Художній світ як детермінант структурної організації твору

Своєрідність художнього світу твору багато в чому визначає його структурну організацію. Іншими словами: системна організованість внутрішнього світу художнього твору є важливим чинником цілісності твору і визначає системну організованість його матеріальної поетики.

Більшу частину своєї статті про внутрішній світ літературного твору Д. Ліхачов присвятив аргументації та ілюстрації такої залежності. При цьому як ілюстративний матеріал використав два літературні явища – жанр російської народної казки та творчість Ф. Достоєвського.

«Одна з основних рис внутрішнього світу російської казки, – пише він, – це малий опір у ній матеріального середовища. А з цим пов’язані й особливості його художнього простору, і особливості його художнього часу, а потім – казкова специфіка побудови сюжету, системи образів і т. д.». Вислів «опір середовища» вчений пояснює таким чином: «Події у творі можуть бути швидкими або загальмованими, повільними. Вони можуть охоплювати більший чи менший простір. Дія, наштовхуючись на неочікувану перепону або не зустрічаючи перепони, може бути то нерівною, то рівною і спокійною (спокійно швидкою чи спокійно повільною). Взагалі в залежності від опору середовища дії можуть бути вельми різноманітними за своїм характером.

Для одних творів характерною буде легкість здійснення бажань діючих осіб при низьких потенційних бар’єрах, для інших – затрудненість і висота потенційних бар’єрів. Можемо говорити про різну міру передбачуваності в окремих творах, що надзвичайно важливо для вивчення техніки «зацікавленості читанням». Такі явища як турбулентність, криза опору, плинність, кінематична в’язкість, диффузія, ентропія та ін., можуть складати суттєві особливості динамічної структури внутрішнього світу словесного твору.

В російській казці спротив середовища майже відсутній. Герої рухаються з надзвичайною швидкістю <...> Динамічна легкість казки знаходить собі відповідність в легкості, з якою герої розуміють один одного, в тому, що звірі можуть говорити <...> Динамічна легкість казки веде до крайнього розширення її художнього простору. Герой для здійснення подвигу їде за тридев’ять земель в тридесяте цврство. Він знаходить героїню «на краю світу» <...> Час у казці особливий – і при цьому «швидкий». Подія може відбуватися тридцять літ і три роки, але може відбутися і в один день. Особливої різниці немає. Герої не сумують, не нудяться, не старіють, не хворіють. Реальний час над ними не владарює <...> Завдяки особливостям художнього простору і художнього часу в казці виключно сприятливі умови для розвитку дії. Дія в казці відбувається легше, ніж у будь-якому іншому жанрі фольклору.

Ця легкість, як неважко помітити, знаходиться в безпосередньому зв’язку з чаклунством казки. Дія в казці не тільки не зустрічає опір середовища, вона ще полегшується різними формами чаклунства і завороженими предметами: килимом-літаком, скатертиною-самобранкою, чарівним м’ячиком, чарівним дзеркальцем...».

Отже, така особливість внутрішнього світу казки як слабкий «опір середовища» фактично визначає (урегульовує) такі важливі складники внутрішнього світу, як час і простір. Але на цьому визначальний вплив головного детермінанта не завершується. Він формує особливості таких «технічних» компонентів поетики, як сюжет, композиція, ритміка.

Інший ілюстративний матеріал, використаний Д. Ліхачовим, – творчість Достоєвського. Дія у творчості цього письменника «розвивається з надзвичайною швидкістю, протікає енергійно, жваво. І ось у відповідності з цим у художньому світі Достоєвського, як і в казці, коефіцієнт опору виявляється вельми низьким. Але через те, що сюжети творів Достоєвського прокладають собі шлях у сфері психологічного та ідейного життя, то власне ця частина внутрішнього світу творів Достоєвського відрізняється найменшим «опором» <...> Світ Достоєвського «працює» на малих щепленнях, окремі частини його мало пов’язані одна з одною. Причинно-наслідкові, прагматичні зв’язки слабкі. Світ цей постійно проглядається з різних точок зору, завжди у русі, і завжди немовби подріблений, з частими порушеннями побутових закономірностей.

У світі Достоєвського домінують всякого роду відступи від норми, володарюють деформації, люди відрізняються дивацтвами, для них характерні безглузді вчинки, безглузді жести, дисгармонійність, непослідовність. Дія розвивається шляхом скандалів, різких зіткнень протилежних сутностей. Події відбуваються неочікувано, раптово, непердбачувано <...> Свобода розповіді у Достоєвського вимагає вже не відсутності спротиву матеріального середовища, як у казці, а свободи від причинно-наслідкового ряду, від «опору» психології, від елементарної побутової логіки».

Як бачимо, слабкість причинно-наслідкових зв’язків у світі Достоєвського, яка зумовлена потребою переборення «опору» психології та звичайної, побутової логіки, визначає своєрідність внутрішньої організації його літературних творів.

Вчений переконаний у винятковій важливості вивчення внутрішнього світу літературного твору. «Вивчаючи художній стиль твору, автора, напрям, епоху, необхідно звертати увагу перш за все на те, яким є той світ, у який занурює нас твір мистецтва, який час, простір, соціальне та матеріальне середовище, які в ньому закони психології і руху ідей, які ті загальні принципи, на основі яких всі ті окремі елементи зв’язуються в єдине художнє ціле.

Я впевнений у продуктивності такого роду підходу до вивчення літератури».

Ліхачов застосував буквально кілька методичних підходів до вивчення внутрішнього світу літературного твору. Проте ті кілька ключів, кожний з яких завдяки тому, що підібраний, сказати б, з абсолютною точністю, відкриває нам внутрішній світ як системно організовану цілісність. Так, виявлення «опору матеріалу», що характерний для того чи того художнього світу, є тим чинником, який детермінує інші складники твору. Детермінує, організовуючи всі інші компоненти твору в певну цілісність.

В статті Ліхачова фактично не йдеться про особливості авторського світобачення (світосприймання, світорозуміння) як одну з найпотужніших сил, що визначає формування художнього світу як системно організованої цілісності. Світобачення автора є складником більш широкої категорії, що наділена системо/стиле/формотворчою функцією. Звідси висновок, що головні ключі, якими відкриваються для наукового осмислення художні світи (а наукове осмислення якогось об’єкту прагне зрозуміти цей об’єкт як системно організовану цілісність) лежать у площині категорій «художнє мислення автора», «особливості світосприймання автора».

Літературознавча практика підтверджує, що кращі дослідження, присвячені проблемам індивідуальної поетики того чи того письменника, обов’язково вловлюють цей прямий зв’язок: особливості художнього мислення письменника, особливості його світобачення (світосприймання, світорозуміння) – своєрідність його художнього світу – система «технічних» прийомів, якими він користується. Один з найбільш яскравих прикладів такого дослідження – «Проблеми поетики Достоєвського» М. Бахтіна. Вчений першочергову увагу приділив аналізу художнього бачення письменника. Визначаючи будь-яку рису художнього бачення письменника, вчений зразу ж пов’язує з нею «технічну» особливість форми, що «зумовлена» нею. «Основною категорією художнього бачення Достоєвського, – пише, наприклад, Бахтін, – було не становлення, а співіснування і взаємодія. Він бачив і осмислював свій світ переважно у просторі, а не у часі. Звідси і його глибока тяга до драматичної форми». Подібних спостережень дуже багато у цій праці вченого. Аналіхуючи художнє бачення Достоєвського, він створює цілісну картину його художнього світу і таку ж цілісну картину виражальних засобів, пристосованих для вираження цього світу.

Блискучим майстром літературного портрета письменника був академік О. Білецький. Приділяючи велику увагу особистості письменника, вчений бачив у цьому один із найефективніших шляхів до розуміння його художнього світу. Звідси – і та повнота розуміння індивідуальної поетики письменника і поетики окремих його творів, що було піддано цьому аналізу. Подібним підходом характеризується манера іншого видатного вченого – С. Єфремова. Найтісніший зв’язок між художнім світом поета і його поетичною «технікою» виявлена Л. Новиченком у його дослідженні «Поетичний світ Максима Рильського».

Таким чином, можна дійти таких висновків.

1. Художній світ є потужним засобом впливу на читача, а отже, він (художній світ) є складником поетики твору. Проте цей складник не стоїть в одному ряду з «технічними» виражальними засобами.

Художній світ – фундаментально-змістовий засіб. Про нього можна і треба говорити як про феномен, утворений подвійною інтенціональністю. З одного боку, він є продуктом інтенції (намірів) митця, тобто своєрідність цього світу визначається особливостями художнього мислення автора, його світобаченням (світорозумінням, світосприйманням). З іншого ж боку, про цей світ треба говорити як про феномен, що присутній у свідомості реципієнта, сформований там у процесі сприймання твору. Художній світ, витворений інтенцією митця, скорегований в процесі сприймання інтенцією реципієнта, і тому художній світ є «продуктом», сформованим інтенцією автора та інтенцією читача.

Актуальність власне літературознавчої феноменології має свій сенс завдяки категорії художнього світу, яку обґрунтовано можна кваліфікувати як «естетичний об’єкт», як зміст естетичної діяльності (споглядання), спрямованої на твір». Цей концепт Бахтіна є близьким до концепту Інґардена, який вважав, що «сам твір у схематичному вигляді є <...> художнім предметом, а конкретизація – естетичним предметом».

2. Художній світ твору як естетичний об’єкт «живе» в свідомості реципієнта. Тривалість цього «життя», рівень його актуалізації так само як і частота «повернення» до нього визначається багатьма чинниками, які у своїй сукупності складають те, що можна іменувати як критеріями оцінки художності.

Художній світ як естетичний об’єкт, що «живе» в свідомості читача, є енергетичним феноменом. Його енергетика породжується візуальною виразністю, смислогенеруючою настроєвістю, гуманістичною спрямованістю та багатьма іншими чинниками, серед яких не завжди очевидною, але завжди сущою є його цілісність, системна організованість.

Енергетика художнього світу визначається енергетикою автора як особистості. Своєрідність художнього світу визначається своєрідністю світобачення (світорозуміння, світосприймання) митця. Звідси – і один з найважливіших методологічних постулатів, ігнорування якого досить часто зустрічається у чисельних працях, у заголовках яких фігурує у статусі терміна словосполучення «художній світ»: аналіз художнього світу письменника – це дослідження його бачення, його художнього мислення, це «з’ясування характеру ставлення пізнаючого до пізнаваної дійсності, наявну в ньому загальну концепцію дійсності і її специфічний відтінок». Йдеться про першу фазу (перший крок) дослідницького алгоритму. Наступний крок – виявлення залежності між своєрідністю художнього світу, його домінантами та поетикальною (виражально-зображувальною) технікою. При цьому домінанти художнього світу виконують функцію внутрішніх системотворчих чинників.

3. Художній світ літературного твору чи окремого письменника є тим об’єктом дослідження, пізнання якого є пізнанням сутнісного моменту явища чи то окремого літературного твору, чи то творчості окремого письменника.

4. «Опір матеріалу», час і простір, візуальність, предметність, кольористика, озвучення і т. д. є операціональними категоріями характеристики художнього світу. Художній світ є системно організованим утворенням, і тому усі його складники, які представлені щойно названими категоріями, перебувають у системних зв’язках. Виявлення системних зв’язків потребує простеження організуючої дії домінуючого компонента, оскільки йдеться про внутрішній системотворчий чинник.

5. Художній світ є феноменом, тобто інтенціональною субстанцією, що створюється у свідомості читача у процесі сприймання художнього тексту. Ось чому аналіз поетики тексту з рецептивних позицій передбачає виявлення системи прийомів (засобів), які утворюють у свідомості читача феномен, іменований художнім світом.