на основі повноцінного використання внутрішнього потенціалу особистості.

2. Завдання навчання. Випливають із мети навчання і дають змогу здобувати знання, набувати вміння і навички згідно з навчальними планами та програмами.

3. Зміст освіти (навчання). Стрижнем його є чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якими повинен оволодіти учень протягом навчання у школі.

4. Методи навчання. Основні способи навчальної роботи вчителя та учнів, за допомогою яких здобувають певні знання, вміння і навички.
5. Засоби навчання. Підручники, посібники, комп'ютери, навчаючі контролюючі машини, спортивні знаряддя, за допомогою яких учні здобувають знання та удосконалюють навички.

6. Форми організації навчання. Сприяють свідомому засвоєнню навчального матеріалу, оволодінню відповідними уміннями та навичками. Основною формою навчання у школі є урок, додаткові форми — факультативні заняття, гурткова, секційна робота, різноманітні конкурси, олімпіади, спортивні змагання тощо.

Процес навчання складається з цільового, стимулюючо-мотиваційного, змістового, операційно-дійового, емоційно-вольового, контрольно-регулюючого, оціночно-результативного компонентів.

1. Цільовий компонент забезпечує усвідомлення педагогами і передачу учням мети викладання кожного предмета, його конкретних розділів і тем. Це усвідомлення залежить від попереднього матеріалу, рівня освіченості та вихованості учнів, а головне — від цілеспрямованості вчителя, вміння поставити і роз'яснити учням цілі та завдання.

Організація процесу навчання пов'язана з чітким визначенням мети (освітньої, виховної, розвиваючої) та усвідомленням її учнями. Освітня мета полягає в забезпеченні засвоєння, закріплення, застосування теорій, понять, законів тощо (вчитель продумує їх перелік); формуванні загальнонавчальних та спеціальних (з певного предмета) умінь і навичок. Виховна мета реалізується у формуванні виховних світоглядних ідей, моральних якостей школярів (етичних норм, гуманізму, колективізму, активної позиції щодо навчання і життя загалом), естетичних поглядів, уміння працювати й контролювати себе, гігієнічних та фізкультурних навичок. Розвиваюча мета охоплює розвиток мислення, уваги, пам'яті, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів. Розвиток мислення відбувається на основі загальних розумових дій та операцій.

Під час навчального процесу учитель сприяє розвитку волі та наполегливості учнів; виховує культуру їх емоцій — подив, радість, цікавість, переживання та ін.

Досягнення освітньої, виховної та розвиваючої мети здійснюється завдяки реалізації змісту навчального матеріалу, добору форм, методів, прийомів навчання, забезпеченню порядку й дисципліни на уроці, оцінювання знань, впливу особистості вчителя, його поведінки, ставлення до учнів.

2. Стимулюючо-мотиваційний компонент є продовженням цільового, але тільки за усвідомлення учнями їх власного стимулу до діяльності. Повноцінний стимул можливий за усвідомлення реальної значущості знань. Тому роз'яснення мети, поглиблення мотивації є передумовою позитивного ставлення учнів до навчального предмета. Учитель зобов'язаний викликати в учнів внутрішню потребу в засвоєнні знань. Це досягається за допомогою чіткого й достатнього формулювання учням пізнавального завдання (найчастіше у формі проблемної ситуації), адже одна й та сама за характером і результатами навчальна діяльність учнів може мати різні мотиви. Тому важливо, щоб учитель свідомо управляв мотиваційною стороною навчальної діяльності учнів, їх інтересами і потребами, формував позитивне ставлення до навчання.

Позитивне ставлення до навчання можливе, якщо: наукові знання викликають зацікавленість, а вчитель створює ситуації, якими учні захоплюються; знання, вміння і навички значимі для учня практично в різних життєвих ситуаціях і тому викликають глибоку зацікавленість; навчальна діяльність стимулює бажання долати труднощі, пробувати власні сили при засвоєнні навчального матеріалу; у системі суспільних пріоритетів наукові знання користуються належним авторитетом, що зміцнює мотиваційну основу навчальної діяльності учнів; сформовано колективний характер навчальної діяльності (створює сприятливу атмосферу і прагнення зайняти достойне місце серед ровесників); підтримується почуття власної гідності; навчальна діяльність є плідною (стимулює подальші старання); утвердилося справедливе оцінювання досягнень, доброзичливе ставлення, повага йрозумна вимогливість до учнів.

3. Змістовий компонент. При підготовці до заняття вчителю необхідно ретельно обміркувати, яким повинен бути зміст навчального матеріалу, конкретизувати обсяг теоретичних положень, визначити уміння та навички, які необхідно сформувати у процесі вивчення нового матеріалу.

Навчальний матеріал, залежно від функцій, які він виконує, належить до таких видів:

- інформаційний: тексти, малюнки, креслення, схеми, таблиці, географічні карти, музичні твори, ноти, твори скульптури і живопису, моделі, установки, реальні об'єкти навколишньої дійсності тощо;

- операційний: завдання, вправи, під час виконання яких виробляються вміння і навички;

актуалізуючий: тексти, завдання, які сприяють актуалізації опорних знань, умінь і навичок, необхідних для розуміння і засвоєння матеріалу;

- контролюючий: завдання, що забезпечують внутрішній і зовнішній зворотний зв'язок;

- стимулюючий: тексти, завдання, які викликають інтерес до нових знань або нових способів їх засвоєння;

- діагностуючий: завдання, що дають змогу виявити прогалини в знаннях, причини неправильних дій учнів.

На практиці, як правило, використовують поєднання різних видів навчального матеріалу.

4. Операційно-дійовий (методичний) компонент о хоплює всі методи та їх складові — прийоми, якими оперує кожен учитель у процесі своєї діяльності, форми організації навчання. Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність, слід зважати на те, що, хоча учні засвоюють навчальний матеріал під керівництвом учителя, цей процес є індивідуальним для кожного учня. Загалом, він передбачає таку послідовність інтелектуальних операцій: сприймання; осмислення; узагальнення; систематизація; закріплення; застосування на практиці.

Сприймання нового матеріалу є важливим життєвим процесом, який полягає у відбитті у свідомості особистості предметів, явищ, форм існування матерії. Вони можуть бути представлені у формі тексту, аудіо-, відеоматеріалу або експозиційної моделі тощо. Динаміка, ефективність його залежить від досвіду, запасу знань учня, встановлення зв'язків нових знань з набутими в процесі навчання, врахування інтересів, потреб, уваги, звичок, нахилів, переконань учнів має великий вплив на процес сприймання. Тому, готуючи учнів до сприймання нового матеріалу, вчитель зобов'язаний приділяти увагу постійним зв'язкам між набутим і новим, актуалізувати відповідні опорні знання, вміння, навички.

Важливо організовувати вивчення учнями нового матеріалу з різних джерел — як за допомогою безпосереднього (різні види наочності, екскурсії, лабораторні й практичні роботи, експерименти, суспільно корисна і продуктивна праця), так і опосередкованого сприймання (усне і друковане слово, викладання, вміння викликати у їх свідомості потрібні уявлення тощо).

Викладаючи новий навчальний матеріал, учитель повинен забезпечити лаконічність, узагальненість, уніфікованість, очищеність від зайвої інформації, від зайвих деталей, уніфіковуючи його у процесі зосередження уваги учнів передусім на опорних смислових моментах. Доцільно відмежовувати автономні одиниці навчального матеріалу, щоб новий матеріал мав чітку, зрозумілу і доступну для засвоєння структуру.

Слід враховувати індивідуальні особливості сприймання окремих учнів: точність, швидкість, повноту, емоційність, уміння відбирати, аналізувати, використовувати інформацію. Перше враження учня від навчальної інформації (явище імпринтингу) надовго залишається в його свідомості. Тому важливо, щоб воно було правильним. Суттєву роль при цьому відіграє візуальне представлення навчальної інформації.

5. Осмислення інформації, формування наукових понять. Вони безпосередньо пов'язані з розумінням і запам'ятовуванням навчального матеріалу. Осмислення передує розумінню сприйнятого. Осмислити — означає для учня побачити у сприйнятій інформації відповідний смисл.

У процесі осмислення, узагальнення учнями фактів, формування понять, розуміння закономірностей вчитель має турбуватися про розвиток їх конкретного й абстрактного мислення.

Осмислення і розуміння навчального матеріалу відбувається у процесі аналізу, синтезу, індукції, дедукції. При його узагальненні вчитель звертає особливу увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів.

Формування понять відбувається на основі практично-чуттєвої діяльності учнів (виокремлення ознак понять через безпосереднє сприймання і співставлення предметів), а також логічного аналізу ознак понять.

На стадії формування знання, уявлення і поняття учнів спершу є дифузними (розрізненими), учень не усвідомлює їх ознак. Далі він виокремлює й усвідомлює деякі з них — ті, що найчастіше зустрічаються, згодом — істотні ознаки. Поняття пов'язуються з усе більшою кількістю різноманітних об'єктів, знання узагальнюються і поглиблюються. Нове поняття формується як результат вирішення певної проблеми. Велике значення у формуванні понять належить слову. Без нього поняття не існує. За допомогою слова (усного, друкованого, писемного), через мову і мовлення учні пізнають світ, оволодівають основами наук.

6. Закріплення знань, умінь і навичок. Для того щоб знання стали надбанням учня, їх потрібно не тільки сприйняти, осмислити, а й запам'ятати.

Запам'ятовування — процес пам'яті, завдяки якому відбувається закріплення нового через поєднання його з набутим раніше. Воно є основою накопичення, збереження та відтворення інформації.

Запам'ятовування може бути логічним (осмисленим) і механічним (простим повторенням, “зубрячкою”).

Продуктивність запам'ятовування залежить від особливостей його довільного процесу.

7. Практичне застосування знань, умінь і навичок. Це останній етап процесу засвоєння знань, набуття умінь і навичок. Здатність до цього формується за допомогою різноманітних вправ, самостійних робіт, розв'язування задач на лабораторних і практичних заняттях, в різних видах повторення, написання творів. Особливе значення для повноцінного застосування знань мають міжпредметні зв'язки, вирішення різних життєвих завдань, де доводиться використовувати комплекс знань з різних навчальних предметів. Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації, учіння, розвитку емоційної сфери, самостійної і творчої ініціативи учнів.

8. Емоційно-вольовий компонент. Виявляється через напруження волі учня у процесі пізнавальної діяльності. Воля, емоційні процеси інтенсифікують пізнавальну діяльність школярів. Важливими є позитивні емоції, які створюють атмосферу співробітництва, поліпшують умови самостійної навчальної роботи, викликають бажання вчитись.

Підвищенню емоційності навчання сприяє використання спеціальних дидактичних методів (демонстрації, використання технічних засобів навчання, змістовність матеріалу), показових прикладів, фактів, створення проблемних ситуацій.
9. Контрольно-регулюючий компонент. Містить методи контролю, самоконтролю і взаємоконтролю, якими користується вчитель паралельно з викладанням нового матеріалу.

Функція контролю здійснюється на всіх етапах навчального процесу. Вона є безперервною і не повинна обмежуватись лише констатацією досягнутого. Йдеться про зворотний зв'язок у навчанні, що передбачає: своєчасне реагування вчителя на допущені учнем (учнями) помилки; певну систему їх виправлення (учень одержує підказку, йому негайно повідомляють правильну відповідь або учень самостійно шукає помилку та способи для її виправлення).

На цьому етапі відбувається формування в учнів навичок та умінь самоконтролю в навчанні, планування своїх дій, оцінювання і регулювання власної діяльності і поведінки, передбачення результатів своїх дій, зіставлення їх з вимогами вчителя або колективу.

10. Оціночно-результативний компонент. Передбачає оцінювання якості знань учнів, яке здійснюють як педагоги, так і вони самі. Воно є ефективним чинником, коли результати оцінювання є об'єктивними, послідовними, узгоджуються між собою.

До суб’єктів навчального процесу відноситься викладач та ученик (навчаємий). Взаємодія викладачів і навчаємих може протікати як в безпосередній, так і в опосередкованій формі. У першому випадку викладач і навчаємі спільно працюють над досягненням мети навчання (її визначає викладач для кожного модуля інформації), в другому – навчаємі намагаються організувати свою діяльність по виконанню задач згідно з заздалегідь поданою викладачем інструкцією. Цей спосіб можливий, якщо навчаємі оволоділи вже понятійним апаратом даного модуля та операціями, щодо розв'язання нескладних завдань, більшість з яких вимагає репродуктивної діяльності.

Вчення як пізнавальна діяльність, притаманна людині, завжди активне (тільки воно має різні рівні активності). Викладання може не мати активної складової, в цьому випадку рівень активності вчення знижується.

Аналіз сучасної педагогічної літератури і досвіду роботи провідних вузів у галузі соціалізації і виховання студентів дозволяє виділити ряд проблем. Найважливіша з них – проблема виховання, якісного визначення цілеспрямованого розвитку особистості студента.

Виховання студентів у системі вищої професійної освіти, орієнтоване на формування базової культури особистості, включає:

- подальший розвиток соціального і життєвого досвіду особистості, її мотиваційної сфери, соціально-комунікативних умінь і навиків;
- формування навиків прийняття рішень у послідовному і відповідальному здійсненні соціальних функцій;

- підтримку професійного зростання;

- громадянське самовизначення;

- усвідомлене формування соціально прийнятного способу життя.

Реалізація вказаних цілей у свою чергу припускає створення єдиного соціокультурного виховного простору університету. Соціальний виховний простір – "спеціально організована педагогічна сфера, структурована система педагогічних чинників і умов становлення особистості студента. Характерні ознаки простору – його протяжність, структура, взаємозв'язок і взаємозалежність елементів, його відокремлення з середовища, обов'язково сприймана вихованцем суб'єктивно".

Важливими умовами формування гармонійної особистості студента в соціокультурному виховному просторі є широке використання у діяльності педагогів і студентів різноманітних культурних цінностей, облік національних традицій у вихованні і навчанні, створення нового, гуманного, різноманітного і складного культурного середовища, освоєння загальнолюдських цінностей світової, національної культури.

У соціокультурному просторі головним системоутворюючим чинником виступає особистісно-орієнтоване виховання гуманістичного типу. Представники наукової школи Є.В. Бондаревської розглядають таке виховання як педагогічно керований процес культурної ідентифікації, соціальної адаптації і творчої самореалізації особистості, у ході якого відбувається входження вихованця в світ культури, у життя соціуму, розвиток усіх його творчих можливостей – здібностей і становлення його як людини.

Соціокультурний виховний простір вищої школи виконує ряд функцій, головні з яких:

- соціально-адаптаційна, відповідно до якої професійна, навчальна діяльність успішна лише для тих, хто достатньою мірою соціально адаптований;

- культурологічна, яка визначає, що виховання культури людини як мета особистісно-орієнтованої освіти може бути реалізоване лише культурологічною освітою. Ця функція передбачає також створення умов для аудиторної і позааудиторної діяльності, коли життя студентів і викладачів проходить у заглибленні у культуру, в переживанні культурної події як особистісно-значущого вчинку, співучасті у культурному звершенні, розкритті культурних сенсів;

- виховна функція, пов'язана з формуванням у студентів ціннісного відношення до світу, культури, навколишнього середовища, з усвідомленням себе в цьому світі;

- гуманістична функція, що передбачає залучення студентської молоді до загальнолюдських цінностей, формування у них адекватної цим цінностям поведінки.

У ході навчально-виховного процесу необхідно створити оптимальні умови для розвитку особистості того, хто навчається, надати йому допомогу в самовихованні, самовизначенні, етичному самоудосконаленні, освоєнні широкого кола соціального досвіду. Основними напрямами реалізації цього освітнього імперативу є:

- затвердження відносин співробітництва між студентами і викладачами в управлінні установами професійної освіти;

- розвиток студентського самоуправління, інститутів колективної студентської самоорганізації;

- розвиток дозвілля, клубної діяльності як особливої сфери життєдіяльності студентської молоді.

Перспективи функціонування і розвитку системи навчально-виховної діяльності у вузі в сучасних умовах вбачаються у реалізації таких заходів:

- поєднання наявного позитивного досвіду і традицій із пошуком нових форм і напрямів діяльності, адекватних сучасним ціннісним орієнтаціям студентської молоді;

- вдосконалення системи управління позаучбовою діяльністю, інформування студентів;

- забезпечення професіоналізму кураторів, удосконалення їх роботи, контроль за їх діяльністю, регулярне проведення конференцій кураторів;

- створення системи морального і матеріального стимулювання найбільш активних викладачів і студентів-організаторів виховної позааудиторної діяльності.

Таким чином, створення соціокультурного виховного простору вищої школи здатне зіграти вирішальну роль у здійсненні завдань гармонійного розвитку особистості, формуванні системи доцільної виховної взаємодії педагогів і студентів.

Тест

1. Процес навчання – це:

а) цілеспрямована діяльність, в ході якої вирішуються завдання освіти, загального розвитку і виховання;

б) діяльність студента в процесі вивчення конкретного матеріалу;

в) оволодіння соціальним досвідом з метою його використання в практичному житті;

г) взаємодія викладача та учня з метою вивчення обраної теми тощо.

2. Чим відрізняється процес навчання від навчального процесу:

а) навчальний процес охоплює лише взаємодію учня та вчителя, а процес навчання охоплює всі компоненти навчання;

б) нічим не відрізняється;

в) поняття «навчальний процес» охоплює всі компоненти навчання, а під поняттям «процес навчання» розуміють взаємодію учителя й учня;

3. Процес навчання можна розглядати як:

а) відкриту, розвинену систему взаємодії трьох основних елементів: навчальна інформація – викладач – навчаємий – навчальна інформація;

б) закриту, розвинену систему взаємодії трьох основних елементів: навчальна інформація – викладач – навчаємий – навчальна інформація;

в) відкриту, розвинену систему взаємодії двох основних елементів: х викладач – навчаємий;

г) закриту, розвинену систему взаємодії двох основних елементів: х викладач – навчаємий;

4. До засобів навчання відносять:

а) завдання, що дає вчитель для розв’язання;

б) підручники, посібники, комп'ютери, навчаючі контролюючі машини, спортивні знаряддя;

в) тільки підручники

г) тільки комп’ютери;
5. Що забезпечує цільовий компонент навчання:

а) роз'яснення мети, поглиблення мотивації;

б) осмислення інформації, формування наукових понять;

в) усвідомлення педагогами і передачу учням мети викладання кожного предмета, його конкретних розділів і тем;

г) розширення взаємодії вчителя з учнями;

6. До інформаційного навчального матеріалу відносять:

а) завдання, що забезпечують внутрішній і зовнішній зворотний зв'язок;

б) тексти, завдання, які сприяють актуалізації опорних знань, умінь і навичок, необхідних для розуміння і засвоєння матеріалу;

в) завдання, що дають змогу виявити прогалини в знаннях, причини неправильних дій учнів;

г) тексти, малюнки, креслення, схеми, таблиці, географічні карти, музичні твори, ноти, твори скульптури і живопису, моделі, установки, реальні об'єкти навколишньої дійсності тощо;

7. Запам'ятовування – це:

а) процес пам'яті, завдяки якому відбувається закріплення нового через поєднання його з набутим раніше;

б) процес пам’яті, який виконує функцію накопичення отриманих знань;

в) оволодіння соціальним досвідом з метою його використання в практичному житті;

г) цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння вміннями і навичками.

8. На яких етапах здійснюється функція контролю:

а) на останньому етапі, коли вчитель контролює закріплені знання;

б) на всіх етапах процесу навчання;

в) залежить від рішення вчителя;

г) на першому етапі надання інформації;

9. Які функції виконує соціокультурний виховний простір:

а) соціально-адаптаційну та гуманістичну;

б) культурологічну та гуманістичну;

в) виховну та культурологічну

г) соціально-адаптаційну, гуманістичну, культурологічну, виховну

10. Що визначає культурологічна функція соціокультурного

виховного простору:

а) виховання культури людини як мета особистісно-орієнтованої освіти може бути реалізоване лише культурологічною освітою;

б) професійна, навчальна діяльність успішна лише для тих, хто достатньою мірою соціально адаптований;

в) пов'язана з формуванням у студентів ціннісного відношення до світу, культури, навколишнього середовища, з усвідомленням себе в цьому світі;

г) поєднання наявного позитивного досвіду і традицій із пошуком нових форм і напрямів діяльності, адекватних сучасним ціннісним орієнтаціям студентської молоді.

Відповіді: 1-а; 2- в; 3-а; 4- б; 5-в; 6- г; 7-а; 8- б; 9-г; 10-а.