ТЕМА 1. Цілі і завдання вищої освіти

Вища освіта — рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації. Для здобування вищої освіти зараз необхідним в Україні є складання тестів Зовнішнього центру оцінювання якості освіти.

Зміст вищої освіти — обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва.

Зміст освіти у професійних навчально-виховних закладах визначається за З рівнями:

Початкова професійна освіта, надає можливість здобування молоддю робітничої кваліфікації з однієї або кількох нескладних професій. Вона здійснюється в основній і повній середній загальноосвітній школі, на виробництві.

Середня професійна освіта передбачає підготовку кваліфікованих робітників з однієї або групи складних професій. Здійснюється на базі знань основної або повної середньої школи. Забезпечується можливість здобути разом з професією і повну середню освіту.

Вища професійна освіта формує професійну робітничу кваліфікацію з складних професій і кваліфікацію молодших спеціалістів, які потребують фундаментальних теоретичних знань і розвинутого технологічного мислення. Здійснюється на базі змісту освіти повної загальноосвітньої школи та закладів профтехосвіти.

Основні підходи до визначення змісту освіти:

Теорія формальної освіти. Наприкінці XVIII і в середині XIX століття особливого поширення набула теорія формальної освіти. Вона бере свій початок від Д. Локка (XVII ст.), Й. Песталоцці, Е.Канта і Й. Гербарта (XVIII—XIX ст.). Прихильники цієї теорії вважали, що джерелом знань є розум, головним завданням шкільної освіти — розвиток розумовихздібностей учнів, їхнього мислення, уяви, пам'яті, а не набуття фактичних знань. Тому вони надавали перевагу предметам, які забезпечують гімнастику розуму, зокрема латинській і грецькій мовам, математиці.Ця теорія була покладена в основу визначення змісту «класичної» освіти в дореволюційних гімназіях, де особлива увага приділялася вивченню російської, латинської, грецької, німецької, французької та ін. мов. На вивчення предметів природничо-математичного циклу відводилося лише 20% навчального часу. Елементи теорії формальної освіти застосовуються і донині. Наприклад, навчання в граматичних школах Англії чи загальноосвітніх ліцеях Франції спрямовується насамперед на загальний розвиток шляхом тренування мислення.

Теорія матеріальної освіти. У кінці XVIII — на початку XIX століття виникає і розвивається теорія матеріальної освіти. Своїм зародженням вона зобов'язана тому, що швидкий розвиток промисловості і її науково-технічних основ висунув питання про підготовку людей, які мають природничо-наукову, технічну і практичну підготовку. За теорією матеріальної освіти головним критерієм визначення змісту освіти є практична значимість знань, а не їхній розвиваючий вплив. Тому потрібно озброювати учнів переважно природничо-науковими знаннями. Критерієм відбору освітнього матеріалу повинен слугувати ступінь придатності його до життя і безпосередньої практичної діяльності учнів у майбутньому.

Теорія склала основу так званого реального напряму в шкільній освіті. У реальних училищах вивчалася математика, фізика, а також предмети прикладного характеру, наприклад, бухгалтерська справа і под. Ця теорія, як і теорія формальної освіти, була однобічною. Серйозні недоліки, властиві цим теоріям, різко критикувалися прогресивними педагогами.

- Педоцентрична теорія. Сформулював американський філософ, педагог Джон Дьюї (1859—1952). Згідно з нею зміст освіти визначається інтересами та здібностями дітей, а не соціально-економічними умовами й потребами суспільства. На практиці це виражається в організації замість систематичного навчання бесід, ігор, занять за інтересами.

У Законі «Про вищу освіту» поняття „вища освіта” трактується, як рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації. Для здобуття вищої освіти зараз необхідним в Україні є складання тестів Зовнішнього центру оцінювання якості освіти.Зміст вищої освіти в тому, що остання - це обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва.

Головна мета вищої освіти полягає в формуванні всебічно розвиненої та обдарованої особистості, яка буде застосовувати здобуті знання не лише в своїй подальшій професійній діяльності, а й постійно оновлювати та поповнювати їх, і бути всебічно обізнаною людиною.

Проблема ролі вищої освіти є практично питанням визначення її місця в життєдіяльності суспільства, передусім зумовлене соціальними потребами, які вища освіта задовольняє, та соціальними функціями, які вона виконує.

Основне завдання вищої освіти полягає у продукуванні якісно нових знань, а на їх основі і новітніх технологій, застосування яких забезпечить економічне зростання країни. Одне з головних завдань освіти в умовах розвитку інформаційного суспільства – навчити учнів та студентів використовувати сучасні інформаційні та комунікаційні технології (ІКТ). У зв'язку з цим виникає нагальна потреба прискореної підготовки викладачів та фахівців в галузі ІКТ, оснащення закладів освіти сучасною комп'ютерною технікою, педагогічними програмними засобами, електронними підручниками тощо. Бо це сприятиме як відтворенню інтелектуально-технічного потенціалу країни, так і її загальному розвитку.Ще одним важливим питанням є питання безперервної освіти. Так ВНЗ сприяють розвиткові безперервної освіти, відчиняючи двері для випускників, які бажають підвищити свою кваліфікацію в зрілому віці. Проте, на жаль, наявні організація і структура вищої освіти гальмують зусилля ВНЗ у цьому напрямку. Винятком є аспірантура, проте, вона доступна лише обмеженій кількості бажаючих. Тут треба звернутися до світового досвіду, так, у деяких країнах працюють відкриті університети, які іноді є підрозділами закордонних університетів До завдань реформування системи вищої освіти на сучасному етапі можна віднести: - визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня;- зменшення розриву між освітянами і роботодавцями, між сферою освіти і ринком праці; - реформування для умов ринкової економіки системи підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;- збільшення рівня автономії вищих навчальних закладів;- прийняття порівнюваної та легко зрозумілої системи ступенів;- запровадження кредитно-модульної системи.

Зміст освіти (навчання, навчального процесу) – конкретна відповідь на питання чому навчати підростаючі покоління. Під змістом розуміється чітка система знань, умінь, навичок, відібраних для вивчення в певному типі навчального закладу. Ця система містить знання про навколишній світ, сучасне виробництво, культуру та мистецтво; узагальнені інтелектуальні та практичні вміння отримання знань і способів їх використання; навички пізнавальної діяльності, творчого вирішення теоретичних та практичних проблем, оволодіння якими забезпечує певний рівень інтелектуального, соціального та духовного розвитку учнів. Категорія змісту освіти відображає соціальний досвід, в якому вирізняються відомі людям знання про природу, людину, суспільство; набуті знання про людські уміння виконання відомих способів діяльності; досвід вирішення нових проблем, які виникають перед суспільством; досвід громадських та міжособистісних відносин; досвід пізнання світу і людини в ньому; оцінні судження про життя, природу, навколишній світ і т.д. Іноді соціальний досвід людства називають загальнолюдською культурою.

За багатотисячолітню історію свого розвитку людство накопичило величезний обсяг знань. Покоління, що вступають в життя повинні оволодіти ним, в цьому запорука прогресивного розвитку цивілізації. Але накопичених знань так багато, що не можна навіть і думати про їх повному засвоєнні людиною. Тому і постає проблема вибору і відбору найважливіших, базових знань і вмінь.

Історично склалося так, що соціальний досвід потрапляє у зміст шкільного навчання розділений на окремі частини - предмети. Навчальний предмет - це частина соціального досвіду (людської культури), виділена за певними ознаками, найчастіше приналежність до певного класу явищ. Навчальні предмети стали спеціально сконструйованою формою змісту, яку адаптують основи певної науки до потреб навчання.

Загальними засадами формування змісту сучасної освіти є гуманітаризація, гуманізація, екологізація, диференціація, інтеграція, цілеспрямоване використання надбань світової та національної культури, широке застосування нових інформаційних технологій, формування творчої особистості як умова і результат повноцінного і багатокомпонентного процесу навчання. Процеси реформування грунтуються на інтеграції змісту освіти, нова модель якого проектує тип людини, що реалізує особистісний пошук інтелектуального, морального і духовного вдосконалення.

Гуманітаризація (від лат. humanitarys - необхідний людині) - це загальна спрямованість змісту освіти на переважне засвоєння тих знань, умінь, які необхідні всім людям і кожній людині, незалежно від того, хто він є або ким хоче бути.

Гуманізація змісту освіти досягається максимальним використанням можливостей не лише гуманітарних, але і всіх інших шкільних предметів, формуючи зміст, необхідно досягати оптимального співвідношення гуманітарних і природничих дисциплін, а також наповнення курсів математичних, біологічних, технічних предметів «олюдненими» знаннями, роль яких дуже важлива у формуванні гуманних відносин між людьми, взаємодії людини з природою. Оволодіння гуманістично спрямованим змістом веде до формування гуманістичного типу мислення, особистісно-зорієнтованого світогляду, оптимістичних поглядів на проблеми життя.

Пріоритетна роль в гуманізації змісту належить мовній та літературній освіті, естетичному вихованню, людинознавчих курсам, які дозволяють дітям краще пізнати себе і світ, оволодіти навичками самоорганізації та саморегуляції поведінки.

Під диференціацією змісту освіти розуміється не подальше виділення нових навчальних предметів, а створення вже на рівні існуючого кращих умов для ефективного навчання різних груп учнів. У кожної людини своя мета оволодіння шкільним змістом, у дітей різні здібності, можливості, життєві плани.