Основні принципи особистісно-орієнтованої педагогіки

Ґрунтуючись на такому розумінні спрямованості особистісно-орієнтованої педагогіки, можна говорити детальніше про її принципи в якості основоположних моментів, на які слід опиратися при виконанні поставлених завдань.

З ціннісного ставлення до особистості студента виходить розуміння мети особистісно-орієнтованої освіти – не сформувати й навіть не виховати, а знайти, підтримати, розвинути людину в людині й закласти в неї механізми самореалізації, саморозвитку, адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання й інші необхідні для становлення самобутнього особистісного образу й гідного людського життя, для діалогічної взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією.

Суттєвою ознакою особистісно-орієнтованого навчання є сильний мотиваційний потенціал (спонукання до самоаналізу, самооцінки, самопізнання). Найголовніші ознаки особистісно-орієнтованого навчання – багатоваріантність методик та технологій, уміння організовувати навчання з різними групами слухачів, сприймати їх як неповторну й унікальну цінність, яка володіє певним ступенем свободи, спрямовувати на розвиток і реалізацію потенціалу педагога.

Крім того, ознаками особистісно-орієнтованого навчання є:

- зосередження на потребах особистості;

- надання пріоритету індивідуальності, самоцінності;

- співпраця, співдружність, співтворчість між студентами та викладачами, удосконалення педагогічних відносин у бік їх відвертості, емпатійності, духовно-морального єднання зі студентом;

- створення ситуації вибору й відповідальності;

- пристосування методики до навчальних можливостей студента, актуалізація проблеми особистісного зростання особистості як основи її самостійності в оволодінні змістом освіти; стимулювання розвитку й саморозвитку студента.

У сучасному розумінні особистісно-орієнтований підхід у освіті – це визнання студента головною діючою фігурою всього освітнього процесу, створення таких умов, у яких він знаходився б не в ролі виконавця або спостерігача, а був би повноправним автором своєї «життєвої позиції», відповідальним за власні вчинки.

Особистісно-орієнтований освітній процес – це процес освіти (формування, розвитку) особистості, основною метою якого є забезпечення інтеграції керованого розвитку й саморозвитку конкретної особистості й суспільства. У даному контексті поняття особистості виступає ідеальним результатом інтеграції тенденцій розвитку індивідуальності як складної системи й тенденцій розвитку соціуму. Іншими словами, особистісна орієнтація освітнього процесу – це не “поєднання” двох традиційно суперечливих підходів, а їх змістова та процесуальна інтеграція. Вона має спиратися на розуміння того, що на сучасному етапі розвитку людства мета благополуччя індивіду й цілі суспільства більше збігаються, ніж суперечать одне одному.

Зміст особистісно-орієнтованого навчання має включати все, що необхідно людині для розвитку особистості. Основні зусилля педагогів з оновлення змісту мають бути спрямовані на посилення особистісно-смислової спрямованості. Зміст освіти необхідно наповнювати культурним, тобто людяним смислом. Можливі засоби цього – гуманітаризація, екологізація, естетизація змісту. Перспективні шляхи оновлення змісту – інтеграція з метою створення єдиного поля смислів, регіоналізація, включення до змісту індивідуального досвіду.

Перехід до особистісно-орієнтованого навчання, на думку О.Бондаревської, залежить від педагога: його бажання, загальної й педагогічної культури, особистісних якостей. Вимоги до педагога: має ціннісне ставлення до студена, культури, творчості; проявляє гуманну педагогічну позицію; вміє створювати й постійно збагачувати культурно-інформаційне й предметно-розвивальне освітнє середовище; вміє працювати зі змістом навчання; володіє різноманітними педагогічними технологіями, вміє надавати їм особистісно-розвивальну спрямованість.

Сьогодення приділяє особливу увагу процесу формування творчого мислення вчителя. Це зумовлюється наявністю в працівників освіти стереотипів у мисленні, які негативно впливають на їхній розвиток, неготовності до інноваційної діяльності. Тому основною функцією в цьому процесі стає психологічна перебудова, зміна негативних, застарілих установок на позитивні, актуальні.

За особистісної діалогічної взаємодії процес оволодіння знаннями здійснюється в атмосфері інтелектуальних, моральних і естетичних переживань. зіткненні поглядів, думок, позицій, наукових підходів, пошуків істини, проектуванні різноманітних можливих вирішень пізнавальних завдань, творчості вчителів та учнів. Таким чином, можна припустити, що основною рушійною силою освітньої діяльності (але не пізнання взагалі) є взаємодія двох особистостей, взаємодія, за якої пізнання й діалогічне спілкування є усвідомленою метою та значущою цінністю.

Таким чином, організація особистісно-орієнтованого навчання – це процес створення у вищій школі таких психолого-педагогічних умов, які сприяють становленню суб’єктності студентів у процесі особистісно-орієнтованої розвивальної взаємодії в системі “викладач-студент”.