Д. Ліхачов про внутрішній світ художнього твору

Словосполучення «внутрішній світ художнього твору» вперше було легалізовано як операціональна категорія академіком Д. Ліхачовим ще в 1968 році на сторінках журналу «Вопросы литературы». З того часу воно почало широко і досить вільно вживатися. Стаття Д. Ліхачова і досі є чи не єдиною спробою надати введеному ним терміну певної визначеності і навіть структурувати його зміст. Вчений увиразнює категорію «внутрішній світ художнього твору», доводить її до концептуального рівня. Безперечно, такий високий рівень осмислення категорії став можливим власне тому, що вчений побачив її системно організованою. Ось одне з багатьох висловлювань вченого, що стосуються системної організованості внутрішнього світу художнього твору: «Внутрішній світ твору словесного мистецтва (літературного або ж фольклорного) наділений відомою художньою цілісністю. Окремі елементи відображеної дійсності з’єднуються між собою у цьому внутрішньому світі в певну визначену систему, в художню єдність».

Вчений визначив кілька параметрів внутрішнього світу літературного твору, серед яких чи не найважливішим на його думку є простір і час.

«У своєму творі, – пише він, – письменник створює певний простір, у якому відбувається дія. Цей простір може бути великим, охоплювати низку країн (в романі подорожей) або навіть виходить за межі земної планети (в романах фантастичних), але він може звужуватися до тісних меж однієї кімнати...

Письменник у своєму творі творить і час, у якому протікає дія твору. Твір може охоплювати століття або тільки години. Час у творі може плинути швидко, або повільно, з перервами, або без перерв, інтенсивно наповнюватися подіями або протікати повільно і залишатися «пустим», мало заселеним подіями».

У світі художнього твору простір і час перебуває тісно поєднаним. Бахтін таку поєднаність назвав хронотопом. «Існуючий взаємозв’язок часових і просторових відношень, художньо засвоєних у літературі, – пише вчений, – ми будемо називати хронотопом: (що означає в дослівному перекладі – «часопростір») <...> Хронотопи ми розуміємо як формально-змістову категорію літератури (ми не розглядаємо тут хронотоп в інших сферах культури).

У літературно-художньому хронотопі просторові і часові прикмети зливаються в осмислене і прикметне ціле. Час тут згущується, ущільнюється, стає художньо-зримим; простір же інтенсифікується, втягується в рух часу, сюжету, історії. Прикмети часу розкриваються в просторі, і простір осмислюється і вимірюється часом. Цим пересіканням рядів і злиттям прикмет характеризується художній хронотоп <...> Хронотоп як формально-змістова категорія визначає (значною мірою) і образ людини в літературі, цей образ завжди суттєво хронотопічний”.

Проблема часу і простору художнього світу активно розроблялася і продовжує розроблятися в нашому літературознавстві. На жаль, не завжди усвідомлюється її тісна прив’язаність до категорії «внутрішній світ літературного (художнього) твору».

Інше важливе поняття, яким Д. Ліхачов характеризує художній світ, іменується як «опір середовища», міра якого багато в чому визначає особливості внутрішнього світу – його час і простір, особливості сюжету, принципи характеротворення.

Вчений зосередився на названих кількох параметрах характеристики внутрішнього світу. Деякі інші, як, наприклад, «соціальне та матеріальне середовище», «закони психології і руху ідей» ним лише названі.